ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
30 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 280/929/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року (суддя Сіпака А.В., повне судове рішення складено 08 червня 2026 року) в справі № 280/929/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №420 від 30 грудня 2025 року, яким у зв`язку із проведенням організаційних заходів його призначено на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 3420003;
зобов`язання розглянути питання про його призначення на посаду, яка відповідає його стану здоров`я та узгоджується із висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року до участі у справі залучено як відповідача військову частину НОМЕР_2 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства під час призначення (переведення) військовослужбовця на іншу посаду командування зобов`язане враховувати як висновок (постанову) військово-лікарської комісії щодо ступеня придатності військовослужбовця до військової служби та можливості виконання обов`язків за відповідною посадою, так і думку самого військовослужбовця.
Висновок військово-лікарської комісії є обов`язковим для врахування органами військового управління при прийнятті рішень щодо призначення або переведення військовослужбовця на іншу посаду, а волевиявлення військовослужбовця, викладене у рапорті, не може бути проігнороване без надання належної правової та фактичної оцінки. Ігнорування зазначених обставин командуванням військової частини свідчить про порушення встановленого законом порядку проходження військової служби та прав військовослужбовця на проходження служби з урахуванням стану його здоров`я.
Довідкою військово-лікарської комісії №144 від 07.01.2025 р. установлено, що позивач визнаний непридатним до проходження військової служби, зокрема, у спеціальних спорудах. Зазначене медичне обмеження є складовою висновку військово-лікарської комісії та має обов`язковий характер для органів військового управління, тому призначення позивача на посаду у стрілецькій роті батальйону територіальної оборони фактично не узгоджується з установленими військово-лікарською комісією медичними обмеженнями щодо непридатності до служби у спеціальних спорудах та свідчить про ігнорування обов`язкового висновку ВЛК при прийнятті оскаржуваного рішення.
Стосовно висновку суду щодо відсутності порушеного права позивача зазначає, що у цьому випадку правовий характер - правові наслідки, що виражаються: 09.01.2026 року позивач залишив розташування військової частини за обставин, що були зумовлені критичним станом здоров`я та бездіяльністю командування щодо забезпечення реалізації його права на належне медичне забезпечення та проходження служби відповідно до Постанови ВЛК.
Пов`язаність із конкретним матеріальним або нематеріальним благом: у забезпеченні можливості проходження військової служби в умовах, які відповідають стану здоров`я військовослужбовця, а також у можливості належного виконання наказів командира військової частини та службових обов`язків.
Внаслідок наявних у позивача захворювань він був позбавлений реальної можливості виконувати покладені на нього службові завдання.
Інтерес є персоналізованим (суб`єктивним), оскільки стосується виключно позивача, який через суттєві вади здоров`я не мав об`єктивної можливості належним чином виконувати обов`язки військової служби на посаді заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини. НОМЕР_2 , ВОС - 3420003.
Суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень - військова частина.
У відзивах відповідачі просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій.
08.04.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 126 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника групи штабу військової частини НОМЕР_3 .
08.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 356 ОСОБА_1 призначено офіцером групи штабу військової частини НОМЕР_1 .
08.06.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира роти батальйону військової частини НОМЕР_2 .
Вищезазначене підтверджується відомостями посвідчення офіцера серії НОМЕР_4 від 18.05.2023.
Згідно із довідкою військово-лікарської комісії від 07.01.2025 № 144, виданою військовою частиною НОМЕР_5 , лейтенант військової служби за контрактом ОСОБА_1 , на підставі статей 53-б, 75-в графи ІІІ Розкладу хвороб, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Згідно із наявним в матеріалах справи клопотанням військової частини НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 03.12.2025 № 1559/23929, відповідно до пунктів 82, 83, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.11.2025 № Д-321/147/дск "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році" та з метою удосконалення організаційно-штатних структур і складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України у відповідності до обстановки, що склалася, виловлено прохання звільнити з займаних посад і призначити, в тому числі, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 0634013.
Пунктом 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.12.2025 № 387 звільнено з займаної посади і призначено старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 0634013.
Командиром військової частини НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надіслано лист-клопотання від 29.12.2025 № 1559/26629 з проханням пункт 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 викласти в наступній редакції: "17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - НОМЕР_6 ".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.12.2025 № 420 пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 викладено в такій редакції: "17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 3420003".
ОСОБА_1 05.01.2026 командиру військової частини НОМЕР_2 було подано рапорт, який зареєстрований за вх. № 1384/р від 05.01.2026, в якому позивач просив розглянути питання про переведення на посаду, що відповідає стану його здоров`я.
Командиром військової частини НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надіслано лист-клопотання від 24.01.2026 № 1559/1979, в якому просив старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 звільнити з займаної посади і зарахувати у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , на час перебування у розпорядженні утримувати у списках особового складу військової частини НОМЕР_2 , із 09 січня 2026 року, а також просив п. 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 скасувати як нереалізований, посаду не приймав у зв`язку із самовільним залишенням частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.01.2026 № 30 п. 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 скасовано як нереалізований, посаду не приймав. Окрім того, вищезгаданим наказом від 24.01.2026 № 30 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2026.
Встановивши, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.01.2026 № 30 п. 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2025 № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 скасовано як нереалізований, посаду не приймав, цим же наказом від 24.01.2026 № 30 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09.01.2026, суд першої інстанції вважав, що оскільки оскаржуваний наказ на момент розгляду справи відповідачем скасовано, а позовна заява не містять обґрунтування негативного впливу оскарженого рішення відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси саме позивача, то в цій справі відсутнє порушене право чи інтерес позивача, яке підлягає захисту у даних правовідносинах, тому відмовив у задоволенні позову.
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Сил України.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 07 січня 2025 року № 144 лейтенант військової служби за контрактом ОСОБА_1 на підставі статей 53-б, 75-в графи ІІІ Розкладу хвороб, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Військовою частиною НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 направлено клопотання від 03 грудня 2025 року № 1559/23929 про звільнення з займаних посад і призначення, в тому числі, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 0634013.
Пунктом 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06 грудня 2025 року № 387 звільнено з займаної посади і призначено старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 0634013.
Військовою частиною НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 направлено клопотання від 29 грудня 2025 року № 1559/26629 про викладення пункту 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2025 року № 387 в іншій редакції, а саме: « 17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - НОМЕР_6 ».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 грудня 2025 року № 420 пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2025 року № 387 викладено в такій редакції: « 17. Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 3420003».
ОСОБА_1 05 січня 2026 року подано командиру військової частини НОМЕР_2 про розгляд питання про переведення на посаду, що відповідає стану його здоров`я.
Командиром військової частини НОМЕР_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 направлено клопотання від 24 січня 2026 року № 1559/1979 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 , з займаної посади і зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , на час перебування у розпорядженні утримувати у списках особового складу військової частини НОМЕР_2 , із 09 січня 2026 року, а також про скасування пункту 17 параграфу першого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2025 року № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 як нереалізованого через те, що ОСОБА_1 посаду не приймав у зв`язку із самовільним залишенням частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24 січня 2026 року № 30 пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2025 року № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 скасовано як нереалізований, посаду не приймав; ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09 січня 2026 року.
Позивачем в межах цієї справи оскаржується наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №420 від 30 грудня 2025 року, яким у зв`язку із проведенням організаційних заходів його призначено на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 3420003.
Вирішуючи спірні правовідносин, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася до суду, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, який, на думку цієї особи, підлягає захисту.
Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, права якої порушені цим рішенням.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.
Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 815/5585/15, Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а, від 18 серпня 2022 року у справі № 540/421/21, від 09 квітня 2024 року в справі № 180/1173/16-а.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Крім того, загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;
(в) встановлена безпосередньо законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу;
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав.
З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 140/13065/21.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини четверта статті 2 Закону №2232-ХІІ).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять, зокрема, військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Згідно з пунктом 83 Положення №1153/2008 військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
За положеннями абзацу сьомого пункту 110 Порядку №1153/2008 переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Абзацом другим пункту 257 Положення №1153/2008 передбачено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Довідкою ВЛК від 07 січня 2025 року № 144 лейтенант військової служби за контрактом ОСОБА_1 на підставі статей 53-б, 75-в графи ІІІ Розкладу хвороб, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
У довідці зазначено, що такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Суд констатує, що спірним наказом про переміщення позивача, який визнаний непридатним до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах, порушено приписи Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402).
Так, пунктом 20.3 Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема «Придатний»: до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Разом з тим, позивач, звертаючись до суду з позовом, предметом якого є оскарження дій наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №420 від 30 грудня 2025 року, не враховано, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24 січня 2026 року № 30 пункт 17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2025 року № 387 про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_2 скасовано як нереалізований, посаду не приймав; ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 09 січня 2026 року.
Отже, на час подання позову та вирішення справи наказ, що оскаржується в судовому порядку позивачем, скасований, тому не створює для позивача жодних правових наслідків.
В апеляційній скарзі позивачем також не наведено чітких та зрозумілих пояснень стосовно того, які саме права чи інтереси позивача порушені з урахуванням скасування спірного наказу, як й не повідомлено, яким чином вже скасований наказ породжує, змінює або припиняє права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
Відтак, характер вимог позивача носить неправовий характер, адже оскаржений наказ, який є скасованим, не породжує жодних правових наслідків для позивача.
Крім того, судом не встановлено, що позивача можна визнати «потерпілим» від порушення законного інтересу, адже у позивача відсутній в межах спірних правовідносин законний інтерес, на захист якого подано позов; відсутній безпосередній негативний вплив через скасування спірного в цій справі наказу, а позивачем взагалі не обґрунтована ймовірність негативного впливу на нього у майбутньому.
У постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 6 лютого 2019 року у справі № 720/1536/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 13 лютого 2024 року в справі № 320/5934/22 Верховним Судом наголошено, що саме з`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується; відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивачів є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення.
За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивачів спірним рішенням відповідача, відсутніми є й підстави для задоволення позову.
Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим позовом.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Оскільки позивачем та його представником не доведено факту порушення прав чи інтересів позивача, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року в справі № 280/929/26 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року в справі № 280/929/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 30 вересня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко