Головуючий І інстанції: Панов М.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 р. Справа № 520/26951/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.05.26 по справі № 520/26951/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 року щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та призначити виплату у встановленому законом порядку з дати такого звернення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що дії відповідача щодо неналежного розгляду його заяви від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 року щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що виплата грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців встановлюється, зокрема, Порядком № 884, яким передбачено, що першочергове право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця має його дружина (чоловік), законний представник малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).
Отже, Порядком № 884 чітко встановлено, що виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця здійснюється його повнолітнім дітям лише за умови, що військовослужбовець не мав вищезазначених осіб.
Проте, в матеріалах справи № 520/26951/25 є особа, що має пріоритетне право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця - ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивача.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є сином військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив службу по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 згідно наказу командира частини №73 від 24.02.2025.
28.03.2025 ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини поблизу населеного пункту Мар`їне Сумського району, Сумської області. На момент зникнення безвісти ОСОБА_2 одружений не був, малолітніх, неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю з дитинства та живих батьків не мав. Особисте розпорядження щодо виплати грошового забезпечення на випадок полону від ОСОБА_2 також відсутнє.
02.06.2025 ОСОБА_1 була особисто подана заява про виплату грошового забезпечення за зниклим безвісти батьком ОСОБА_2 , на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, позивач проживав з батьком за однією адресою, що було підтверджено документами, які були долучені до вказаної заяви.
Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення, всупереч нормам, у письмовій формі доведено до відома ОСОБА_1 протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті не було. У зв`язку з тривалою відсутністю рішення щодо поданої заяви про виплату грошового забезпечення, представником ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 з вимогою надати інформацію про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 про виплату грошового забезпечення за зниклим безвісти батьком ОСОБА_2 .
23.09.2025 р. військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь на адвокатський запит №21692, у якій було зазначено, що заява ОСОБА_1 була опрацьована та на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 07.07.2025 була надана відповідь за №1791/9473. Натомість, представник позивача зазначає, що позивача про вказане рішення ніхто не повідомляв, ознайомити з цим рішенням позивача та надати копію такого рішення також відповідач відмовляється.
В межах відповіді на адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_1 не було надано копій рішення №1791/9473 від 07.07.2025, чи доказів відправлення даного рішення на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на жовтень 2025 року ані ОСОБА_1 , ані його представник рішення із зазначенням і обґрунтуванням відмови від командира військової частини НОМЕР_1 відносно поданої заяви не отримали.
У зв`язку із порушенням права на виплату йому грошового забезпечення за зниклим безвісти батьком ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у даній справі є: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 року щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Стаття 1 Закону № 2011-XII визначає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових Документ сформований в системі формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці 4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
У пункті 2 розділу ХХХ Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Так, Порядком № 884 визначається механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках, та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідач зазначає, що позивач, у відповідності до п. 3 Порядку № 884 до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті не звертався.
Проте, 23.09.2025 Військова частина НОМЕР_1 надала представнику позивача відповідь на адвокатський запит (вх. 5316 від 21.09.2025), в якому зазначила, що до Військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшла заява ОСОБА_4 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_5 .
Зазначена заяву була опрацьована відповідачем та за його результатами надана відповідь, з якої вбачається, що відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Позивач не входить до переліку осіб, які мають право на виплати грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_5 .
Як вже було зазначено вище, виплата грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців встановлюється, зокрема, Порядком № 884, яким передбачено, що першочергове право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця має його дружина (чоловік), законний представник малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).
Отже, Порядком № 884 чітко встановлено, що виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця здійснюється його повнолітнім дітям лише за умови, що військовослужбовець не мав вищезазначених осіб.
Водночас предметом розгляду у цій справі є саме правомірність розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 заяви позивача від 02.06.2025, а не остаточне визначення права позивача на отримання відповідної частини грошового забезпечення. Військова частина, отримавши заяву позивача, була зобов`язана розглянути її у встановленому законом порядку, перевірити наявність передбачених законодавством умов для здійснення виплати та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення, про яке належним чином повідомити заявника.
Натомість відповідач не надав належних доказів доведення до відома позивача рішення за його заявою від 02.06.2025, а також доказів вручення чи направлення йому мотивованої відмови у виплаті. Посилання відповідача на те, що відповідь була направлена начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме по собі не свідчить про належне виконання обов`язку щодо розгляду заяви та повідомлення особи, яка її подала, про результати такого розгляду.
Отже, у частині вимог позивача про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 відповідач був зобов`язаний розглянути заяву позивача в межах строків, установлених Законом №393/96-ВР та Порядком № 531; відповідач не довів, що здійснив такий розгляд належним чином і прийняв вмотивоване рішення; отже, дії відповідача щодо нерозгляду заяви позивача у визначений законом спосіб і строк є протиправними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача у даній справі є: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2025 року щодо виплати грошового забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/26951/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/26951/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов