30.09.26
22-ц/812/1693/26
Справа № 484/6738/24 Головуюча суду у 1-й інстанції Шикеря І. А.
Провадження № 22ц/812/1693/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
30 вересня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
із секретарем: Коростієнко Н. С.,
за участю: представниці позивачки- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 ,
поданої від її імені представницею ОСОБА_1 ,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2026 року, постановлене під головуванням судді Шикері І. А., у приміщенні суду у місті Первомайську Миколаївської області о 10год 45хв, зі складанням повного судового рішення, у справі
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,
треті особи - виконком Первомайської міської ради Миколаївської області
(далі - орган опіки та піклування),
Служба у справах дітей Первомайської міської ради Миколаївської області
(далі - Служба у справах дітей)
про визначення місця проживання дитини з матір`ю
та за зустрічним позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,
третя особа - виконком Первомайської міської ради Миколаївської області,
про усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свою представницю, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, як матір`ю дитини.
В обґрунтування позову зазначала, що 7 серпня 2010 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано за рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 липня 2024 року.
За час спільного проживання у них народилося троє дітей, двоє з яких повнолітні, та одна малолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З початком російської агресії, у квітні 2022 року вона разом з дітьми виїхала до Канади, де і проживає по сьогоднішній час, а батько дітей залишився проживати у місті Первомайську на території України.
Спорів між сторонами з приводу дітей до цього не мало місця, але на час подачі позову виникло питання з визначення місця проживання малолітньої доньки разом з нею, оскільки відповідач відмовився надати нотаріально посвідчений дозвіл на вчинення дій від імені обох батьків стосовно доньки, пов`язаний з необхідністю оформлення документів на постійне проживання в місті Вінніпег Канада.
Посилаючись на те, що малолітня донька тривалий час проживає разом з нею, відвідує школу у Канаді, та всі питання пов`язані з вихованням та забезпеченням дитини вона вирішує самостійно, в той час як відповідач припинив надавати матеріальну допомогу на утримання дитини з квітня 2022 року, просила визначити місце проживання дитини разом з нею у судовому порядку.
Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2024 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 відмовлено, яка за постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2025 року у справі відкрито провадження.
Відзивів на позовну заяву учасниками справи не надано.
Натомість, 18 березня 2025 року відповідачем ОСОБА_3 , діючим через свого представника ОСОБА_6 , подано зустрічний позов до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкування з нею за наступним графіком побачень: під час перебування ОСОБА_4 за межами України спілкування засобами мобільного, поштового, електронного зв`язку, в тому числі за допомогою мобільних та інших застосунків, з урахуванням графіку дитини щосуботи з 15.00год до 17.00год, а після повернення ОСОБА_4 в Україну кожної другої та четвертої суботи щомісяця з 14.00год до 17.00год з урахуванням графіку і думки дитини без присутності матері ОСОБА_2 , в канікулярний період, щорічне оздоровлення, святкові дні, дні народження дитини та відповідача за домовленістю між батьками але не менше 20 днів на рік з урахуванням думки дитини.
В обґрунтування поданого зустрічного позову зазначив про відсутність між сторонами спору з приводу визначення місця проживання доньки ОСОБА_5 з матір`ю, але вказав на існування спору з приводу його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою, чому фактично перешкоджає позивачка.
Про це свідчить те, що у квітні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, сторонами спільно було прийнято рішення про виїзд дітей у супроводі позивачки у безпечне місце, а саме до Канади, для чого ним, як батьком, було надано відповідні дозволи.
Однак в подальшому відносини сторін зіпсувались, що призвело до розірвання шлюбу.
Також ще до розірвання шлюбу ОСОБА_2 почала чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_4 , а саме блокувати телефонні та відеодзвінки, переконувати доньку у тому, що відповідач не хоче з нею спілкуватись та надавати матеріальну допомогу, намагаючись сформувати негативні думки та почуття дитини, в той час як він виконує свої обов`язки. Спроби мирно врегулювати спір не вдалося.
Зазначене порушує права відповідача як батька та не відповідає інтересам дитини.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 квітня 2025 року до участі у справі за позовом ОСОБА_2 у якості третьої особи залучено орган опіки та піклування та зобов`язано його надати висновок щодо визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 разом з матір`ю за місцем її перебування або проживання.
У квітні 2025 року виконавчим комітетом Первомайської міської ради, як органом опіки та піклування, надано письмові пояснення з приводу неможливості надання висновку щодо доцільності визначення місця проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з їх виїздом за межі України.
У червні 2025 року позивачка, діючи через свою представницю, звернулась з клопотанням про витребування у відповідача оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 червня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до розгляду в одному провадженні з первісним позовом, у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів відмовлено, клопотання позивачки про витребування від органу опіки та піклування висновку щодо розв`язання первісного позову залишено без розгляду.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2026 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково, визначено спосіб спілкування батька ОСОБА_3 з малолітньою донькою ОСОБА_4 за наступним графіком: - під час перебування дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межами України, спілкування засобами мобільного, поштового, електронного зв`язку, у тому числі мобільних та інших застосунків, у разі їх наявності, виключно за бажанням дитини; у разі перебування дитини на території України, за наступним графіком: кожної другої та четвертої суботи щомісяця, з 14.00 год до 17.00 год, але з урахуванням можливостей та за бажанням дитини, під контролем органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області. Зобов`язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_3 та орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про зміну місця проживання неповнолітньої доньки і не чинити перешкод у побаченні ОСОБА_3 із донькою. В решті позовних вимог відмолено. Розподілено судові витрати.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд виходив з недоведення позивачкою існування спору з приводу визначення місця проживання дитини, з огляду на фактичне проживання доньки з нею.
Задовольняючи частково зустрічний позов суд виходив, з принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, та права батька брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею, вважаючи обраний спосіб участі батька найбільш доцільним та відповідним за наявністю бажання дитини.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка, діючи через свою представницю, оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також його невідповідність обставинам справи, та просила його скасувати із постановленням нового про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.
На думку апелянтки ігнорування відповідачем прохання позивачки надати дозвіл на отримання документів на право постійного проживання в Канаді та інших документів, пов`язаних з проживанням та перебуванням за кордоном, є свідченням відсутності домовленості батьків про місце проживання дитини та є обставиною, що зумовила необхідність визначити місце проживання дитини з матір`ю.
Крім того мати має більше можливостей для належного виховання дитини, приділяє увагу її розвитку та підтримує морально, в той час як батько не приділяє належним чином уваги вихованню дитини та не має матеріальних можливостей для задоволення потреб дитини. Зазначала, що вирішити спір добровільно батько відмовляється.
Також зазначала, що не створює перешкоди спілкуванню відповідача з дитиною, але поведінка відповідача створює перешкоди, які не дають можливості для створення найбільш безпечного майбутнього дитини.
Просила врахувати думку доньки, яку вона висловила в судовому засіданні щодо її бажання проживати з матір`ю в Канаді та небажання спілкуватись з батьком.
Вважала, що відповідача не цікавить доля його дитини, а власні амбіції переважають здоровий глузд і викликали відмову від надання дитині можливості проживати в кращих та безпечніших умовах. Саме отримання такої згоди надало б позивачці одноосібну опіку над дитиною та можливість самостійно вирішувати нагальні проблеми пов`язані з проживанням дитини за кордоном.
Посилалась на практику ЄСПЛ.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивачки зазначивши, що суд обґрунтовано встановив відсутність спору з визначення місця проживання дитини, оскільки фактично вона проживала і проживає з матір`ю, та такі обставини позивачкою не спростовані. Натомість, основною підставою позову є твердження апелянтки про відмову відповідача надати згоду на постійне проживання дитини в Канаді, яка не може бути підставою для визначення місця проживання дитини.
Вважав постановлене рішення законним та обґрунтованим та таким, що відповідає найкращим інтересам дитини, в тому числі і в частині вирішення зустрічного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка приймає участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 142 СК України діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частинами 1, 2 статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тому усі питання виховання дитини за частинами 1-3 статті 157 СК України вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню .
Стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
З огляду на статтю 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
На підставі статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 статті 159 СК України встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Положеннями статті 19 СК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
Під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Ураховуючи наведене, батько, який проживає окремо від своєї дитини, має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При цьому відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
З матеріалів справи вбачається та при вирішенні справи судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 7 серпня 2010 року, який розірвали на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 липня 2024 року (т. 1 а.с.8-9).
За час спільного проживання у сторін народилося троє дітей, двоє з яких на даний час є повнолітніми, та одна малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с.6).
За обставинами справи, які встановлені з пояснень сторін та ними не оспорюються, позивачка разом з дітьми та зі згоди відповідача виїхала за кордон України у квітні 2022 року та наразі разом з малолітньою донькою ОСОБА_7 проживає за адресою АДРЕСА_2 , Коридон Авеню 16-584 та зарахована до школи Херроу, яку відвідує зі згоди матері ( т.1 а.с.10-19).
У червні 2024 року, з метою оформлення подальшого проживання малолітньої дитини на території Канади, позивачка звернулась до відповідача ОСОБА_3 з проханням про надання нотаріально посвідченого дозволу на проживання та перебування малолітньої доньки на території Канади, але його не отримала ( т. 1. а.с.20).
Тому, за наявності відмови батька дитини надати такий дозвіл, позивачка вважала наявність з його боку спору про подальше проживання доньки з нею, як матір`ю, за кордоном, та необхідністю вирішення побутових проблем доньки особисто без попереднього витребування дозволу від батька шляхом легалізації фактичного проживання малолітньої дитини з нею за рішенням суду.
Батько дитини, в свою чергу, зазначаючи про відсутність у нього спору з матір`ю стосовно визначення місця проживання дитини, не підтвердив свого бажання надати відповідний дозвіл на оформлення документів, що також підтверджено поясненнями доньки ОСОБА_5 , наданими нею у судовому засіданні та вказав на перешкоджання матері у його вільному спілкуванні з донькою.
За такого, враховуючи встановлені колегією суддів обставини справи, суд першої інстанції помилково на це уваги не звернув, та вважав достатнім підтвердження відсутності спору з приводу визначення місця проживання дитини фактичний виїзд дитини з матір`ю та усне твердження батька про відсутність спору, але не врахував, що своїми діями відповідач заперечив продовження проживання малолітньої дитини за місцем мешкання матері, створив перешкоди у одноосібному вирішенні нею питання влаштування дитини з її проживання та навчання, так як не надав свою згоду на вирішення цього питання матір`ю.
Отже, наявність спору між батьками стосовно визначення місця проживання малолітньої доньки підтверджено заявами позивачки і малолітньої доньки, та фактичними діями батька.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі обставини та надані на їх підтвердження докази свідчать про те, що матір`ю створені нормальні умови для проживання дитини разом з нею та її навчання у школі, ці обставини не спростовані відповідачем та жодним учасником справи не оспорюються. Навіть, відповідач погоджується з умовами проживання доньки разом з матір`ю.
За такого, незважаючи на відсутність висновку органу опіки та піклування, але враховуючи встановлені обставини у справі та думку малолітньої дитини, колегія суддів погоджується з потребою визначити місце проживання дитини разом з її матір`ю у судовому порядку, що передусім відповідає найкращим інтересам дитини та не порушує право батька на спілкування з ним, з огляду на заявлений спосіб такої участі, що задоволений судом першої інстанції частково, з яким відповідач погодився, не оспорюючи рішення суду.
В той же час колегія суддів не бачить підстав, щоб погодитися з вимогою позивачки, викладеною нею у змісті апеляційної скарги про скасування рішення суду, ухваленого з вирішення зустрічного позову, оскільки пояснення сторін у судових засіданнях, пояснення доньки, надані у судовому засіданні, свідчать про наявність між батьками конфліктних відносин, які утруднюють досягнення домовленостей з питань участі батька у спілкуванні з донькою, що потребує визначення у судовому порядку.
Одночасно слід врахувати, що просивши скасувати рішення суду в частині визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні доньки, інших способів або графіків позивачкою та її представницею не наведено, а отже відсутність іншого варіанту побачень та спілкування батька з дитиною виключає позбавлення відповідача на захист батьківських прав у судовому порядку.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин та відсутності іншого запропонованого варіанту визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, крім посилання на небажання дитини спілкуватися з відповідачем, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду в частині вирішення зустрічного позову відповідно до статті 375 ЦПК України.
В той же час, вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині вирішення первісного позову відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про задоволення позову та визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю без зазначення адреси проживання, яка може бути змінена у відповідному порядку.
У зв`язку зі скасуванням рішення суду в частині вирішення первісного позову та відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір сплачений за подачу позову до суду першої інстанції та частково сплачений судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обсяг задоволених вимог.
Керуючись статтями 367, 376, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана від її імені представницею ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 211 грн 20 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2026 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 816 грн 80 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути з цього часу оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова