СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року Справа № 640/1887/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сороки К.О.,
представника відповідача - Вортоломєя М.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/1887/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 20.12.2019 року № 1187-вк про звільнення прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України підполковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 року з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлення особової справи до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на військовій службі, як особу офіцерського складу Збройних сил України, який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, та на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 01.01.2020 року по день фактичного поновлення на військовій службі та поновлення на посаді.
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на порушення при виданні оскаржуваного наказу підстав, передбачених статтями 41, 51 Закону України «Про прокуратуру», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Зокрема, позивач зазначає, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) надавали військовим прокурорам право дострокового припинення контракту про проходження військової служби, проте, без звільнення з органів прокуратури, і наказ Міністра оборони України (по особовому складу) не міг бути підставою для звільнення позивача з органів прокуратури.
Позивач звертає увагу, що його звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Вказана підстава не застосовується під час особливою періоду відповідно до п. 35 Положення про проходження військової служби.
Станом на час видання оскаржуваного наказу Відповідача такої юридичної особи як Офіс Генерального прокурора створено не було, а Генеральна прокуратура України в процесі припинення, реорганізації чи ліквідації не перебувала, відповідних змін до установчих документів юридичної особи та до єдиного державного реєстру не внесено.
Позивач стверджує, що було прийнято рішення про перейменування юридичної особи «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а отже сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.
На час звільнення Позивача з військової служби у запас, посаду, на якій він проходив військову службу, скорочено не було, накази про зміни у штатній чисельності в Генеральній прокуратурі України до Позивача не доводились.
Крім того, в порушення вимог п. 239 Положення про проходження військової служби Позивача не попереджено про звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за два місяці до проведення таких заходів.
Також на день виключення позивача зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (31.12.2019) йому не виплачене грошове забезпечення в повному обсязі. Так відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року, позивачу нараховано компенсацію за 54 дні невикористаної відпустки, яку він отримав разом з іншими виплатами 26.12.2019 року. Однак Позивачем фактично не використано 109 днів відпустки, у зв`язку із чим останньому лише 15.01.2020 донараховано компенсацію за 55 днів.
Відповідач на момент виключення позивача зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (відповідно до оскаржуваного наказу), останній повністю не забезпечений грошовим і речовим забезпеченням, але на даний час позивачу не виплачена грошова компенсація за речове майно.
Ухвалою суду від 29.01.2020 року відкрито провадження у цій справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував та зазначив, що упродовж 2014-2019 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур.
Крім того, Законом № 113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.
Зважаючи на те, що в системі органів прокуратури, у зв`язку з їх реформуванням, функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посадах в органах прокуратури стало не можливим.
Позивачем 06.12.2019 Генеральному прокурору подано рапорт про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором Чумаком В.В. 09.12.2019 надіслано подання про звільнення позивача з військової служби.
У зв`язку з цим, наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1019- вк прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» п. 2 ч.5 ст. 26 Закону № 2232- XII та виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 року № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/1887/20 передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначену справу було розподілено на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Кравченко Є.Д.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 було прийнято справу № 640/7408/21 до провадження, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 клопотання представника відповідача задоволено, вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
У зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду на підставі Указу Президента України №957/2025 від 13.12.2025 та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 №4-ОС, на підставі розпорядження керівника апарату від 12.01.2026 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Савицькій Н.В.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2026, прийнято справу № 640/1887/20 до провадження, призначено справу до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні.
У зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду на підставі Указу Президента України №171/2026 від 24.02.2026 року та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 № 12-ОС, на підставі розпорядження керівника апарату від 03.03.2026 №1310 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ №640/1887/20.
Програмою "Діловодство спеціалізованого суду" дану справу було розподілено судді Павлічек В.О.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2026, прийнято справу № 640/1887/20 до провадження, призначено справу до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 640/1887/20, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з`явився подав суду заяву про розгляд справи без його участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
02.09.2014 між Міністром оборони України та позивачем укладено контракт про проходження служби осіб офіцерського складу. Наказом Міністра оборони України від 02.09.2014 № 512 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону № 2232-ХІІ, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».
Упродовж 2014-2019 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, востаннє наказом Генерального прокурора України від 21.06.2019 № 448-вк його призначено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
06 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (а.с. 55, т.1).
06 грудня 2019 року заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором підписано відповідне подання про звільнення та листом від 09 грудня 2019 року його скеровано до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (а.с. 49 - 53, т.1).
Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 12.12.2019 року № 707 на підставі п. 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 № 113-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» та підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підполковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с. 62).
При цьому, наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1187-вк, з посиланням на ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивача з 31.12.2019 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12, т.1).
В подальшому наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1528ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1187-вк та викладено пункт 1 в такій редакції: «Підполковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 12.12.2019 №707 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 31.12.2019 звільнити з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 80, т.1).
Позивач, вважаючи такі накази відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що такі правовідносини між сторонами виникли стосовно правомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі статті 9 Закону №1697-VII, підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону №2232-ХІІ та пункту 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення №1153/2008,) громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України (частини десята статті 6 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з вимогами частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII, яка діяла до прийняття Закону №113-ІХ, що набрав чинності 25 вересня 2019 року, військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Верховний Суд у своїй практиці уже зазначав, що передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом №1697-VII. Вказаний висновок викладений у постановах Суду від 24 грудня 2021 року у справі №640/304/20, від 06 жовтня 2021 року у справі №420/5104/20 та від 23 червня 2023 року у справі №640/530/20.
Таким чином, на військовослужбовців на посадах прокурорів військових прокуратур поширюються положення Закону №1697-VII. Водночас призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов`язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення здійснювалось відповідно до вимог Закону № 2232-XII та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.
Таким чином, Закон №1697-VII чітко визначав, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур проходять військову службу відповідно до вимог Закону №2232-XII.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частини сьома статті 6 Закону №2232-XII).
Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону №2232-XII.
Відповідно до частини другої статті 24 вказаного Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Законом №113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону №1697-VII щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину четверту статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, частини четверта статті 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Крім того, Законом №113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.
Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 визначено 02 січня 2020 року.
Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №99-шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців.
Підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Підпунктом 1 пункту 226 Положення №1153/2008 встановлено, що Військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі.
Відповідно до пункту 245 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 вказаного Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.
Тобто, зважаючи на те, що в системі органів прокуратури Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження позивачем військової служби на посадах в органах прокуратури, куди останній був відряджений, було неможливим.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання проходження військової служби, у тому числі щодо військовослужбовців, відряджених до державних органів (прийняття/звільнення з військової служби) належить до повноважень Міністра оборони України. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Суду, викладеній у постановах від 24 грудня 2021 року у справі №640/304/20, від 23 червня 2023 року у справі №640/530/20.
Як встановлено судом, наказом Міністра оборони України від 12 грудня 2019 року №707, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів). Вказаний наказ Міністра оборони України позивачем у встановленому порядку до суду не оскаржено та судом не скасовано.
На підставі цього наказу, Генеральним прокурором України видано спірний наказ від 20 грудня 2019 року №1187-вк.
Слід зазначити, що у статті 51 Закону №1697-VII не вказано такої підстави для звільнення з посади прокурора, як звільнення з військової служби, зокрема з підстави, встановленої підпунктом г пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.
Водночас це є особливістю правового становища позивача, який був військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України (із залишенням на військовій службі) для призначення на відповідну посаду, на яку його й було призначено. До цього ж, обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 червня 2023 року у справі №640/530/20.
Проте Генеральний прокурор, не маючи на те повноважень, своїм наказом від 20 грудня 2019 року №1187-вк фактично повторно звільнив позивача з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Разом з тим, суд враховує, що наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1528ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1187-вк та викладено пункт 1 в такій редакції: «Підполковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 12.12.2019 №707 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 31.12.2019 звільнити з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Тобто відповідачем фактично усунуто зазначене вище порушення, щодо повторного звільнення позивача з військової служби.
Суд зазначає, що у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на цю посаду. Якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури вже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).
Саме тому в іншій частині спірний наказ відповідає вимогам законодавства та є таким, що прийнятий Генеральним прокурором в межах своїх повноважень та на виконання наказу Міністра оборони України від 12 грудня 2019 року №707, адже виключення позивача зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення фактично означає його звільнення з відповідної посади Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Крім того, Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Отже, визначальною умовою для призначення на посаду прокурора є проходження атестації.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до рішення Кадрової комісії №1 від 29.10.2019 №90 позивач неуспішно пройшов атестацію, оскільки за результатами іспиту у формі анонімного тестування набрав менше прохідного балу для успішного складання іспиту, відтак він не був допущений до проходження наступних етапів атестації (а.с. 59, т.1).
Оскільки позивач неуспішно пройшов атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, відповідно, у відповідача не було законодавчо визначених підстав для його переведення до Офісу Генерального прокурора.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, від 05 травня 2022 року у справі №260/1670/19, від 26 травня 2022 року у справі №420/6641/19, від 08 червня 2022 року у справі №640/21878/19, від 24 червня 2022 року у справі №120/3846/19-а, від 23 червня 2023 року у справі №640/530/20.
За наведеного правового регулювання, обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, так і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Суд наголошує, що позивача фактично звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а спірним наказом Генерального прокурора лише продубльовано таке звільнення, що не породжує для позивача ніяких нових юридичних наслідків, тому що у відповідача не було обов`язку працевлаштовувати позивача в органах прокуратури після його звільнення з військової служби, у зв`язку з чим суд визнає необґрунтованими доводи позову про те, що юридичні наслідки у вигляді звільнення з військової служби у запас настали для нього саме з моменту винесення спірного наказу від 20 грудня 2019 року №1187-вк про звільнення з Генеральної прокуратури України та виключення позивача, як військовослужбовця, зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Крім того, суд відхиляє доводи позивача про недоведеність наявності на момент звільнення передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII підстав, зокрема ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури України та скорочення кількості прокурорів, оскільки, як було зазначено вище, позивача було звільнено з військової служби у запас за інших підстав.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №520/1087/2020, від 27 жовтня 2022 року у справі №640/26378/19 та від 22 листопада 2022 року у справі №640/26389/19, від 23 червня 2023 року у справі №640/530/20.
За таких обставин, оскільки суд дійшов висновку про законність звільнення позивача на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби у запас, що має наслідком звільнення його з органів прокуратури, позовні вимоги про поновлення позивача на відповідній посаді в органі прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
В позові позивач стверджує, що на день виключення його зі списків особового складу Головної військової прокуратури йому не виплачене грошове забезпечення в повному обсязі, зокрема, несвоєчасно виплачено в повному обсязі компенсацію невикористану відпустку та не виплачена грошова компенсація за речове майно.
Щодо компенсації за речове майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 85 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції до змін, внесених Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») передбачалося, що забезпечення військових прокуратур охороною, транспортом та засобами зв`язку (у тому числі спеціальними), засобами індивідуального захисту, вогнепальною зброєю, іншим необхідним майном, а військовослужбовців військових прокуратур - обмундируванням здійснюється за рахунок Міністерства оборони України.
Згідно з абзацом 2 пункту 3 розділу І Інструкції про організацію і здійснення матеріально-побутового та іншого забезпечення військових прокуратур, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України від 18.03.2016 №148/122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2016 за №548/28678 (далі - Інструкція) (чинною на час спірних правовідносин), передбачалося, що військовослужбовці військових прокуратур за рахунок Міністерства оборони України забезпечуються обмундируванням.
Для забезпечення транспортними засобами, засобами зв`язку (у тому числі спеціальними), засобами індивідуального захисту, вогнепальною зброєю, іншим необхідним майном та обмундируванням військові прокуратури зараховуються на забезпечення за номенклатурою відповідних служб забезпечення до військових частин, на території яких вони дислокуються, або до однієї з найближчих військових частин, здатних здійснювати відповідне забезпечення (абз. 1 п. 4 розділу І Інструкції).
Міністерство оборони України під час підготовки орієнтовного плану утримання і розвитку Збройних Сил України на відповідний рік щодо обсягів видатків ураховує надані Генеральною прокуратурою України розрахунки для забезпечення військових прокуратур відповідною номенклатурою озброєння, транспортних засобів, майна та видатків на їх утримання за відповідними статтями кошторису Міністерства оборони України (абз. 1 п. 3 розділу ІІ Інструкції).
Забезпечення військовослужбовців військових прокуратур засобами індивідуального захисту, військовою формою одягу, знаками розрізнення і відзнаками військовослужбовців здійснюється органами забезпечення речовим майном та службами радіаційно-хімічного та бактеріологічного захисту відповідно до нормативно-правових актів Міністерства оборони України (п. 2 розділу VI Інструкції).
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
З системного аналізу указаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача за місцем військової служби із рапортом (заявою) про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, як і відсутні докази що позивач звертався про надання йому довідки про склад та вартість речового майна, що належить йому до видачі на дату звільнення.
Враховуючи вказане, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо компенсації вартості неотриманого речового майна були заявлені позивачем передчасно, оскільки із відповідним рапортом за місцем військової служби він не звертався.
Таким чином позовні вимоги в цій частині суд вважає такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, судом встановлено наступне.
Так відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року (а.с. 15, т.1) позивачу нараховано компенсацію за 54 дні невикористаної відпустки, яку він отримав разом з іншими виплатами 26.12.2019 року. Однак, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, позивачем фактично не використано 109 днів відпустки, у зв`язку із чим 15.01.2020 позивачу було донараховано та виплачено компенсацію за 55 днів (а.с. 19, 69 т.1).
За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, в якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплата працівнику середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі порядок №260).
Згідно з пунктом 7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З матеріалів справи суд вбачає, що згідно Наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 №1187-вк, позивача виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури з 31.12.2019.
Натомість остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.01.2020, тобто із затримкою на 14 календарних дня.
Відповідно до довідки від 19.02.2020 №21-315зп, сума середньоденного грошового забезпечення позивача складає 1095,87 грн (а.с. 64).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 15342,18 грн. (розрахунок: 1095,87 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 14 (кількість днів затримки розрахунку).
Таким чином, суд, керуючись частиною 2 статті 9 КАС України, висновує, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 15342,18 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 15 342,18 грн (п`ятнадцять тисяч триста сорок дві гривні 18 коп).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 30.09.2026 року.
Суддя В.О. Павлічек