ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 р. Справа № 440/4502/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 26.01.26 по справі № 440/4502/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн щомісячно за період з травня 2023 року по березень 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно відмовила позивачу у нарахуванні та виплаті додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного з виконанням військових обов`язків із захисту Батьківщини, що порушує майнові права позивача.
Переконував, що висновок ВЛК про «легкий» ступінь поранення не може слугувати підставою для відмови у виплаті спірної додаткової винагороди, оскільки за приписами Постанови № 168 право на отримання вказаної допомоги не поставлено в залежність від тяжкості отриманої травми, визначальним є лише факт отримання травми в умовах бойових дій та подальше перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі №440/4502/25 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повністю.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 440/4502/25 та ухвалити нове, яким визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової винагороди та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на наявності у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки для виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування законодавець не встановив жодних вимог щодо ступеня тяжкості поранення, обмежившись лише умовою наявності причинного зв`язку поранення із захистом Батьківщини, яка у спірних правовідносинах підтверджена відповідним висновком ВЛК.
Переконував, що для отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди військовослужбовцю достатньо перебувати на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а відтак висновок суду першої інстанції про наявність такої підстави для отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за нормами Постанови № 168, як перебування на стаціонарному лікування лише у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії є хибним.
Наполягав, що суд першої інстанції, обмежившись формальним посиланням на первинний висновок ВЛК, всупереч висновків суду касаційної інстанції щодо характеру доказування у справах цієї категорії, не здійснив комплексної оцінки доказів, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до безпідставної відмиови у задоволенні позову.
Повідомив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 30000,00 грн, у зв`язку з чим заявив про намір подати докази фактичного розміру понесених витрат у порядку та строки, передбачені статтями 139, 143 КАС України, з подальшим вирішенням питання судових витрат шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування відзиву стверджував про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у збільшеному розмірі за період лікування, оскільки отримана позивачем вибухова травма (поранення) кваліфікується як легка, що свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У надісланій до суду апеляційної інстанції відповіді на відзив на апеляційну скаргу, позивач підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві та апеляційній скарзі та додатково зазначив, що обмеження аргументації відмови у нарахуванні та виплаті позивачу спірної винагороди виключно первинним записом ВЛК про «легке поранення» без оцінки подальших медичних наслідків свідчить про формальний та вибірковий підхід до доказів і не відповідає принципу повного та всебічного дослідження обставин справи.
Зауважив, що сам факт наявності у позивача поранення (вибухової травми), пов`язаного із захистом Батьківщини, у поєднанні з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні є достатньою та самостійною підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Постанови № 168.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
16 квітня 2022 року під час виконання бойових завдань в зоні бойових дій ОСОБА_1 отримав вибухову травму.
Відповідно до довідки МСЕК від 06.02.2024 № 536800 ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІ групи.
Позивач звернувся до військової частини із заявою про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн щомісячно за період з травня 2023 року по березень 2025 року.
У відповіді від 31.03.2025 № 354 на вказану заяву ВЧ НОМЕР_1 зазначила, що травма отримана позивачем класифікована як «легка», а отже відсутні підстави для виплати вказаної допомоги.
Не погодившись з відмовою у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), збільшеної до 100000 гривень за спірний період, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та відсутності у позивача права на отримання грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у розмірі 100000 грн протягом строку перебування на стаціонарному лікування, оскільки отримана сержантом ОСОБА_1 вибухова травма (поранення) відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 440 від 14.11.2023 кваліфікується як легка, водночас, спірна винагорода виплачується особам лише у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, що свідчить про правомірність відмови ВЧ НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За правилом частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений "Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), за змістом пункту 2 розділу І якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).
У пункті 8 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє по теперішній час.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.
Так, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Редакція зазначеної Постанови, в тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.
Так, постановами Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року; із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 43 від 20.01.2023 пункт 1 Постанови № 168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту:
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:
у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, які доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».
Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260, визначено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних),
- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1. Положення № 402 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Приписами пункту 21.1 Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.
Відповідно до пункту 21.5. Положення № 402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочиннихугруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.
ґ) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.
Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті "а" цього пункту.
Зазначена постанова приймається також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період перебування в діючій армії.
д) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.
е) «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, не діагностовані при призові (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу), і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби.
З аналізу нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та ін.
Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється. Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн відсутні.
А відтак, однією з умов для отримання додаткової винагороди до 100000,00 грн збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у вищевказаних діях та заходах є те, що обставини травми мають бути підтверджені відповідною довідкою про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).
Постанова № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.
Отже, для виплати позивачу вказаної додаткової винагороди необхідна сукупність таких підтверджених фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2026 по справі № 600/367/24 та від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Також, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23, у період дії воєнного стану додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн на місяць підлягає виплаті військовослужбовцям за час їх перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення - за наявності відповідного підтвердження, зокрема висновків ВЛК та медичних документів.
Тобто, для виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування законодавець не встановив жодних вимог щодо ступеня тяжкості поранення, обмежившись лише умовою наявності причинного зв`язку поранення із захистом Батьківщини, у той час як перебування у відпустці для лікування може бути підставою для виплати додаткової винагороди лише у разі отримання тяжкого поранення, що свідчить про невірне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права.
Колегією суддів встановлено та не заперечується учасниками справи, що відповідно до довідки про отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) (додаток 5 до Положення № 402) (а.с. 16), ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 16.04.2022 одержав бойову травму під час виконання бойового завдання. Бойове травмування ОСОБА_1 визнано таким, що сталось під час виконання обов`язків військової служби в районі бойових дій, одержане під час захисту Батьківщини, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців № 1475 від 14.11.2022 підтверджено, що травма сержанта ОСОБА_1 , 1971 року народження - «Стан після вибухової травми (16.04.2022): ЗМЧТ, забою головного мозку за даними МРТ від 04.05.2022) з лікворно-венозною дисциркуляцією, стійкими вестибуло-координаторними порушеннями, двобічною пірамідною недостатністю, локальними атрофічними змінами кори лобних, скроневих, тім`яних долей обох гемісфер головного мозку, логоневроз; акубаротравми з підгострою двобічною нейросенсорною приглухуватістю», що підтверджується довідкою командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.08.2022 № 623 про обставини травми; військово-медичними та іншими медичними документами - ТРАВМА, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2608 від 13.07.2023, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» з 05.05.2023 по 13.07.2023.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 4916 від 28.07.2023, ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КП « 1-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у період з 20.07.2023 по 28.07.2023.
Випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 6567 від 06.10.2023 підтверджено, що ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КП « 1-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у період з 27.09.2023 по 06.10.2023.
За змістом виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 3039 від 14.11.2023, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» у період з 25.10.2023 по 14.11.2023.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 6945 від 12.01.2024, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» у період з 15.11.2023 по 12.01.2024.
Випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 12372 від 16.04.2024 підтверджено обставини проходження ОСОБА_1 стаціонарного лікування у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфософського ПОР» у період з 05.04.2024 по 16.04.2024.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 34743 від 23.10.2024 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфософського ПОР» у період з 08.10.2024 по 23.10.2024.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 36809 від 08.11.2024, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфософського ПОР» у період з 24.10.2024 по 08.11.2024.
За змістом виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2963 від 14.11.2023, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» у період з 19.11.2024 по 04.12.2024.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 10430 від 09.01.2025, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» у період з 05.12.2024 по 09.01.2025.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 509 від 21.03.2025, позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» у період з 21.01.2025 по 21.03.2025.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у всі вищезазначені періоди стаціонарне лікування позивача було пов`язане зокрема, з наслідками вибухової травми (16.04.2022), ЗМЧТ, струсу головного мозку у вигляді цефалгічного синдрому, акубаротравми (16.04.2022) у вигляді хронічної нейросенсорної приглухуватості. Стійкого зниження слуху при сприйнятті шепітної мови на відстані 0,4 м на праве вухо та 0,5 м на ліве вухо, що довідкою військово-лікарської комісії від 14.11.2023 № 440 було визнано як; Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини (а. с. 28).
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що оскільки висновком ВЛК підтверджено прямий зв`язок травми позивача із захистом Батьківщини, а захворювання та стаціонарні лікування є прямим наслідком цієї травми, підстава для виплати додаткової збільшеної винагороди відповідно до Постанови № 168 зберігається протягом усього періоду лікування (з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025) - адже ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні саме у зв`язку з тією самою травмою, що підтверджена висновком ВЛК. Відмовляти у здійсненні відповідної виплати через те, що травма кваліфікована як «легка», є формальним підходом, що суперечить суті Постанови № 168, адже причинно-наслідковий зв`язок з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, встановлений постановою ВЛК.
Оскільки позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, вирішальним для виплати додаткової винагороди є встановлення ВЛК причинного зв`язку такого поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, що прямо передбачено Постановою КМУ № 168 та має бути підтверджено відповідними медичними документами, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.03.2026 по справі № 600/367/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
У вищенаведеній постанові Верховний Суд також звернув увагу, що Постанова № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100000 грн.
Згідно з пунктом 21.7 Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми. У цій справі довідка про обставини травми від 15.08.2022 № 623 містить інформацію про те, що травма отримана під час захисту Батьківщини, а постанова ВЛК від 14.11.2023 № 440 офіційно підтверджує цей причинний зв`язок.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність таких документів, як довідка про обставини травми від 15.08.2022 № 623, медичні виписки та епікризи, постанова військово-лікарської комісії від 14.11.2023 № 440, підтверджують право позивача на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 грн за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.
А відтак, у відповідача був наявний обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000,00 грн, передбачену Постановою № 168 пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного з виконанням військових обов`язків із захисту Батьківщини, а саме, з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025.
Водночас, відповідачем не заперечуються обставини не здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати доплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди стаціонарного лікування з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025, що свідчить про наявність порушеного права позивача та є підставою для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у період з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що позивач має право на отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, існує лише один вид правомірної поведінки ВЧ НОМЕР_1 - нарахувати та виплатити позивачу таку винагороду за період з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025 включно, з урахуванням фактично виплачених сум.
Разом з цим, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн щомісячно за інший, неохоплений вищевказаними датами період, заявлений у позові.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що суд першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 440/4502/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 440/4502/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого 16.04.2022 поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 05.05.2023 по 13.07.2023, з 20.07.2023 по 28.07.2023, з 27.09.2023 по 06.10.2023, з 25.10.2023 по 14.11.2023, з 15.11.2023 по 12.01.2024, з 05.04.2024 по 16.04.2024, з 08.10.2024 по 23.10.2024, з 24.10.2024 по 08.11.2024, з 19.11.2024 по 04.12.2024, з 05.12.2024 по 09.01.2025 та з 21.01.2025 по 21.03.2025 включно, з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій