Справа № 462/8548/25 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г. М.
Провадження № 22-ц/811/333/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А.Левика, М.М. Шандри
секретар Л.Чиж
розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учаснків справи апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 26 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в:
01 листопада 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 103945400 від 04.03.2023 року у розмірі 32 200,00 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.03.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103945400, відповідно до якого Товариство надало останньому грошові кошти у сумі 8 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору, однак відповідач умов договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків та інших платежів не виконав. 27.06.2023 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ ««Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 100-МЛ/Т, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 103945400 від 04.03.2023 року. Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 32 200,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 23 400,00 грн, прострочена заборгованість за комісією - 800,00 грн.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» заборгованість за договором № 103945400 від 04.03.2023 року у розмірі 32 200 (тридцять дві тисячі двісті) грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що у п.10 кредитного договору відсутній підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, а інформація про умови кредитування, яка міститься в анкеті -заяві на кредит не відповідає умовам кредитного договору. Тобто позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору. Крім того, позивачем не надано належних доказів, які підтверджують переказ коштів на картку відповідача. Платіжне доручення № 60430851 від 04.03.2021 року, яке наявне в матеріалах справи, не відповідає критеріям належності та достовірності, оскільки не містить обов`язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа, зокрема, реквізитів банківської карти на яку перераховані кредитні кошти та що ця картка належить саме відповідачу. Наданий розрахунок заборгованості не відповідає нормам закону та долученому позивачем договору позики, нарахування комісії в розмірі 800 грн. за надання кредиту є нікчемним. Зазначає, що нарахування відсотків проводилось поза строком кредитування, оскільки в анкеті - заяві строк кредитування встановлений 15 днів та сплата відсотків в розмірі 1800 грн. Умови договору, згідно яких період кредитування становить 105 днів вважає неправомірними, а підвищені відсотки фактично штрафними санкціями, а не процентами за користування кредитними коштами. Нарахування завищених відсотків є несправедливим по відношенню до споживача та перетворюється для нього на непомірний тягар. Звертає увагу на положення ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Крім того, зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу має відповідати критеріям співмірності зі складністю справи та виконаної адвокатом роботи. Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд не врахував, що до матеріалів справи не надано квитанції про сплату витрат на правову допомогу. Просить рішення суд скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача- ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду законним. Стверджує, що відповідач підписав кредитний договір шляхом використання одноразового ідентифікатора L67424, про що вказано на першій сторінці договору. Переказ коштів на рахунок відповідача підтверджено платіжним дорученням за реквізитами, які особисто вказав відповідач. Саме відповідач повинен надати докази того, що кошти не надійшли на зазначений рахунок та що такий рахунок не належить йому, однак таких суду не надано. Щодо нарахування відсотків зазначає, що договором передбачений загальний строк кредитування, що становить 105 днів та пільговий період, який складає 15 днів. Протягом пільгового періоду нараховувались відсотки в розмірі 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Поточний період розпочався з дня наступного за днем завершення пільгового періоду та передбачає сплату процентів за ставкою 3% в день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування у поточному періоді. Звертає увагу, що розрахунок заборгованості було передано позивачу первинним кредитором, згідно з договором відступлення та жодних нових сум після отримання права вимоги позивач не нараховував. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З положень частини 1 статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» (надалі Закону) пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
В силу частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 04.03.2023року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103945400 /а.с. 6-11/.
Згідно п. 1.2. сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3. кредит надається загальним строком на 105 днів з 04.03.2023 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 19.03.2023 року (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 17.06.2023 року (дата остаточного погашення заборгованості).
Загальні витрати позичальника за пільговий період складають 2 600,00 грн. в грошовому виразі та 94,072 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 24 200,00 грн. в грошовому виразі та 1 052,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 10 600,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 32 200,00 грн.(п. 1.5. договору).
Пунктами 1.5.1. - 1.5.3. договору передбачено, що комісія за падання кредиту: 800,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 800,00 гри., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 21 600,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Відповідно до 1.6. договору, тип процентної ставки за цим договором: фіксована.
Кредитний договір укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора (далі - ITC). Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач відповідно до умов договору в особистому кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти кредитний договір та підписав договір 04.03.2023 року шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором L67424, надісланий на номер телефону, що наданий відповідачем /а.с. 13,13 зворот/.
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту укладається сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем Товариства, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору позики виникають цивільні права та обов`язки.
27.06.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 100-МЛ/Т, відповідно до умов якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги за договором № 103945400 від 04.03.2023 року /а.с. 16/зворот/-20.
Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 84-МЛ/Т від 25.10.2022 року, загальний розмір заборгованості відповідача за договором № 103945400 від 04.03.2023 року становить 32 200,00 грн./а.с. 26/.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що договір № 103945400 від 04.03.2023 року, укладений сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Заперечуючи укладення договору та неотримання кредитних коштів, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування фактів зазначених позивачем, не спростував розрахунків заборгованості.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновками суду першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 сформовано правовий висновок, що статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Судом встановлено, що для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан», відповідач після реєстрації на сайті Товариства, вказавши свої персональні дані, заповнив анкету-заявку на кредит від 04.03.2023 року № 103945400, зазначивши основні умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, номер мобільного телефону та інші персональні дані. Після погодження надання кредитних коштів ТОВ «Мілоан» направило проєкт договору в особистий кабінет відповідачу. Відповідач ознайомившись з умовами договору підписав його за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора L67424, що передбачено статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статтями 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Інформація про підпис відповідача шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора L67424 відображена на першій сторінці кредитного договору, що не заборонено законодавством. Підписавши договір, відповідач підтвердив, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг йому надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. В додатку до договору, відповідач отримав графік платежів за договором, паспорт споживчого кредиту. Без отримання SMS-повідомлення на номер телефону відповідача, відповідно до якого було здійснено вхід на веб-сайт ТОВ «Мілоан» за допомогою логіна та пароля, договір між відповідачем та ТОВ «Мілоан» не був би укладений. Тобто, відповідач пройшов ідентифікацію на сайті в результаті чого зміг укласти кредитний договір.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не надав жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення договору в електронному вигляді .
З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 103945400 від 04.03.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором L67424, дата відправки ідентифікатора позичальнику 04.03.2023 о 12:52, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор [телефон приховано].
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), то без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий ТОВ «Мілоан» на номер телефону, зазначений відповідачем, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є його безпосереднім підписом, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Підписання договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не спростовано.
Заперечуючи проти укладення договору, відповідачем не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок, а також неналежності номеру телефону в момент укладення договору ОСОБА_1 , звернення відповідача до правоохоронних органів щодо неправомірного використання позивачем персональних даних відповідача чи шахрайських дій.
Також колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.
Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_1 , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення 60430851 від 04.03.2023, з якого вбачається, що платник ТОВ «Мілоан» здійснило перерахунок коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 8000,00 грн, отримувачем є ОСОБА_1 , у призначенні платежу вказано «кошти згідно договору 103945400». Доказів на спростування неналежності банківської карти НОМЕР_1 відповідачеві, матеріали справи не містять.
З наведеного слідує, що позивачем доведено видачу кредитних коштів відповідачу згідно укладеного договору про споживчий кредит № 103945400 від 04.03.2023 у розмірі 8000,00 грн.
Також є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі, що відсотки нараховані після встановленого умовами договору строку кредитування, виходячи з наступного.
Так, умовами договору про споживчий кредит № 103945400 від 04.03.2023 визначена сума кредиту 8000,00 грн ( п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається на строк 105 днів з 04.03.2023(дата надання кредиту) і складається з пільгового і поточного періодів.
Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 19.03.2023 року (рекомендована дата повернення кредиту).
Поточний період складає 90 днів , що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду та закінчується 17.06.2023 року (дата остаточного погашення заборгованості). З відомостей про щоденні нарахування та погашення, встановлено, що відсотки нараховувались по 17.06.2023 року, у встановленому договором розмірі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що умови договору щодо нарахування відсотків є несправедливими, суд вважає необгрунтованим, оскільки відповідач умови договору не оспорював, не скористався правом відмовитися від укладення договору протягом чотирнадцяти днів.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Отже, перевіривши наведену позивачем суму заборгованості згідно умов договору про споживче кредитування № 103945400 від 04.03.2023, колегія суддів встановила, що сума заборгованості за тілом кредиту становить 8000 грн та процентів за користування кредитом 23400 грн, а тому суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Відповідачем вказаний розмір заборгованості не спростовано та не наведено власних розрахунків заборгованості, а посилання на те, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані поза межами користування кредитом та не підлягають до задоволення, є помилковими, спростовуються умовами договору № 103945400 від 04.03.2023.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнення комісії в розмірі 800 грн.
З п. 1.5.1 договору про споживчий кредит №103945400 від 04.03.2023 вбачається, що позичальник має сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 800,00 грн, яка нараховуються за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово.
10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ.
Зазначений Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі № 168/349/20, та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 755/9486/21.
Крім того, відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).
Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.
Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011).
Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.
Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.
Таким чином, п. 1.5.1 договору про споживчий кредит № 103945400від 04.03.2023 щодо обов`язку позичальника сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 800,00 грн, яка нараховуються за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 800 грн.
Вказані висновки здійснені судом на підставі правового висновку, викладеного у постанові ВС від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.
З наведених мотивів, рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши загальну суму стягнення заборгованості з 32200 грн до 31400 грн, з яких 8 000 грн -заборгованість за тілом кредиту, 23 400 грн - заборгованість за відсотками за період з 05.03.2023 по 17.06.2023.
Також, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних робіт, суд першої інстанції визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 8 000 грн.
При цьому суд покликається на договір №0107 від 01.07.2025 про надання правничої допомоги, укладений між ТОВ «ФК «Кредит Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт наданих послуг № Д/5048 від 22.10.2025 року, детальний опис наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги від 22.10.2025 року.
Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Оскільки вказаний спір належить до категорій малозначних справ, розгляд справи проводився без повідомлення (виклику) сторін, а консультація, підготовка позовної заяви не вимагає великого обсягу аналітичної роботи, то колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн є завищеним, необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 3 000 грн.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 21 вересня 2026 року.
Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 26 грудня 2025 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 103945400 від 04.03.2023 року у розмірі 31400,00 (тридцять одну тисячу чотириста) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» 2362,21 (дві тисячі триста шістдесят дві грн 21 коп.) гривень судового збору сплаченого в суді першої інстанції..
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» на користь ОСОБА_1 90,28 грн (дев`яносто гривень 28 коп.) судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра