Справа № 944/1114/25
Провадження №2/944/418/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2026 року м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Матвіїва І.М.
з участю секретаря судового засідання Димчак Х.Т.,
розглядаючи в судовому засіданні в залі суду в м.Яворів, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новояворівської міської ради Львівської області, треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хімік», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новояворівської міської ради Львівської області, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
В обґрунтування вимог посилається на те, щоу 1988 році було збудовано та введено у експлуатацію 150 квартирний житловий будинок АДРЕСА_2 , як житловий будинок житлово-будівельного кооперативу «Хімік» Яворівського ВО «Сірка». Цей житловий будинок був заселений членами ЖБК «Хімік», яким відповідно було надано письмові ордери на проживання у відповідних житлових приміщеннях.
В період з 1988 по 1989 роки, ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з Новояворівським МП «ЖКГ», з допомогою працівників будинку №3 та прибудинкової території ЖБК «Хімік», провели реконструкцію приміщення колясочної та електрощитової з частиною загального коридору під однокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку пізніше було надано позивачу з сім?єю для проживання.
29 травня 2001 року виконавчим комітетом Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області було винесено рішення №242 «Про присвоєння квартирного номера» реконструйованій квартирі АДРЕСА_3 та затверджено Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва об?єкту житла до експлуатації.
20 липня 2001 року, відповідно до вищезгаданого рішення, виконавчим комітетом Новояворівської міської ради, ОСОБА_1 було видано ордер на житлове приміщення №9479 на сім?ю з 5 осіб на право зайняття житлового приміщенні житловою площею 13.05 кв.м., яке складається з 1 (однієї) кімнати за адресою: АДРЕСА_1 , та почали проживати у цьому житловому приміщенні де і зареєструвалися.
23 січня 2007 року, шляхом реорганізації ЖБК «Хімік», було створено ОСББ «Хімік», яке подальшому, на підставі рішення виконавчого комітету Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області.
20 жовтня 2015 року «БТІ та ЕО» виготовило технічний паспорт на спірну квартиру АДРЕСА_3 .
Але ОСББ «Хімік» вважало проживання позивача з сім?єю у вищезгаданій квартирі незаконним, а дії органу місцевого самоврядування неправомірними, у зв?язку з чим звернулося до Яворівського районного суду Львівської області із відповідною позовною заявою. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03 грудня 2018 року, в позові ОСББ «Хімік» про визнання дій органу місцевого самоврядування неправомірними, визнання недійсним рішення, визнання недійсним ордеру та відновлення попереднього стану, було відмовлено.
В розмовах про оформлення за ОСОБА_1 в цілому права власності на вищезгадану квартиру з членами сім?ї, які на даний час зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 , ніхто з них не заперечує мого бажання і ніхто з них не претендує на частку цього житлового приміщення.
Маючи бажання та намір оформити за собою в цілому право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 , позивач звернулася з відповідною письмовою заявою до виконавчого комітету Новояворівської міської ради, проте отримала відповідь за про те, що вказана квартира не належить до комунального житлового фонду м.Новояворівськ і виконавчий комітет не має юридичних підстав для оформлення на це житло права власності. В подальшому із аналогічною заявою вона звернулася до ОСББ «Хімік», але не отримала згоди на приватизації квартири. Однак, зазначає, що позивач добросовісно проживає в квартирі понад 23 роки та продовжує відкрито, безперервно проживати у квартирі що на її думку є підставою для визнання за нею права власності в порядку ст. 344 ЦК України.
Ухвалою суду від 27.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.
10.07.2025 до суду від представника третьої особи ОСББ «Хімік»адвоката Варениці В.С. надійшли письмові пояснення на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги заперечив. В обґрунтування пояснень, зазначив що позивач намагається захопити майно ОСББ «Хімік»,оскільки «так зване житло»: квартира АДРЕСА_3 це приміщення колясочної та електрощитової з частиною загального коридору багатоквартирного будинку. Відповідно до ЗУ «Про особливості допоміжного здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначено, що до допоміжного приміщення відносяться приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового багатоквартирного будинку відносяться обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), яке відноситься до спільного майна багатоквартирного будинку. А спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Виходячи з вищенаведеного, при наявності співвласників спірного майна, набуття за рішенням суду права власності на таке майно за набувальною давністю є свавільним втручанням у власність, вилучення майна у власника без його згоди суперечить фундаментальним засадам права власності.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 14.10.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задовольнити.
Представник відповідачаНовояворівської міської ради Львівської області, в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, рішення просить прийняти за наявними матеріалами у справі.
Представник третьої особи ОСББ «Хімік» адвокат Варениця В.С. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про проведення судового засідання за їх відсутності, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, на адресу суду надіслали письмові заяви, у яких просять розгляд даної справи проводити у їх відсутності, заявлені позовні вимоги підримують, на частку спірного житла не претендують.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників справи.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи.
Частинами 4, 5 ст.268 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17.09.2026, є дата складення повного судового рішення 30.09.2026.
Дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, та не оспорюється учасниками справи, що 150-квартирний будинок по АДРЕСА_2 побудований як житловий будинок Житлово-будівельного кооперативу "Хімік" Яворівського виробничого об`єднання "Сірка". Спірне приміщення це квартира АДРЕСА_3 за проектом будівництва житлового будинку визначалась і було збудовано як приміщення колясочної та електрощитової з частиною коридору багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 .
На підставі рішення №242 від 29.05.2001 року, виконавчим комітетом Новояворівської міської ради 20.07.2001 року ОСОБА_1 було видано ордер №9479 від 20.07.2001 року на сім`ю з п`яти осіб на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_4 .
Згідно з технічним паспортом, виданим 20 жовтня 2015 року «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради), на момент інвентаризації квартира за адресою: АДРЕСА_1 мала визначені технічні показники та планування.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03.12.2018 - В позові Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хімік» до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Новояворівської міської ради, з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання дій органу місцевого самоврядування неправомірними, визнання недійсним рішення, визнання недійсним ордеру та відновлення попереднього стану, відмовлено. Справа №460/104/16-ц. Рішення набрало законної сили згідно постанови Львівського апеляційного суду 14.11.2019.
Згідно відповіді ОСББ «Хімік» від 01.06.2021року №14, відповідно до якої ОСББ «Хімік» не дає згоди на приватизацію квартири « АДРЕСА_4 . Тому, що ОСОБА_1 не вносила кошти за дану квартиру, дім куплений за кошти жителів даного будинку. ОСОБА_1 проживала тимчасово.
Згідно з витягу з реєстру Новояворівської міської ради від 15.10.2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні, встановлено що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
У статті 345 ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 № 396 (далі Порядок № 396) визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.
Отже, договір найму житлового приміщення, укладений у письмовій формі на підставі ордера на дане житлове приміщення, виданого на ім`я наймача, є підставою для визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста. Ордер на вселення у жиле приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.
Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище тобто передбачених чинним законодавством умов у їх сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі № 927/773/24.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості визнання права власності на майно за набувальною давністю обов`язковою є наявність сукупності таких критеріїв, відсутність хоча би одного із яких виключає задоволення позову у аналогічних правовідносинах: добросовісність - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; безтитульність - це фактичне володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності; відкритість - володіння вважається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; безперервність - це володіння протягом всього строку набувальної давності, якщо таке не переривалося.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 06.08.2024 № 921/574/20 (921/420/22), від 09.07.2019 у справі № 920/999/16, від 05.06.2018 у справі № 924/925/17).
Оскільки, ОСОБА_1 зазначає, що особисто за свої кошти, маючи офіційний дозвіл, зробила реконструкцію з приміщення колясочної та електрощитової, а також частини загального коридору під однокімнатну житлову квартиру, тобто отримала квартиру у користування, що підтверджується ордером №9479 на право проживання у та володіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , спірне майно не може вважатися безтитульним.
Сам по собі факт користування ОСОБА_1 квартирою, утримання її в належному стані, проведення капітального та поточного ремонтів, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18, постанова Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що позивачка почала проживати у спірній квартирі, яка була передана у користування на підставі ордеру, спірне майно не є безтитульним, суд, дійшов висновку, що вказані обставини унеможливлюють визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відповідно до положень статті 344 ЦК України.
За викладених фактичних обставин, оскільки позивач не довела сукупності обставин, які є необхідними для застосування положень про набувальну давність як підставу для визнання права власності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Відповідно ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підтвердження понесених витрат третьою особою надано: Договорів про надання правничої допомоги №8 від 30.03.2023, заявка на надання правничих послуг від 28.04.2025 та та акт прийому -передачі наданих послуг від 18.03.2026, у якому зазначено, що загальна вартість наданих послуг станом на становить 7000,00 гривень. Ця вартість послуг оплачена у повному обсязі згідно квитанцій №707 від 18.03.2026.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі № 821/227/17, КЦС ВС від 09.06.2020 по справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2021 по справі № 199/3939/18-ц, при визначені розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв реальності, розумності їхнього розміру. Необхідно підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує учасників справи жодними нормативними рамками у контексті розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Частиною 6 ст.137 ЦПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, стороною позивача отримано наведені вище докази, що підтверджують обсяг та об`єм виконаних робіт представником третьої особи та отримання відповідної оплати за надані послуги. Проте, позивачем клопотань про зменшення витрат третьої особи на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялось, заперечень не надходило.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що понесені третьою особою витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними доказами у справі; заява про їх відшкодування і розрахунок надані у строк, визначений ч.8 ст.141 ЦПК України; витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню у повному обсязі.
Згідно роз`ясненням, наведеним в пункті 17 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 в справі № 910/13071/19 «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.5, 6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19.
Матеріали справи підтверджують надання адвокатом вказаних вище послуг з правової допомоги по справі, які підлягають стягненню на користь ОСББ «Хімік» .
Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст.141 ЦПК України, а саме покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у позові відмовлено, витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 12, 13, 79, 81, 91, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд,
в и р і ш и в:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новояворівської міської ради Львівської області, треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хімік», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь третьої особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хімік» витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 ( сім тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Новояворівська міська рада Яворівського району Львівської області, юридична адреса: вул.Т.Шевченка,2 м.Новояворівськ Львівської області. код ЄДРПОУ 04373301.
Третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хімік», юридична адреса: вул.С.Бандери,3 м.Новояворівськ Яворівського району Львівської області. код ЄДРПОУ 34921653.
Третя особа -ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа -ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа -ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстровани за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа -ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя І.М.Матвіїв