ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
з питань закриття провадження у справі
30 вересня 2026 року справа № 380/16486/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши у письмовому провадженні питання про закриття провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
встановив :
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з 23.01.2026 у фактично нарахованому розмірі відповідно рішення суду по справі №380/7952/25;
-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію починаючи з 23.01.2026 перерахованої на виконання рішення суду у справі №380/7952/25 щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону №1058-IV, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №380/7952/25, яке набрало законної сили 23.01.2026 після апеляційного перегляду, відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 у розмірі 15 994,79 грн на місяць. Однак відповідач здійснює виплату пенсії у неповному (заниженому) розмірі, посилаючись на обмеження фінансування та застосування Порядку, затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025 №821.
Позивач наголошує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026 за постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, постановою КМУ №821 визнано протиправною та нечинною. Відтак, починаючи з 08.06.2026 (а також з моменту набрання сили рішенням у справі №380/7952/25), у відповідача відсутні будь-які законні підстави для часткової чи виокремленої виплати пенсії, а пенсія підлягає виплаті в повному обсязі на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV.
Ухвалою суду від 12.08.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема зазначив, що на виконання рішення у справі №380/7952/25 проведено перерахунок пенсії з 01.03.2025 із послідовним застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796 та 1,115. Перерахований розмір щомісячної пенсії Позивача склав 15 994,79 грн. За період з 01.03.2025 по 31.03.2026 нараховано доплату (заборгованість) у сумі 53 559,35 грн, а за період з 01.04.2026 по 31.07.2026 - 16 479,80 грн. Відповідач підтверджує, що на виконання судового рішення Позивачу виплачено 25 963,09 грн (у березні 2026 р. - 5 297,12 грн; у квітні - 7 292,99 грн; у травні - 5 564,99 грн; у червні - 7 807,99 грн). Заборгованість станом на 03.07.2026 становить 44 076,06 грн.
Відповідач вказує, що виплата донарахованих сум регулювалася Порядком № 821 від 14.07.2025 (пропорційно в межах виділених коштів). Попри те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 (яке набрало сили 08.06.2026) Постанову №821 визнано нечинною, виникла правова прогалина у регулюванні фінансування.
Урядом прийнято Постанову №1046 від 19.08.2026, згідно з якою розподіл видатків на виплату перерахованих за рішеннями судів пенсій здійснюється пропорційно всім одержувачам у межах виділених бюджетних асигнувань на відповідний місяць. Заборгованість обліковується в реєстрі судових рішень ІКІС ПФУ, а її погашення здійснюється за календарною черговістю набрання судовими рішеннями законної сили за рахунок цільового фінансування з Держбюджету.
У ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням суду у справі 380/7952/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівський області здійснити з 01.03.2025 перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025" та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням виплачених сум.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі №620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі №320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення від 10 липня 2025 року у справі №380/7952/25.
Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №380/7952/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.
Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.
При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.
Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.
При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.
Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі у справі №380/7952/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.
Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.
За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №380/7952/25.
Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі №380/7952/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.
Питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі №380/7952/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.
За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі №580/490/26 (провадження №К/990/23528/26) відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.
Водночас колегія суддів вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі №580/490/26 (провадження №К/990/23528/26), в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для врахуванням судом першої інстанції у цій справі.
Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі №9901/497/18.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2021 у справі №761/3540/20, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому контексті, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 808/3230/17.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Керуючись ст. ст. 238, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив :
Закрити провадження у справі №380/16486/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету сплачений судовий збір відповідно до квитанції №9699-6578-0895-7525 від 30.07.2026 в сумі 1065,00 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Гулкевич Ірена Зіновіївна