ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 р. Справа № 520/5213/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І.) від 08.07.2026 по справі № 520/5213/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач), та просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 20 лютого 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);
зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 20 лютого 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої інстанції Закону України № 2050-III, не врахувавши факт несвоєчасної виплати належного позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.02.2026, право на яке підтверджено рішенням суду від 17.12.2024 у справі № 555. У зв`язку з цим висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходила службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
Наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 16.03.2023 №117 позивача виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року у справі № 520/20338/24 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги на соціально - побутові питання за 2022-2023 роки, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ від 11.02.2020 року № 57 - 65% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 року № 92 - 65% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 року № 124 - 48% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 року № 148 -65% посадового окладу, наказ від 09.06.2020 року № 180 - 65% посадового окладу, наказ від 09.07.2020 року № 214 - 65% посадового окладу, наказ від 11.08.2020 року № 249 - 65% посадового окладу, наказ від 11.09.2020 року № 276 - 65% посадового окладу, наказ від 12.10.2020 року № 302 - 65% посадового окладу, наказ від 10.11.2020 року № 329 - 65% посадового окладу, наказ від 10.12.2020 року № 361 - 65% посадового окладу, наказ від 11.01.2021 року № 14 - 65% посадового окладу, наказ від 10.02.2021 року № 47 - 85% посадового окладу, наказ від 10.03.2021 року № 94 - 85% посадового окладу, наказ від 09.04.2021 року № 136 - 85% посадового окладу, наказ від 11.05.2021 року № 175 - 85% посадового окладу, наказ від 10.06.2021 року № 220 - 85% посадового окладу, наказ від 06.07.2021 року № 267 - 85% посадового окладу, наказ від 10.08.2021 року № 328 - 85% посадового окладу, наказ від 10.09.2021 року № 358 - 85% посадового окладу, наказ від 18.10.2021 року № 392 - 85% посадового окладу, наказ від 10.11.2021 року № 430 - 85% посадового окладу, наказ від 10.12.2021 року № 484 - 85% посадового окладу, наказ від 10.01.2022 року № 5 - 85% посадового окладу, наказ від 21.02.2022 року № 63 - 122% посадового окладу, наказ від 09.03.2022 року № 88 - 122% посадового окладу, наказ від 11.04.2022 року № 190 - 122% посадового окладу, наказ від 11.05.2022 року № 238 - 122% посадового окладу, наказ від 10.06.2022 року № 285 - 122% посадового окладу, наказ від 08.07.2022 року № 340 - 122% посадового окладу, наказ від 09.08.2022 року № 378 - 122% посадового окладу, наказ від 08.11.2022 року № 544 - 122% посадового окладу, наказ від 07.12.2022 року № 637 - 122% посадового окладу, наказ від 23.01.2023 року № 35 - 169% посадового окладу, наказ від 13.02.2023 року № 74 - 289% посадового окладу, наказ від 10.03.2023 року № 110 - 289% посадового окладу, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі № 520/34900/23 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач, вважаючи протиправною невиплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року ухваленого в адміністративній справі № 520/20338/24, звернувся до суду позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі № 520/15449/25 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, код ЄДРПОУ 38631015) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 140204 (сто сорок тисяч двісті чотири) грн. 21 коп., що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення по справі № 520/20338/24.
20.02.2026 відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі № 520/15449/25 виплачено на користь позивача грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 140204,21 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 695 від 19.02.2026.
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області листом № 65020-2366/65190 від 05.03.2026 на звернення позивача повідомило, що згідно з інформацією управління економіки і фінансів Головного управління, виплата перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 по справі № 520/15449/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправної та зобов`язання вчинити дії була здійснена в повному обсязі 19.02.2026. Вказано, що всі належні виплати були здійсненні в межах встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, в зв`язку з чим підстав здійснення додаткових платежів не вбачається.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернулась з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовної заяви позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб має характер компенсаційного платежу та не є доходом позивача, у зв`язку з чим сума такого податку не може бути базою для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Відтак, передбачені Законом України № 2050-III та Порядком № 159 правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відсутні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України № 2011-XIІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ).
Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З метою реалізації Закону України 2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.
Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З аналізу норм Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, за наявності визначених Законом України № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.
Як встановлено судом, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року у справі № 520/20338/24 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги на соціально - побутові питання за 2022-2023 роки, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ від 11.02.2020 року № 57 - 65% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 року № 92 - 65% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 року № 124 - 48% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 року № 148 -65% посадового окладу, наказ від 09.06.2020 року № 180 - 65% посадового окладу, наказ від 09.07.2020 року № 214 - 65% посадового окладу, наказ від 11.08.2020 року № 249 - 65% посадового окладу, наказ від 11.09.2020 року № 276 - 65% посадового окладу, наказ від 12.10.2020 року № 302 - 65% посадового окладу, наказ від 10.11.2020 року № 329 - 65% посадового окладу, наказ від 10.12.2020 року № 361 - 65% посадового окладу, наказ від 11.01.2021 року № 14 - 65% посадового окладу, наказ від 10.02.2021 року № 47 - 85% посадового окладу, наказ від 10.03.2021 року № 94 - 85% посадового окладу, наказ від 09.04.2021 року № 136 - 85% посадового окладу, наказ від 11.05.2021 року № 175 - 85% посадового окладу, наказ від 10.06.2021 року № 220 - 85% посадового окладу, наказ від 06.07.2021 року № 267 - 85% посадового окладу, наказ від 10.08.2021 року №328 - 85% посадового окладу, наказ від 10.09.2021 року № 358 - 85% посадового окладу, наказ від 18.10.2021 року № 392 - 85% посадового окладу, наказ від 10.11.2021 року № 430 - 85% посадового окладу, наказ від 10.12.2021 року № 484 - 85% посадового окладу, наказ від 10.01.2022 року № 5 - 85% посадового окладу, наказ від 21.02.2022 року № 63 - 122% посадового окладу, наказ від 09.03.2022 року № 88 - 122% посадового окладу, наказ від 11.04.2022 року № 190 - 122% посадового окладу, наказ від 11.05.2022 року № 238 - 122% посадового окладу, наказ від 10.06.2022 року № 285 - 122% посадового окладу, наказ від 08.07.2022 року № 340 - 122% посадового окладу, наказ від 09.08.2022 року № 378 - 122% посадового окладу, наказ від 08.11.2022 року № 544 - 122% посадового окладу, наказ від 07.12.2022 року № 637 - 122% посадового окладу, наказ від 23.01.2023 року № 35 - 169% посадового окладу, наказ від 13.02.2023 року № 74 - 289% посадового окладу, наказ від 10.03.2023 року № 110 - 289% посадового окладу, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі № 520/34900/23 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 520/20338/24 набрало законної сили : 17.01.2025.
Позивач, вважаючи протиправною невиплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року ухваленого в адміністративній справі № 520/20338/24, звернувся до суду позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі № 520/15449/25 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, код ЄДРПОУ 38631015) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 140204 (сто сорок тисяч двісті чотири) грн. 21 коп., що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення по справі № 520/20338/24.
20.02.2026 відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі № 520/15449/25 виплачено на користь позивача грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 140204,21 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 695 від 19.02.2026.
Враховуючи наведеного вище, беручи до уваги те, що грошове забезпечення, що нараховане позивачу на виконання судового рішення, вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі судового рішення у справі № 520/34900/23.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Колегія суддів зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону України № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623), визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Ця Інструкція розроблена відповідно до, зокрема, Кодексу цивільного захисту України, та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Пунктом 3 Інструкції № 623, передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 розділу XХVІІ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), виплата грошового забезпечення проводиться:
тим, хто обіймав на день звільнення посади,- до дня здавання справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення;
слухачам і курсантам закладів освіти ДСНС - до дня виключення зі списків перемінного складу закладів освіти ДСНС включно;
тим, хто на день звільнення перебував у розпорядженні,- до дня здавання справ включно. На здавання справ надається не більше 5 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення.
Відповідно до п. 1 розділу XХІХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 розділу XХХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби в кінці календарного року з наданням при звільненні щорічної відпустки, яка закінчується в наступному календарному році, матеріальна допомога для оздоровлення в новому році не надається.
При розгляді справи судом установлено, що відповідачем нарахування та виплата позивачу такої компенсації втрати частини доходу має здійснюватися не на всі виплачені на виконання рішення суду від 17.12.2024 по справі № 520/20338/24 суми, а тільки на місячне грошове забезпечення, яке не має разового характеру.
Колегія суддів зазначає, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога при звільненні не є періодичними щомісячними виплатами. За своєю правовою природою вони належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця, а тому мають разовий характер.
З огляду на разовий характер таких виплат приписи Закону України № 2050 III на правовідносини щодо компенсації втрати частини цих доходів не поширюються. Відповідно, позовні вимоги стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні задоволенню не підлягають. За таких обставин вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів можуть бути задоволені лише в частині, що стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25.
Теж саме стосується і грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, враховуючи її характер та механізм виплати.
З огляду на наведені положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, відповідно до пункту 3 розділу I якої грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається, зокрема, з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також з урахуванням установленого Інструкцією № 623 порядку виплати допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, які не мають характеру щомісячних систематичних виплат, а також з урахуванням правової природи та механізму виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд дійшов висновку, що зазначені виплати мають разовий характер та не належать до щомісячного грошового забезпечення. У зв`язку з цим компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати може бути нарахована лише щодо тих складових грошового забезпечення, які мають систематичний, щомісячний характер.
Судом першої інстанції враховано вищенаведені обставини, що призвело до вірного вирішення справи.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 по справі № 520/5213/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий
Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко