ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/1364/26 Головуючий у 1 інстанції: Орленко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії №232730029578 від 02.02.2026.
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1987 відповідно до диплому, серії НОМЕР_1 від 25.06.1987; періоди роботи з 10.08.1987 по 27.06.1989, з 02.08.1989 по 14.08.1989, 17.08.1989 по 13.04.1992 занесені до трудової книжки НОМЕР_2 від 07.08.1987 та повторно переглянути заяву про призначення пенсії за віком від 26.01.2026.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії №232730029578 від 02.02.2026. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1987 відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 25.06.1987; періоди роботи з 10.08.1987 по 27.06.1989, з 02.08.1989 по 14.08.1989, 17.08.1989 по 13.04.1992 занесені до трудової книжки НОМЕР_2 від 07.08.1987 та повторно переглянути заяву про призначення пенсії за віком від 26.01.2026. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано положення статей 24, 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких обов`язковою умовою призначення пенсії за віком є наявність необхідного страхового стажу, який у позивача має становити 32 роки. Апелянт вказує, що страховий стаж ОСОБА_1 станом на 26.01.2026 становить 27 років 09 місяців 10 днів. Також, апелянт зазначає про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання та періодів роботи в Республіці Білорусь і Республіці Молдова, оскільки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 відсутня інформація про неотримання позивачем пенсійних виплат у зазначених державах. Крім того, щодо періоду роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 13.04.1992 апелянт посилається на припинення участі Республіки Білорусь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з наведеним, апелянт вважає, що ОСОБА_1 не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, а тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду зазначеної заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 232730029578 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю 32 роки.
У вказаному рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання в Республіці Білорусь згідно з дипломом серії НОМЕР_1 з 01.09.1982 по 14.08.1989, періоди роботи в Республіці Білорусь з 02.08.1989 по 14.08.1989 та з 17.08.1989 по 31.12.1991, а також період роботи в Республіці Молдова з 10.08.1987 по 27.06.1989, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат у Республіці Білорусь та Республіці Молдова.
Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 13.04.1992 з огляду на припинення Республікою Білорусь участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами частини 1 статті 24-1 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 статті 24-1 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Положеннями частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV установлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Закон № 1788-XII є чинним, а його актуальна редакція на ресурсі Верховної Ради України - від 14.08.2021.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Законодавство України
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок № 562).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 562, цей Порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 562, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Пунктом 4 Порядку № 562 передбачено, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
Цим же пунктом Порядку № 562 встановлено, що у разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 562, якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення від 02.02.2026 № 232730029578 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком слугувала відсутність, за розрахунком пенсійного органу, необхідного страхового стажу, оскільки до такого стажу не було зараховано період навчання, окремі періоди роботи на території Республіки Молдова та Республіки Білорусь.
Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії, та даними системи персоніфікованого обліку, відповідач визначив страховий стаж ОСОБА_1 тривалістю 27 років 09 місяців 10 днів.
Період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 20.07.1987 підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 25.06.1987, а періоди роботи з 10.08.1987 по 27.06.1989, з 02.08.1989 по 14.08.1989 та з 17.08.1989 по 13.04.1992 - записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.08.1987.
Слід зауважити, що належність указаної трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем не заперечується, а обставин, які б свідчили про недостовірність внесених до неї записів щодо спірних періодів трудової діяльності, пенсійним органом не наведено.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Зі змісту статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку № 637 вбачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23 також виходив із того, що основним документом на підтвердження стажу роботи є трудова книжка, а інші документи застосовуються насамперед у разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній.
Щодо доводів апелянта щодо відсутності підстав для зарахування періоду навчання ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 20.07.1987, колегія суддів зазначає, що пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Водночас, положення статті 24-1 Закону № 1058-IV та Порядку № 562, на які посилається апелянт, регулюють питання зарахування до страхового стажу саме періодів трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР. Порядок № 562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат саме за періоди трудової діяльності та не встановлює відповідної умови для зарахування періодів навчання.
За таких обставин, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на відсутність інформації про неотримання ОСОБА_1 пенсійних виплат у Республіці Білорусь не є передбаченою законом підставою для незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1987, підтвердженого дипломом серії НОМЕР_1 від 25.06.1987.
Щодо періоду роботи ОСОБА_1 на території Республіки Молдова з 10.08.1987 по 27.06.1989 колегія суддів зазначає, що правовідносини у сфері пенсійного забезпечення між Україною та Республікою Молдова врегульовані Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 29.08.1995, ратифікованою Законом України від 29.10.1996 № 434/96-ВР, яка є чинною.
Статтею 8 зазначеної Угоди передбачено врахування при призначенні пенсії трудового (страхового) стажу, накопиченого відповідно до законодавства України та законодавства Республіки Молдова, у тому числі до набрання чинності цією Угодою, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 01.01.1992.
При цьому, пунктом 1 Порядку № 562 безпосередньо встановлено, що у разі наявності міжнародного договору відповідні періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу на умовах такого міжнародного договору.
Отже, доводи апелянта про неможливість зарахування періоду роботи ОСОБА_1 у Республіці Молдова з 10.08.1987 по 27.06.1989 виключно у зв`язку з відсутністю інформації про неотримання нею пенсійних виплат у Республіці Молдова не враховують спеціального правового регулювання, встановленого чинним міжнародним договором України, та не спростовують висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу.
З приводу періодів роботи ОСОБА_1 у Республіці Білорусь з 02.08.1989 по 14.08.1989 та з 17.08.1989 по 31.12.1991 колегія суддів враховує, що частиною другою статті 24-1 Закону № 1058-IV передбачено зарахування періодів трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР до страхового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, а порядок підтвердження такої обставини визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відсутність у пенсійного органу інформації про неотримання особою пенсійних виплат не є тотожною встановленню факту здійснення іншою державою таких пенсійних виплат та сама по собі не свідчить про недотримання передбаченої частиною другою статті 24-1 Закону № 1058-IV умови.
Пунктом 4 Порядку № 562 установлено спеціальний механізм отримання відповідної інформації.
Зокрема, у випадках, передбачених цим пунктом, територіальний орган Пенсійного фонду України зобов`язаний направити відповідний запит органу, який здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, або до Міністерства закордонних справ України для передачі такого запиту дипломатичними каналами. Цим же пунктом визначено правові наслідки відсутності можливості здійснення інформаційного обміну або неотримання відповіді на запит МЗС протягом 45 днів, за яких пенсія обчислюється з урахуванням відповідних періодів роботи.
Як установив суд першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, не з`ясувавши причин, з яких ОСОБА_1 не додано документи щодо неотримання пенсійних виплат у Республіці Білорусь та Республіці Молдова, та не перевіривши належним чином відповідність заяви вимогам законодавства, прийняло рішення про незарахування спірних періодів лише з підстав відсутності відповідної інформації.
Судом першої інстанції також установлено, що пенсійний орган не був позбавлений можливості вжити заходів з метою отримання необхідної інформації від компетентного органу іншої держави.
Разом з тим, апеляційна скарга не містить доводів та доказів того, що ОСОБА_1 фактично отримує пенсійні виплати у Республіці Білорусь за зазначені періоди роботи, а також того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було дотримано передбачений Порядком № 562 механізм одержання відповідної інформації. Натомість апелянт фактично повторює мотив оскаржуваного рішення про відсутність інформації щодо неотримання таких виплат.
В силу вимог частини другої статті 77 КАС України, саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення.
Відтак, відсутність інформації, отримання якої передбачено спеціально встановленою законодавством процедурою, за відсутності доказів здійснення іншою державою пенсійних виплат не може бути покладена виключно на особу та використана як достатня підстава для відмови у врахуванні підтвердженого належними документами періоду трудової діяльності.
При цьому колегія суддів враховує і правовий режим відповідних періодів, який існував до припинення міжнародно-правового регулювання між Україною та Республікою Білорусь.
Водночас, надаючи оцінку доводам апелянта щодо наслідків припинення дії міжнародного договору між Україною та Республікою Білорусь, колегія суддів враховує положення Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995.
Статтею 6 цієї Угоди було передбачено зарахування при призначенні пенсії трудового (страхового) стажу, набутого за законодавством будь-якої з Договірних Сторін, у тому числі до набуття чинності цією Угодою, а також на території СРСР до 01.01.1992.
Статтею 16 Угоди безпосередньо встановлено, що права громадян, набуті згідно з її положеннями, не втрачають своєї сили в разі її денонсації. Угода припинила дію для України 23.12.2023.
Таким чином, припинення дії зазначеної Угоди не свідчить про втрату пенсійних прав, набутих відповідно до її положень до денонсації, у тому числі, права на врахування при призначенні пенсії стажу, який відповідно до статті 6 цієї Угоди підлягав зарахуванню.
Наведений підхід узгоджується з висновками Верховного Суду щодо правових наслідків припинення міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення.
Так, у постанові від 03.11.2025 у справі № 560/129/24 Верховний Суд виходив із того, що припинення участі держави у відповідній міжнародній угоді не є підставою для незарахування стажу, набутого до прийняття нормативних актів про припинення такого міжнародно-правового регулювання.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23, у якій Верховний Суд також наголосив на збереженні пенсійних прав, що виникли відповідно до положень міжнародної угоди до припинення її дії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в Республіці Білорусь з 02.08.1989 по 14.08.1989 та з 17.08.1989 по 31.12.1991 з посиланням виключно на відсутність інформації про неотримання пенсійних виплат у Республіці Білорусь.
Щодо періоду роботи ОСОБА_1 у Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 13.04.1992 колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання апелянта на припинення участі Республіки Білорусь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Спірний період роботи був набутий задовго до припинення відповідного міжнародно-правового регулювання.
Крім того, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь від 14.12.1995, яка спеціально регулювала пенсійне забезпечення громадян обох держав, прямо передбачала врахування стажу, набутого до набуття нею чинності, а також збереження прав громадян у разі її денонсації.
Таким чином, припинення дії міжнародної угоди у 2023 році не може бути застосовано як самостійна підстава для неврахування трудового стажу, набутого ОСОБА_1 у 1992 році.
Верховний Суд у постанові від 03.11.2025 у справі № 560/129/24 сформулював висновок, за змістом якого, припинення участі у міжнародній угоді не є підставою для відмови у зарахуванні стажу, якщо такий стаж набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
З огляду на викладене, посилання апелянта на припинення міжнародних договорів після набуття ОСОБА_1 відповідного трудового стажу є необгрунованими та не спростовують висновку суду першої інстанції про необхідність його врахування під час вирішення питання про призначення пенсії за віком.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 27 років 09 місяців 10 днів, у зв`язку з чим, вона не має необхідних 32 років страхового стажу. Визначена відповідачем тривалість страхового стажу є безпосереднім наслідком незарахування спірних періодів навчання та роботи, правові підстави для неврахування яких не підтверджені матеріалами справи та наведеними в апеляційній скарзі доводами.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Отже, наведені апелянтом положення статті 26 Закону № 1058-IV визначають необхідну тривалість страхового стажу для виникнення права на пенсію, однак не спростовують необхідності правильного визначення самого страхового стажу з урахуванням усіх періодів, які відповідно до закону підлягають зарахуванню.
Враховуючи вищевказане в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.02.2026 № 232730029578 та наявність підстав для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу спірних періодів навчання і трудової діяльності з подальшим повторним розглядом заяви про призначення пенсії за віком від 26.01.2026.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.