Справа № 463/5210/25 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/811/314/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.;
за участю секретаря Костюк С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 29 грудня 2025 року,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» про визнання протиправним і скасування наказу та стягнення ненарахованої і невиплаченої надбавки, у якому просив:
1)визнати незаконним та скасувати наказ № 145/к/тр від 07.02.2025 «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідемології та гігієни», виданий Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького, «в частині щодо позивача»;
2)стягнути з відповідача на користь позивача суму не нарахованої та не виплаченої заробітної плати в розмірі 11 538 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 20.02.2018 року працює на посаді старшого наукового співробітника лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а загальний стаж його роботи складає більше 30 років.
До цього позивач з 28.08.1990 року працював на посаді старшого лаборанта у Львівському науково-дослідному інституті епідеміології і мікробіології, який наказом МОЗ України №71-О від 12.04.2011 року був перейменований в Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України». Наказом МОЗ України № 776 від 10.07.2017 року Державну установу «Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України» було приєднано до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та створено структурний підрозділ «Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького».
Зазначалося, що в період роботи на посаді старшого наукового співробітника лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького в структуру його заробітної плати входили наступні види виплат:
-посадовий оклад;
-доплата за науковий ступінь 15 % посадового окладу;
-надбавка в розмірі 60 % за стаж роботи в науково-дослідній установі з особливо небезпечними інфекціями, яку він отримував до 09.02.2025 року включно.
З 10.02.2025 року позивачу було повністю припинено виплату надбавки за стаж роботи в науково-дослідній установі з особливо небезпечними інфекціями на підставі наказу відповідача № 145/к/тр від 07.02.2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, зі змістом якого його було ознайомлено 10.03.2025 року. Просив скасувати оскаржуваний наказ та стягнути ненараховану і невиплачену заробітну плату за період з лютого по травень 2025 року у розмірі 11 538 грн 00 коп (а.с. 1-9).
Оскаржуваним рішенням вищезгаданий позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 9 440 грн. 18 коп.
Стягнуто з Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» в дохід держави 993 грн. 18 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 103-108).
Вищезгадане рішення оскаржив відповідач.
Апелянт просить оскаржуване рішення «змінити та зменшити на 6407,34 грн. суму стягнення з державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» не нарахованої та невиплаченої заробітної плати», покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального права.
Вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на ст. 103 КЗпП України щодо обов`язку повідомлення працівника про зміну умов оплати праці за два місяці, не врахував положення частини 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої в період воєнного стану таке повідомлення здійснюється не пізніше дня запровадження нових умов. На думку апелянта, висновок суду про необхідність обчислення двомісячного строку з 10.03.2025 року та виплату надбавки до 10.05.2025 року суперечить вимогам зазначеного Закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення в Україні діяв воєнний стан. Вважає, що така помилка призвела до безпідставного стягнення надбавки за тривалість безперервної роботи за три місяці замість одного місяця, а саме - лише за період з 10 лютого по 10 березня 2025 року.
Посилаючись на надані суду відомості про нарахування заробітної плати, зазначає, що сума надбавки за період з 10.02.2025 року по 10.03.2025 року становить 3 032 грн 84 коп., з яких 2 153 грн. 76 коп. припадає на лютий 2025 року, а 879 грн. 08 коп. - на березень 2025 року (а.с. 112-114, 122-123).
11 березня 2026 року позивач подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просив «у задоволені апеляційної скарги відмовити повністю» (а.с. 133-136).
28 травня 2026 року апелянт надіслав до суду заяву про апеляційний розгляд справи без участі представника апелянта (а.с. 153-154).
В судовому засіданні 08 червня 2026 року позивач навів свої заперечення доводам апеляційної скарги (а.с. 157-158).
В подальшому, будучи під власноручний підпис повідомленим про чергове судове засідання по справі, призначене на 11-00 год. 28 вересня 2026 року (а.с. 159), позивач в згадане судове засідання не з`явився і про причини такої неявки суд не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони позивача (в судовому засіданні 08 червня 2026 року), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Як вбачається з мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваного рішення, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 145/к/тр від 07.02.2025 року «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідемології та гігієни».
В цій частині рішення суду ніким не оскаржується, а відтак - і не переглядається судом апеляційної інстанції.
Часткове задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 11 538 грн 00 коп. не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, а саме - лише у розмірі 9 440 грн. 18 коп., суд в оскаржуваному рішення мотивував тим, що ця заборгованість утворилася за період з 07.02.2025 року по 10.05.2025 року, тобто - на дату, на яку минає двохмісячний строк після ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом від 10.03.2025 року (у лютому - за 15 днів - 2 307, 60 грн; у березні - за 21 день - 3076, 80 грн; у квітні - за 22 дні - 3076, 80 грн; у травні - за 7 днів - 978, 98 грн).
Колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення у згаданій вище частині ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.
Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (частина третя статті 32 КЗпП України).
Статтею 103 КЗпП України також визначено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Попередження це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі №308/18965/23 (провадження № 61-14911св24)).
Особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначено Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ, який набрав чинності з 24 березня 2022 року (далі - Закон України № 2136-ІХ).
У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 та статті 103 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX.
Так, згідно зі частиною другою статті 3 Закону №2136-IX (в редакції чинній на час зміни умов оплати праці позивача) у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статті 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року в справі №212/2542/22 (провадження № 61-162св23) вказано, що: «за пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
За частиною другою статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»(пункт 3 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни № 2136-ІХ).
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі №212/2480/22 (провадження № 61-588св23) зроблено такий висновок: «З урахуванням зміни редакції частини третьої статті 32 КЗпП України у взаємозв`язку із статтею 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у відповідній редакції) Верховний Суд доходить висновку, що у спорах роботодавця та працівника щодо виконання останнім вимог трудового договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку у разі, якщо зі зміною істотних умов праці (режиму роботи) працівник був ознайомлений після початку робочого часу, раніше встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку, то змінені істотні умови праці (режим роботи) навіть у випадку легітимної відсутності у роботодавця обов`язку щодо завчасного повідомлення працівника та їх наслідки для нього настають лише після його ознайомлення з цими змінами (режимом роботи)».
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2136-IXу період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 07 лютого 2025 року №145/к/тр «Про припинення виплати надбавок за тривалість безперервної роботи працівникам лабораторії природно-вогнищевих трансмісивних інфекцій Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни» відповідачем було змінено умови оплати праці позивача. Водночас матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про такі зміни до моменту їх запровадження та до 10 березня 2025 року, коли позивача ознайомлено із наказом, що підтверджується його підписом у відповідному Наказі.
Отже, з цієї дати слід вважати, що позивач ознайомився з наказом та до цієї дати слід вважати наслідки, передбачені цим наказом, зважаючи на наведені вище норми закону та практики суду першої інстанції настати для позивача не могли.
Однак, застосовуючи вказані норми закону, суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин тлумачення вказаних норм закону до їх змін (у старій редакції), а саме: пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та не врахував, що норми законодавства, зміст яких роз`яснено у зазначеному пункті, на час виникнення спірних правовідносин змінили свою редакцію у зв`язку з дією правового режиму воєнного стану.
Відтак оспорювана надбавка підлягала стягненню за період до моменту ознайомлення позивача з відповідним Наказом, а саме - до 10 березня 2025 року включно, а не до 10.05.2025 року, як помилково вважав суд першої інстанції.
Із наявної у матеріалах справи роздруківки нарахованої заробітної плати та виплат ОСОБА_1 в період з 01.01.2025 року по 01.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 у лютому 2025 року мав 20 робочих днів та за 5 робочих днів йому була нарахованою і виплаченою надбавка за тривалість безперервної роботи у сумі 769 грн. 20 коп.
Відповідно до розрахунку, наведеного позивачем у позовній заяві щодо ненарахованої надбавки для стягнення судом коштів, які є предметом позовних вимог, сума цих коштів складає 3 032 грн. 84 коп., де 2 153 грн. 76 коп. (оклад 5128,00 грн. * 60 % : 20 робочих дні * 14 робочих дні) за 14 робочих днів лютого 2025 року та 879 грн. 08 коп. (оклад 5128,00 грн. * 60 % : 21 робочий день * 6 робочих дні у березні (робочі дні з 01.03 по 10.03 включно) за березень 2025 року.
З урахуванням наведеного, сума стягнення з відповідача на користь позивача ненарахованої та невиплаченої заробітної плати (надбавки за стаж роботи) за період з 07.02.2025 року по 10.03.2025 року становить 3 032 грн. 84 коп.
За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення слід змінити, а саме: зменшити суму ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 9 440 грн. 18 коп. до 3 032 грн. 84 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 29 грудня 2025 року змінити.
Зменшити суму ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню з Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 , з 9 440 грн. 18 коп. до 3 032 (три тисячі тридцять дві) грн. 84 коп.
В решті рішення Личаківського районного суду міста Львова від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 28 вересня 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Савуляк Р.В.