Справа № 579/1112/26
2/579/600/26
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
14 вересня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області в складі головуючого судді Придатка В.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором позики в розмірі 48552,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 гривень. Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 16 лютого 2025 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №[номер приховано]. Вказаний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 Договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику у розмірі 12000,00 гривень шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.1.3, п.1.4 та/або п.1.5 цього договору, його додатків. Умовами вказаного договору позики передбачено: тип позики - кредит; мета отримання кредиту - для власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; строк позики (строк дії договору) - 360 д днів; дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс») 0,87% на день; процентна ставка поза акційна (базова) - 1,00% на день фіксована; дата надання позики - 16.02.2025; дата повернення позики 11.02.2026. На електронну пошту відповідачу були відправлені одноразові ідентифікатори для підпису договору позики №[номер приховано] та паспорту споживчого кредиту. Відповідач всупереч умовам договору позики свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив, внаслідок чого станом на день звернення до суду з даною позовною заявою має заборгованість перед позивачем у розмірі 48552,00 грн., з яких: 12000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 36552 грн. - заборгованість за процентами. За вказаних обставини позивач звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, у відповіді на поданий відповідачем відзив позивач вказав, що у своєму відзиві представник Відповідачки будує правову позицію, посилаючись на низку нерелевантних нормативно-правових актів та позиції судів вищих інстанцій, ніяким чином не заперечує наявність укладеного кредитного із нею договору. Водночас, із змісту відзиву на позовну заяву відповідачки вбачається, що остання водночас заперечує факт отримання коштів у позику від Позивача, але в той же час аргументує стосовно неправомірності зарахування коштів при частковому погашенні позики. Така поведінка суперечить принципу добросовісності, про що зроблено висновок у Постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 по справі № 390/34/17, - доктрині venire contra factum proprium. Долучена квитанція EasyPay до платіжної інструкції № 20135-1354-190438246 (ID операції: [номер приховано]) про перерахування коштів від 16.02.2025 р., долучена Позивачем, є достовірним доказом, оскільки містить усі необхідні реквізити, а саме: номер, дату здійснення операції, суму видачі коштів, призначення платежу із зазначенням фінансового номеру ОСОБА_1 та скороченого рахунку отримувача, - і не може не враховуватись до уваги судом лише через наявність суб`єктивних заперечень зі сторони Відповідача. Номер картки, на яку було здійснено перерахування коштів за Договором, в особистому кабінеті Відповідач самостійно додав як таку, на яку бажає отримати кредитні кошти, і саме на цю картку № НОМЕР_1 , Відповідачем було отримано суму позики у розмірі - 12000,00 грн. Розрахунок заборгованості за договором про надання грошових коштів у позику № [номер приховано] від 16.02.2025 року здійснювався з урахуванням змін, що були внесені на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 р., який набрав чинності 24.12.2023 р., і яким було доповнено прикінцеві і перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування», зокрема п. 17, в якому зазначено: «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %"». Розрахунок заборгованості, зокрема процентів у вищевказаному розмірі обумовлено тим, що Відповідачем у справі було здійснено захід, спрямований на визнання боргу, а саме: проведено часткову сплату за Договором про надання грошових коштів у позику № [номер приховано] від 16.02.2025 р. на загальну суму 5640,грн. 00 коп., з якої даними зарахуваннями погашено: 3840 грн. 00 коп. - проценти нараховані до 10.02.2026 р. за стандартною процентною ставкою у розмірі 1,00% (п. 2.6.1. Договору); 1800, грн. 00 коп. - комісія за надання кредиту. КЦС України у постанові № 07/06/2023 від 14.07.2023 р. у справі № 234/3840/15-ц висловлено позицію: «кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі». За змістом статей 3, 6, 627 ЦК України, в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач вважає за необхідне звернути увагу суду, що укладення Договору не є актом примусових дій з боку Товариства, а тільки добровільною згодою між Позичальником та Кредитодавцем/Позикодавцем, відтак - якщо ОСОБА_1 , як свідома дієздатна особа, станом на 16.02.2025 р. вважала умови кредитування за Договором про надання грошових коштів у позику № [номер приховано]від 16.02.2025 р. неправомірними, вона могла відмовитись від підписання Договору та подальшого отримання від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» кредитних коштів.
В свою чергу відповідач по справі згідно з поданим відзивом заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що: позивачем не доведено факт перерахування коштів відповідачу, так як позивач в якості доказу видачі кредитних коштів долучає до матеріалів справи «Квитанцію до платіжної інструкції №20135-1354-190438246» від 16.02.2025 року, у якій отримувачем вказано не Відповідача ( ОСОБА_1 ), а третю особу - ТОВ ФК «Контрактовий дім» (ЄДРПОУ 35442539), IBAN отримувача ( НОМЕР_2 ) належить ТОВ ФК «Контрактовий дім» в МТБ Банку, а не Відповідачу, а в призначенні платежу зазначено «лише абстрактне» «кредитні кошти від ТОВ Іннова Фінанс Pay from account to card НОМЕР_1 ,[телефон приховано]». Крім того, у наданому Позивачем Договорі № [номер приховано] від 16.02.2025 р. (пункт 2.7) встановлено так звану «Комісію за надання кредиту», яка становить 15% від суми наданого Кредиту, тобто 1800,00 грн., і позивач у своєму розрахунку відверто вказує, що з часткових оплат відповідача він утримав (зарахував) 1800,00 грн на погашення цієї комісії. Сторона відповідача категорично заперечує законність такої комісії та вважає дану умову договору нікчемною з огляду на наступне. Пункт 2.7 Договору щодо стягнення 15% комісії за саме лише «надання кредиту» (за перерахування коштів) є дискримінаційним, несправедливим і таким, що порушує баланс інтересів сторін, оскільки змушує споживача оплачувати дію, яку кредитор вчиняє на власну користь для отримання майбутнього прибутку (відсотків). Відповідно, стягнення (чи зарахування з уже сплачених коштів) 1800,00 грн як комісії є незаконним. Всі кошти, які Відповідач сплатив і які Позивач незаконно зарахував як «комісію», повинні бути перераховані в рахунок погашення тіла кредиту. Крім того, вважає неправомірним нарахування відсотків (3195% річних) за договором, як класичний прояв «хижацького кредитування», яка, на переконання відповідача, порушує фундаментальні засади цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Встановлення процентної ставки на рівні понад 3000% річних створює очевидний, катастрофічний дисбаланс інтересів сторін. Споживач як слабка сторона у цих відносинах позбавлений можливості впливати на зміст договору приєднання (ст. 634 ЦК України). Нарахування таких сум відсотків перетворює кредитний договір з інструменту фінансової допомоги на механізм фінансового поневолення громадянина. Також вважає, що Позивач безпідставно нарахував відсотки на майбутнє, виходячи за межі розумного строку кредитування та штучно роздуваючи заборгованість. Наполягає, що часткову оплату за Договором на загальну суму 5640,00 грн не можна розглядати як захід, спрямований на визнання боргу, адже часткова сплата коштів споживачем жодним чином не означає визнання ним незаконних, дискримінаційних умов договору (таких як нікчемна 15% комісія або 3195% річних), а свідчить лише про намір позичальника повернути фактично отримані кошти. Також наголосила на забороні нарахування неустойки у період дії воєнного стану. Згідно направлених до суду заперечень на відповідь на відзив також наголосила на тому, що відповідь на відзив містить посилання на відповідача ОСОБА_2 , що свідчить про те, що відповідь на відзив є шаблонним документом, механічно скопійованим з іншої справи без індивідуального опрацювання матеріалів цього конкретного провадження і, на переконання відповідача, ставить під серйозний сумнів достовірність та обґрунтованість усіх інших тверджень, викладених у зазначеному процесуальному документі. Також наголосила на відсутності доказів отримання коштів відповідачкою, на незастосовності заперечення про «суперечливу поведінку» відповідача до процесуальних заперечень у справі. Додатково вказала на відсутність доказів правомірності комісії за надання кредиту, неправомірність нарахування відсотків після закінчення строку договору, на неспростованість доводами позивача мораторію на застосування неустойки. Крім того, посилання позивача на п. 17 Перехідних положень ЗУ № 3498-IX від 22.11.2023 р., який тимчасово встановлював максимальну денну ставку (2,5% > 1,5%) протягом 240 днів після набрання чинності законом, який набрав чинності 24.12.2023 р., тоді як Договір укладено 16.02.2025 р. - тобто через шість місяців після закінчення перехідного обмеження, нерелевантне, і п. 17 Перехідних положень на цей Договір не поширюється. Повторно зазначала, що ставку 1% на день вважає несправедливою умовою договору приєднання. Крім того, посилання позивача на практику апеляційних судів вважала такими, які не повинні прийматися до уваги судом, адже рішення апеляційної інстанції не є обов`язковими для врахування судами першої інстанції. Просила визнати нікчемним п.2.7 Договору щодо нарахування комісії у розмірі 15%, застосувати наслідки п.18 Перехідних положень ЦК України щодо списання неустойки, а всі платежі, внесені відповідачем, зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту, відмовивши у стягненні незаконно нарахованих відсотків.
Відповідно до ухвали Кролевецького районного суду Сумської області від 07 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання та витребувано докази.
Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника. Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав. Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 лютого 2025 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання грошових коштів у позику №[номер приховано]. Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.1 Договору позики позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі: 12000 грн. шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами Договору строк або достроково та сплатити проценти за користування Позикою, нараховані згідно п.1.3., п.1.4. та/або 1.5. цього Договору, його додатків. Строк позики - 360 днів. Дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс» - 0,87 % на день. Процентна ставка поза акційна (базова) 1,00 % на день фіксована; дата надання позики - 16.02.2025; дата повернення позики - 11.02.2026.
Відповідно до п.1.9 договору позики, договір підписується електронним підписом позикодавця та надсилається для ознайомлення та узгодження умов позичальнику в особистий кабінет разом з електронним повідомленням - пропозицією укласти договір. На вказану позичальником електронну пошту або смс повідомленням надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання договору, що згенерований під час проходження позичальником процедури укладення Договору. Позичальник, приймаючи пропозицію позикодавця укласти договір, підписує в інформаційно-телекомунікаційній системі електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором шляхом натискання кнопки "підписати". Сформовані таким чином електронні підписи позичальника та позикодавця накладені на договір. Після підписання такими електронними підписами договору його умови вважаються прийнятими, а договір є укладеним.
Факт підписання вказаного вище договору позичальником підтверджується роздруківкою з особистого кабінету відповідача, зі змісту якої вбачається, що 16 лютого 2025 року об 11:06 на фінансовий номер відповідача -[телефон приховано] ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) направлено одноразові ідентифікатори для підпису договору позики №[номер приховано] та паспорту споживчого кредиту (а.с.37).
Згідно з квитанцією EasyPay до платіжної інструкції № 20135-1354-190438246 (ID операції: [номер приховано]) про перерахування коштів від 16.02.2025 р., на ім`я ОСОБА_1 було здійснено переказ коштів, зокрема 16 лютого 2025 року на суму 12000,00 гривень, номер картки НОМЕР_1 , призначення платежу: «кредитні кошти від ТОВ "Іннова Фінанс"Поповнення картки Visa / MasterCard / НПС Простір НОМЕР_1 , НОМЕР_4 ». (а.с.39).
Крім того, згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» від 27.05.2026, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку НОМЕР_5 , на яку 16.02.2025 року зараховано кошти на суму 12000 грн (а.с.106-108).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» доведено факт укладення 16.02.2025 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 договору надання грошових коштів у позику №[номер приховано], а також отримання відповідачем коштів у позику в сумі 12000,00 гривень на підставі вищевказаного договору.
Як видно з наданого позивачем розрахунку, 20.03.2025 відповідачем було внесено суму 5640 грн, з яких 1800 грн було зараховано як комісія за надання кредиту, а 3840 грн як погашення нарахованих станом на 20.03.2025 року процентів за користування кредитом. Суд наголошує, що з розрахунку видно, що після дати закінчення строку договору, тобто після 11.02.2026 року позивачем не здійснювалося нарахування процентів, що спростовує твердження відповідача про нібито здійснені позивачем нарахування відсотків за межами строку договору та нарахування відсотків «на майбутній період». До того ж, з розрахунку та за змістом позовної заяви випливає, що про стягнення неустойки позивач до суду не звертався взагалі (а.с.14-18).
Доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 12000,00 гривень матеріали справи не містять, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість.
За правилами ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правилами ч.1 ст.1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Положеннями ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про споживче кредитування», nпоживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг") до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті. Якщо споживач подає повідомлення не особисто, воно має бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності довіреності на вчинення таких дій. Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов`язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит.
Вимогами ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» унормовано, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Положеннями ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Правилами ч.1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
За змістом ч.1,2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Згідно з ч.3 ст.207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України визначає.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
Що стосується заперечення відповідачем факту визнання нею боргу, суд зазначає таке.
У справі №640/18354/14-ц за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості, КЦС у постанові від 04 червня 2020 року зауважив, що законодавство не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою боргу, але їх узагальнюючою рисою є те, що вони мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. До дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов`язку належать: визнання претензії; зміна договору, з якої вбачається визнання боргу, та прохання про таку зміну; письмове прохання про відстрочку сплати; підписання уповноваженою посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність боргу в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення до кредитора щодо гарантування сплати боргу; часткова сплата боржником чи з його згоди іншою особою боргу та/або сум санкцій.
Крім того, аналогічний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.
Таким чином, факт сплати відповідачем 5640 грн, зарахованих позивачем 20.03.2025, свідчить про визнання нею боргу.
Суд наголошує, що сама відповідач визнала факт часткової оплати боргу, тобто часткового виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Подальше заперечення укладення договору та отримання коштів при цьому враховується судом як процесуальний естопель, тобто порушення принципу добросовісності учасника цивільних правовідносин (постанова ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).
Що стосується твердження про несправедливі умови договору, суд вказує на таке.
Дійсно, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
В той же час згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Таким чином, встановлені договором розміри відсоткової ставки відповідають вимогам чинного законодавства на момент укладення договору і як такі не носять очевидно несправедливого характеру.
Що стосується зарахування платежу в рахунок комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 1800,00 грн, суд зазначає наступне.
Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов`язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження№ 61-11866св21).
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням наведеного суд зазначає, що умовами кредитного договору сторін визначено комісію (плату) за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак нарахована комісія у розмірі 1800 грн 00 коп. за надання кредиту не підлягала до стягнення і була зарахована із внесеного відповідачем платежу без належних правових підстав.
Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком заборгованості відповідача за процентами, який складений позивачем ТОВ «Іннова Фінанс».
З матеріалів позову видно, що 20.03.2025 року відповідачем було внесено 5640 грн в рахунок заборгованості. З них 1800 грн зараховані як комісія, 3840 грн зараховані як проценти.
Суд не погоджується як з позицією відповідача про зарахування вказаної суми в рахунок основної суми боргу, так і з фактичним зарахуванням її як оплати комісії, неправомірність якої судом констатована.
Черговість погашення сум за договором №[номер приховано] від 16 лютого 2025 року визначена п.6.6 договору і відповідає черговості, визначені в Законі України «Про споживче кредитування»: в першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом, в другу чергу - сума кредиту та проценти за користування кредитом, в третю чергу - неустойка та інші платежі за користування кредитом.
Внесена відповідачем сума 3840 грн була зарахована як проценти, з чим суд погоджується, оскільки саме така сума процентів була нарахована на вказану дату і вважалася простроченими процентами.
Однак сума 1800 грн підлягала зарахування в рахунок сплати суми кредиту. Таким чином, з 21.03.2025 року сума кредиту, яка залишалася до оплати, мала враховуватися як 10200 грн.
КЦС України у постанові № 07/06/2023 від 14.07.2023 р. у справі № 234/3840/15-ц висловлено позицію: «кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі».
Відтак, протягом 21.03.2025-15.08.2025 включно, коли згідно з умовами договору, нараховувалися проценти у розмірі 1% в день, їх належало нараховувати від несплаченої суми кредиту 10200 грн (102 грн в день), що становить 148 днів* 102 грн=15096,00 грн. З 16.08.2025 року по 11.02.2026 року, коли згідно з умовами договору, нараховувалися проценти в розмірі 0,87% в день, їх належало нараховувати від несплаченої суми кредиту 10200 грн (88,74 грн в день), що становить 180 днів* 88,74 грн= 15973,20 грн. Загальна сума відсотків, таким чином, становить 31069,20 грн.
Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини, відповідні їм правовідносини і наведені положення чинного законодавства, суд з викладених підстав і мотивів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в сумі отриманих відповідачем кредитних коштів та процентів, нарахованих в межах строку кредитування, визначених кредитним договором.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню кредитна заборгованість в загальній сумі 41269,20 гривень (10200,00 грн. + 31069,20 грн.).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2263 грн. 04 коп. (85%).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.525,526,527,530,610, 625, 629, 1050,1054 ЦК України, ст. ст. 6, 8-13, 18, 19, 77-79, 89, 141, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (ЄДРПОУ: 44127243, місцезнаходження: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 10, полверх 2, офіс 5) заборгованість за договором позики №[номер приховано] від 16 лютого 2025 року у розмірі 41269 (сорок одна тисяча двісті шістдесят дев`ять) гривень, з яких 10200,00 грн. -заборгованість за тілом кредиту; 31069,20 грн. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (ЄДРПОУ: 44127243, місцезнаходження: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 10, полверх 2, офіс 5) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн 04 копійки.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. М. Придатко