Справа № 149/3445/25
Провадження № 22-ц/801/2207/2026
№22-ц/801/2203/2026
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року Справа № 149/3445/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,
за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
третя особа: Хмільницький відділ ДРАЦС у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України,
розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , за участю третьої особи Хмільницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поворознюка Бориса Миколайовича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року та на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року, які ухвалив суддя Олійник І.В.,
в с т а н о в и в:
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , за участю третьої особи Хмільницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи його тим, що на час народження позивача її батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому мати записала доньку на своє прізвище, відомості про батька в актовому записів про народження не зазначені.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, після котрого до успадкування залишився житловий будинок. Спадщину після батька прийняла позивач, оскільки на час його смерті була зареєстрована та проживала з ним у вказаному будинку. Проте, оформити спадщину позивач немає можливості, оскільки нотаріусом роз`яснено необхідність встановлення батьківства. На підтвердження того, що ОСОБА_10 визнавав своє батьківство позивач надає витяги з особового рахунку, витяги з погосподарської книги за різні роки, довідки Уланівської сільської ради, а також висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження від 29 вересня 2025 року, яким підтверджено, що позивач та відповідач ОСОБА_7 мають спільного біологічного батька.
Просила встановити факт, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був батьком і визнавав своє батьківство щодо ОСОБА_1 , внести зміни до актового запису про народження позивача із зазначенням її батьком ОСОБА_10 , визнати за нею право власності на спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 .
16 березня 2026 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про зміну предмета позову, в якій просила встановити факт визнання батьківства ОСОБА_10 стосовно неї, внести зміни до актового запису зазначивши відомості про її батька ОСОБА_10 та визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року позов задоволено частково.
Встановлено факт визнання батьківства ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Внесено зміни до актового запису № 16 від 02 березня 1960 року складеного виконавчим комітету Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про народження ОСОБА_11 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказавши її батьком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 по 151,40 грн з кожного, за понесені витрати по сплаті судового збору.
У задоволенні вимоги про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про встановлення факту визнання батьківства, про внесення змін у актовий запис про народження позивача із зазначенням відомостей про батька, яка є похідною від первинної вимоги про встановлення факту, є обґрунтованими, оскільки наявні в матеріалах справи письмові докази, показання свідків, підтверджують те, що за життя ОСОБА_10 визнавав своє батьківство стосовно ОСОБА_12 .
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги висновок №49855 від 29 вересня 2025 року, який складений завідуючою клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Мама Папа» ОСОБА_13 , яким підтверджено ймовірність 99,99% того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_7 мають спільного батька.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено виконання обов`язку звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. При цьому, оскільки факт визнання батьківства доведено, а тому у позивача відсутні перешкоди в оформленні спадщини в нотаріальному порядку.
Додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року заяву представника відповідача - адвоката Поворознюка Б.М. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Додаткове рішення мотивоване тим, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а тому на користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, з урахуванням принципу пропорційності.
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Поворознюк Б.М. подав апеляційну скаргу, вважає їх незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року та додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 10000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 8000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а також сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що позов ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно, пред`явлено до неналежного відповідача. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено в призначенні молекулярно-генетичної експертизи, що є порушенням принципу змагальності сторін та порушення права сторони на подання до суду доказів. Вказує на прийняття судом першої інстанції доказу, який поданий позивачем із порушенням встановленого законом порядку. Також вважає, що судом першої інстанції була надана неправильна оцінка показам свідків.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що виписками з погосподарських книг з 1961 року по 2015 рік підтверджено спільне проживання по АДРЕСА_1 , голови двору - ОСОБА_14 , ОСОБА_10 (син), ОСОБА_15 (невістка), внуків голови двору - ОСОБА_16 (1960 р.н.), ОСОБА_17 (1961 р.н.), ОСОБА_18 (1963 р.н.), ОСОБА_19 (1964 р.н.), ОСОБА_20 (1966 р.н.), ОСОБА_21 (1967 р.н.), ОСОБА_22 (1968 р.н.), ОСОБА_23 (1969 р.н.). З 1986 року головою двору був - ОСОБА_10 , прізвища його дружини, а також дітей ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 змінено на - ОСОБА_30 , прізвище ОСОБА_31 (дочка голови двору) змінено на ОСОБА_32 , також за цією адресою вказано проживання ОСОБА_33 (внук голови двору), ОСОБА_34 (внучка). З 1984 року зазначено проживання ОСОБА_10 , ОСОБА_35 , ОСОБА_1 (дочка), внуки - ОСОБА_36 , ОСОБА_37 . ОСОБА_35 померла 2012 року, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_38 проживали разом з ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.8, 12 - 30, 33).
ОСОБА_10 та ОСОБА_39 15 грудня 1981 року зареєстрували шлюб, обравши прізвище подружжя після укладення шлюбу - ОСОБА_30 (т.1. а.с.32).
За змістом довідок Уланівської сільської ради № 145, № 144 від 04 лютого 2025 року ОСОБА_10 являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на день смерті був зареєстрований та проживав за цією адресою з донькою - ОСОБА_1 та онуком ОСОБА_40 (т.1 а.с.34, 35).
Копією свідоцтва про народження та копією актового запису № 16 від 02 березня 1960 року про народження підтверджено, що ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати - ОСОБА_35 , відомості про батька не зазначені (т.1 а.с.56, 215 - 216). Після укладення шлюбу 08 лютого 1980 року ОСОБА_11 змінила прізвище на ОСОБА_32 (т.1 а.с.57, 58). Позивач з 24 червня 1991 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.59).
Батьками ОСОБА_41 , 1968 р.н., є: ОСОБА_10 , ОСОБА_35 , 28 січня 1982 року внесено зміни до актового запису про її народження на підставі запису про визнання батьківства №11 від 15 грудня 1982 року, змінено прізвище з ОСОБА_42 на ОСОБА_30 , по батькові на ОСОБА_43 (т.1 а.с.199, т.2 а.с.7 - 9), після укладення шлюбу 04 листопада 1994 року змінено прізвище на ОСОБА_44 (т.1 а.с.200).
У відповідності до свідоцтва про смерть ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.8).
Спадкову справу після смерті ОСОБА_10 не заведено (т.1 а.с.219).
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_7 , його батьком є ОСОБА_10 (т. 1 а.с.245).
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 КпШС України при встановленні батьківства суд бере до уваги сумісне проживання і ведення спільного господарства матір`ю дитини та особою, батьківство якої встановлює суд, до народження дитини, або сумісне виховання чи утримання ними дитини, або докази, які достовірно підтверджують визнання особою свого батьківства.
Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне спілкування, придбання майна для спільного користування тощо).
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Згідно зі ст. 55 КпШС України при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Суд першої інстанції прийшов правильного висновку про те, що померлий ОСОБА_10 визнавав своє батьківство стосовно позивача ОСОБА_1 підтверджуються копіями погосподарських книг з 1961 року.
Крім того, довідками Уланівської сільської ради встановлено, що ОСОБА_10 проживав в будинку разом із свою матір`ю, а також ОСОБА_15 та дітьми, у тому числі - ОСОБА_45 . У подальшому ОСОБА_10 залишився проживати у цьому ж будинку з ОСОБА_46 та її дітьми. При цьому, в усіх витягах ОСОБА_47 зазначена, як онучка ОСОБА_48 та донька ОСОБА_10 .
15 грудня 1981 року ОСОБА_10 та ОСОБА_35 зареєстрували шлюбу, а у 1982 році ОСОБА_10 визнав батьківство стосовно інших дітей.
Судом було встановлено під час розгляду справи те, що позивач 08 лютого 1980 року уклала шлюб, тому змінила прізвище на ОСОБА_32 , що не потребувало зміни її прізвища на ОСОБА_30 .
Допитана судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_49 (дружина ОСОБА_4 ) повідомила, що в родині ОСОБА_50 вона з 1989 року. У ОСОБА_10 та ОСОБА_1 були теплі стосунки, вона проживала тривалий час разом з батьками, яких вона у подальшому доглядала. ОСОБА_10 ставився до ОСОБА_51 як до доньки. Розмов про те, що вона не його донька не було.
Свідок ОСОБА_52 (цивільна дружина ОСОБА_6 ) також повідомила, що знає цю сім`ю з 1995 року, проживала неподалік від будинку ОСОБА_10 , який визнавав позивача своєю донькою, добре до неї ставився, хотів, що лише вона його доглядала. ОСОБА_1 , разом з дітьми тривалий час проживала з ОСОБА_10 до дня його смерті. Також не було спорів з приводу того, що ОСОБА_53 є сином ОСОБА_10 , а ОСОБА_54 - донькою.
Отже, в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 доведено, що ОСОБА_10 визнавав факт свого батьківства по відношенню до неї при житті, чого вимагає ст. 53 КпШС України, яка підлягає застосуванню у цих правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження підлягають задоволенню.
Водночас апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання недопустимим висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження №49855 від 29 вересня 2025 року складеного завідуючою клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Мама Папа» Савельєвою М.В., виходячи з наступного.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що «СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що є підтвердженням факту споріднення, а саме висновок генотипоскопічного дослідження від 05 квітня 2021 року № 29850, складений ТОВ «Мама-Папа», згідно з яким ймовірність того, що донори зразків передбачуваних сестер є кровними сіблінгами, тобто мають обох спільних батьків, становить 99,999999 %.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду: від 29 січня 2020 року у справі № 319/1358/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 322/496/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 752/23356/17, які ухвалені в аналогічних справах.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Європейський суд з прав людини вказував, що необхідність захисту третіх осіб може виключати можливість змусити їх пройти будь-яке медичне обстеження, а саме ДНК-тест. Зокрема, якщо третьою особою є дитина (див., зокрема: MIKULIC v. CROATIA, № 53176/99, § 64, ЄСПЛ, 07 лютого 2002 року, BAGNIEWSKI v. POLAND, № 28475/14, § 54, ЄСПЛ, 31 травня 2018 року).
Висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження №49855 від 29 вересня 2025 року складений завідуючою клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Мама Папа» Савельєвою М. В., яка має повну вищу освіту за спеціальністю «Біологія», спеціалізація «Генетика», яким підтверджено ймовірність 99,99% того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_7 мають спільного батька.
Апеляційний суд звертає увагу, що ТОВ «МАМА ПАПА» має ліцензію Міністерства охорони здоров`я України на медичну практику і в реквізитах ліцензіата у видах діяльності вказана, зокрема медична генетика, а лабораторний процес та формування вищевказаного висновку молекулярно-генетичної експертизи було доручено завідуючій клініко-діагностичної лабораторії товариства ОСОБА_13 , яка має повну вищу освіту за спеціальністю «Біологія», спеціалізація «Генетика», а саме диплом магістра з відзнакою № НОМЕР_1 від 31 грудня 2019 року Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, досвід виконання молекулярно-генетичних експертиз із 2020 року.
Крім того, про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України попереджена.
Матеріали висновку містять фото з підписами учасників, відповідального за забір біоматеріалу та акт відбирання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження), в якому зазначено, що після відібрання зразки букального епітелію упаковані та опечатані. Упаковки завірені підписами громадян та особою, що проводила ідентифікацію та відбір зразків. Забір біологічного матеріалу зробила співробітник медичного центру Фаренюк А.О.
При цьому, зауважень щодо процедури відбору зразків та їх пакування не надходило від ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
Вказаний висновок експертизи в сукупності підтверджує біологічне батьківство позивачки стосовно ОСОБА_10 .
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження №49855 від 29 вересня 2025 року, може бути належним доказом по справі.
Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2025 року в справі №549/419/23.
За цих обставин не підлягає до задоволення і клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Поворознюка Б.М. про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, підтриманим в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, з підстав відсутності доказів необхідних для її призначення.
Доводи скарги про порушення порядку подання доказів, а саме свідоцтва про народження ОСОБА_7 також є безпідставними, оскільки суд першої інстанції правомірно долучив цей доказ під час розгляду справи задля повного та всебічного встановлення істини, уникаючи надмірного процесуального формалізму.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що вказане свідоцтво про народження належить відповідачу ОСОБА_7 , у зв`язку з чим позивач була об`єктивно позбавлена можливості додати його копію безпосередньо до позовної заяви.
Також, є безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку судом першої інстанції показань свідків, оскільки місцевий суд у відповідності до ст. 89 ЦПК України, безпосередньо заслухавши свідків, оцінив їхні показання у сукупності з іншими доказами у справі та надав їм належну правову оцінку. Сама лише незгода апелянта з результатами цієї оцінки не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не є підставою для скасування законного рішення
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пред`явлення позову до неналежного відповідача.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 280/4/18, від 07 грудня 2022 року в справі № 2-21/2010, від 17 квітня 2024 року в справі № 457/969/20, від 09 жовтня 2024 року в справі № 642/3933/23, від 20 листопада 2024 року в справі № 179/338/23, від 23 квітня 2025 року в справі № 758/4148/19, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. [..] Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20).
Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц та від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц).
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19).
Згідно із частинами першою та другою статті 51 ЦПК суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 318/74/20-ц).
На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
В такому випадку не перевіряється належність обраних позивачем способів захисту та обґрунтованість позовних вимог (пункт 38 постанови Верховного Суду від 14 січня 2026 року в справі № 761/10943/22).
При цьому встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21).
З матеріалів справи вбачається, що спадкову справу після смерті ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заведено (т.1 а.с.219).
Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_1 визначила відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 .
Однак, зазначені відповідачі у справі, які є дітьми спадкодавця ОСОБА_10 не подавали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, із позовними заявами про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не звертались, фактично в управління спадковим майном не вступали, тобто в установленому законом порядку не прийняли спадщину. До органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини позивачка позовних вимог не заявляла та клопотань про залучення його до участі у справі не подавала.
За таких обставин, суд першої інстанції помилково розглянув по суті вказані позовні вимоги, пред`явлені до неналежного відповідача, та відмовив в їх задоволенні з підстав необґрунтованості, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно, однак вказав помилкові мотиви та підстави для такої відмови, судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2).
З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Крім того, апеляційний суд приходить до висновку, що додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
При цьому, апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного додаткового рішення суду.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення у його мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат понесених відповідачем ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Поворознюка Бориса Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року залишити без змін.
Додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк