30.09.26
22-ц/812/1540/26
Провадження № 22-ц/812/1540/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
22 вересня 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/4587/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником -
адвокатом Сулімовою Ярославою Вікторівною,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва Миколаївської області, ухвалене 15 травня 2026 року суддею Шолох Л.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради з указаним вище позовом.
Позивач зазначав, що 22.11.2005 року його баба ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала йому квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 баба померла, внаслідок чого відкрилася спадщина та до нього фактично перейшло право володіння зазначеною квартирою.
У зв`язку з фактичним прийняттям спадщини він не звертався до нотаріальної контори за її прийняттям.
Після виникнення необхідності в отриманні свідоцтва про право на спадщину він звернувся до нотаріальної контори, однак листом від 25.04.2025 року приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу роз`яснила йому право звернення до суду з заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, пославшись на те, що він після смерті ОСОБА_2 , у визначений законом строк, з заявою про прийняття спадщини не звертався, спадкова справа не заводилась, на час смерті ОСОБА_2 зареєстровані у спірній квартирі особи, крім спадкодавиці, відсутні.
Посилаючись на складність доведення поважності причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, наявність заповіту та фактичне прийняття спадщини, ОСОБА_1 просив про задоволення позову.
Узагальнені доводи інших учасників
Представник відповідача участі у судовому засіданні не приймав, просив вирішити спір у відповідності до норм діючого законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що зміст частини третьої статті 1268 ЦК України пов`язує прийняття спадщини з фактом постійного проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, однак доказів такого позивачем не надано.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Сулімову Я.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що обираючи спосіб судового захисту своїх прав, позивач виходив з того, що фактично прийняв спадщину після смерті спадкодавця. Ще за життя баби, у зв`язку з її похилим віком та станом здоров`я, здійснював догляд за нею, приділяв значну увагу вирішенню питань, пов`язаних із лікуванням та побутовим забезпеченням. Допитаний у судовому засіданні свідок підтвердив, що після погіршення стану здоров`я спадкодавиці та її госпіталізації, позивач приділяв їй ще більше уваги, зокрема взяв тривалу відпустку для здійснення догляду та надання допомоги під час перебування останньої на стаціонарному лікуванні.
Після смерті ОСОБА_2 саме позивач організував її поховання та не усунувся від долі спадкового майна, а навпаки фактично прийняв його у своє володіння та управління, здійснюючи постійний догляд за квартирою та забезпечуючи її належне утримання та збереження.
Крім того, після пошкодження квартири внаслідок обстрілів міста Миколаєва позивач власними силами та за власний рахунок організував проведення необхідних ремонтних робіт, зокрема заміну пошкоджених вікон та усунення наслідків руйнувань.
Наведені обставини були підтверджені наданими суду доказами, однак суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки та фактично звів предмет доказування виключно до питання постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
При цьому апелянт зазначав, що хоча його проживання зі спадкодавицею і не мало безперервного характеру протягом тривалого часу, однак він систематично перебував разом з нею, здійснював догляд та фактично забезпечував її потреби.
Разом із тим вважаємо, що суд першої інстанції помилково звузив предмет доказування у даній справі виключно до встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Факт постійного проживання зі спадкодавцем є лише однією із передбачених законом підстав, яка може свідчити про прийняття спадщини, однак не є єдиним та виключним способом доведення такого прийняття. Норми цивільного законодавства та сформована судова практика допускають можливість підтвердження факту прийняття спадщини й іншими належними та допустимими доказами, зокрема шляхом доведення фактичного вступу спадкоємця у володіння та управління спадковим майном
При цьому визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту цивільного права, який застосовується саме тоді, коли оформлення спадщини в нотаріальному порядку є неможливим. У даній справі наявні саме такі обставини. Позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку, оскільки нотаріус обґрунтовано відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку для подання заяви про її прийняття та відкриття спадкової справи
Більше того, з моменту відкриття спадщини минув значний проміжок часу, протягом якого позивач безперервно здійснював дії щодо управління спадковим майном та поводився як його фактичний власник. Саме тому заявлені позовні вимоги спрямовані не на відновлення процесуальної можливості подати заяву нотаріусу, а на судове підтвердження вже існуючого права, набутого внаслідок фактичного прийняття спадщини.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу Миколаївська міська рада не скористалася.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Сулімової Я.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
22 листопада 2005 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким належну їй квартиру АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 02 жовтня 2025 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася.
На усне звернення ОСОБА_1 , листом від 25 квітня 2025 року № 63/01-16, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А.М. повідомила про пропуск ним строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, та роз`яснила право звернення до суду із заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Сулімову Я.В., звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.
Позиція апеляційного суду
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.04.2024 року у праві № 346/2744/21 зазначив, що "законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Стаття 1296 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до вимог ч.1 ст.67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Стаття 48 ЦПК України передбачає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивач - це особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, якщо вважає їх такими.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Отже, позов пред`являється особою, якій належить право вимоги, до особи, яка повинна відповідати за позовом.
У справах за позовами про визнання права власності на майно в порядку спадкування відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. І тільки при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів звертає увагу, що при заявлені вимоги про визнання права власності на майно в порядку спадкування особа, яка звертається з такою вимогою, має довести факт прийняття нею спадщини.
У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 , як на підставу для визнання за ним права власності на спадкове майно, посилається на те, що хоча його проживання зі спадкодавицею до її смерті і не мало безперервного характеру протягом тривалого часу, однак він систематично перебував разом з нею; у зв`язку з її похилим віком та станом здоров`я здійснював догляд та фактично забезпечував її потреби; приділяв значну увагу вирішенню питань, пов`язаних із лікуванням та побутовим забезпеченням. Після смерті спадкодавиці саме він організував її поховання. Також він фактично прийняв спадкове майно у своє володіння та управління, здійснюючи постійний догляд за квартирою та забезпечуючи її належне утримання та збереження, у тому числі після пошкодження квартири внаслідок обстрілів міста Миколаєва власними силами та за власний рахунок організував проведення необхідних ремонтних робіт, зокрема заміну пошкоджених вікон та усунення наслідків руйнувань.
Однак зазначені обставини позивачем не доведені, оскільки, як встановлено судом з пояснення самого позивача, його постійним місцем проживання є м. Запоріжжя, де він працює із повним робочим тижнем, а до баби він приїздив на нетривалий час.
Однак приписи частини третьої статті 1268 ЦК України однозначно пов`язують фактичне прийняття спадщини із фактом постійного проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 докази не підтверджують факту його сумісного проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, тому позовні вимоги є недоведеними.
Правом подання заяви про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивач ОСОБА_1 не скористався.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що такої підстави, як фактичне прийняття у володіння спадкового майна, діюче законодавство не містить.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Сулімою Я.В., підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, витрати апелянта, понесені ним при розгляді справи апеляційним судом, відносяться на його рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Сулімовою Ярославою Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва Миколаївської області від 15 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
Т.В.Серебрякова
---------------------------------
Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року