ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/6918/25 суддя першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/6918/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - апелянт, відповідач, Головне управління), у якій просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії з 01 лютого 2023 року на підставі довідки від 20 травня 2025 року № ФЧ59156 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати Головне управління здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01 лютого 2023 року на підставі зазначеної довідки та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі № 620/6918/25 позовну заяву задоволено повністю.
Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 надав Головному управлінню підтверджуючу довідку про розмір грошового забезпечення позивача, яка враховується для перерахунку пенсії, у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав для відмови позивачу в такому перерахунку. Рішення учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 19 вересня 2025 року.
На виконання рішення суду Головне управління здійснило перерахунок пенсії позивачу, проте виплату нарахованої заборгованості в повному обсязі своєчасно не забезпечило. Додатковими виплатними відомостями, сформованими пропорційно виділеним бюджетним призначенням, погашено поточну заборгованість за період з 19 вересня по 30 листопада 2025 року в сумі 3 704,28 грн, за грудень 2025 року - в сумі 1 543,45 грн, за січень 2026 року - частково в сумі 1 315,55 грн, із залишком 227,90 грн, тоді як станом на 27 квітня 2026 року залишок невиплаченої заборгованості з перерахованої пенсії за період з 01 лютого 2023 року по 18 вересня 2025 року, визначений самим Головним управлінням, становив 45 269,74 грн.
У зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду в частині виплати зазначеної заборгованості державний виконавець звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року заяву задоволено повністю: змінено спосіб і порядок виконання рішення від 20 серпня 2025 року шляхом стягнення з Головного управління за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача заборгованості з перерахованої пенсії у розмірі 45 269,74 грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Головне управління звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції дійсних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати ухвалу від 30 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що зобов`язальний спосіб захисту, обраний судом при вирішенні спору по суті, не є тотожним майновому способу захисту у вигляді стягнення коштів, розмір та підстави нарахування яких судом при розгляді справи по суті не перевірялися, а тому зміна способу виконання рішення з зобов`язання вчинити дії на стягнення конкретної суми фактично є зміною судового рішення по суті з виходом за межі позовних вимог.
Крім того, поетапне погашення заборгованості відповідно до наявних бюджетних асигнувань, на думку скаржника, свідчить про те, що виконання рішення суду залежить виключно від обсягу бюджетного фінансування, а не від обраного судом способу його виконання.
Також посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17, Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а, від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а, від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а та від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18, а також у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14, апелянт зауважив на тому, що приписи абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України не є безумовною підставою для зміни способу виконання судового рішення та в будь-якому разі підлягають застосуванню лише в сукупності з оцінкою судом змісту резолютивної частини рішення і причин його невиконання за правилами абзацу першого цієї ж частини.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.
Позивач та державний виконавець правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а відповідно до частин другої, третьої статті 14 та статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами на всій території України, а невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Порядок та підстави зміни способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві визначені статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до абзацу першого частини першої якої за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення.
Абзацом першим частини третьої цієї статті передбачено, що підставою для зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Водночас на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року, частину третю статті 378 цього Кодексу доповнено абзацом другим, згідно з яким невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4094-IX встановлено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання ним чинності, тобто чинна редакція статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на розгляд відповідних заяв незалежно від дати відкриття провадження чи ухвалення рішення, яке підлягає виконанню.
Аналогічне право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, передбачено й частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження».
Застосування абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України вже було предметом оцінки Верховного Суду, який у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 дійшов висновку, що прийняттям Закону № 4094-IX законодавець змінив концепцію статті 378 цього Кодексу, запровадивши самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання судового рішення після спливу двомісячного строку його невиконання щодо пенсійних та соціальних виплат, метою чого є забезпечення реального, а не формального виконання судових рішень.
Верховний Суд також зазначив, що зміна способу виконання судового рішення, яке стосується вже нарахованої та чітко визначеної суми заборгованості, не є встановленням нового майнового зобов`язання і не є переглядом судового рішення по суті, а є лише переведенням невиконаного грошового зобов`язання у форму примусового стягнення, тоді як посилання суб`єкта владних повноважень на відсутність бюджетного фінансування та на неможливість заміни зобов`язання вчинити дії стягненням коштів визнав застарілим підходом, що не враховує наведених законодавчих змін.
При цьому Верховний Суд вказав, що висновки, викладені в постановах, ухвалених до 19 грудня 2024 року, у тому числі в постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18, на яку в цій справі також посилається скаржник, стосуються застосування статті 378 цього Кодексу в редакції, чинній до внесення зазначених змін, а тому є нерелевантними для спорів, що виникли після набрання чинності Законом № 4094-IX.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року набрало законної сили 19 вересня 2025 року, тобто вже після набрання чинності Законом № 4094-IX, а станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали (30 квітня 2026 року) з часу набрання рішенням законної сили минуло понад сім місяців.
Часткове погашення заборгованості за пізніші періоди - з 19 вересня по 30 листопада 2025 року, за грудень 2025 року та частково за січень 2026 року, зазначеного висновку не спростовує, оскільки не свідчить про виконання рішення в частині заборгованості, що виникла до набрання ним законної сили, а поетапність виплат, обумовлена внутрішнім механізмом розподілу бюджетних призначень органу Пенсійного фонду України, за своєю правовою природою є тим самим підходом, що вже одержав оцінку Верховного Суду як такий, що не звільняє суб`єкта владних повноважень від наслідків, передбачених абзацом другим частини третьої статті 378 цього Кодексу.
З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги й доводи апеляційної скарги про те, що виконання рішення суду залежить виключно від обсягу бюджетного фінансування, а не від обраного судом способу його виконання, позаяк саме на подолання цієї проблеми і спрямовані зміни, внесені Законом № 4094-IX.
Колегія суддів наголошує на тому, що зміна способу виконання рішення на стягнення конкретної, вже нарахованої суми заборгованості дозволяє звернути виконання судового рішення до Державної казначейської служби України за окремою бюджетною програмою, призначеною для забезпечення виконання гарантованих державою судових рішень, що не пов`язано з чергою бюджетних призначень безпосередньо органу Пенсійного фонду України.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що зміна способу виконання рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення коштів є зміною судового рішення по суті, оскільки розмір заборгованості у сумі 45 269,74 грн визначений самим Головним управлінням за результатами проведеного ним на виконання рішення суду перерахунку пенсії позивачу та по суті не оспорюється.
За таких обставин зміна способу виконання судового рішення не породжує нового майнового зобов`язання відповідача, а лише переводить уже існуюче й невиконане грошове зобов`язання у форму примусового стягнення.
Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, ухвалених у період з 2014 по 2023 рік, колегія суддів вважає помилковими, позаяк за власними датами, вказаними самим скаржником, усі вони ухвалені до 19 грудня 2024 року, тобто до моменту запровадження абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, з огляду на наведений вище правовий підхід Верховного Суду щодо непоширення практики застосування попередньої редакції цієї статті на спірні правовідносини, що виникли після набрання чинності Законом № 4094-IX, не підлягають врахуванню при вирішенні цієї апеляційної скарги.
Не враховуються колегією суддів і доводи апеляційної скарги про те, що приписи абзацу другого частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України не є безумовною підставою для зміни способу виконання судового рішення та в будь-якому разі потребують додаткової оцінки змісту резолютивної частини рішення і причин його невиконання за правилами абзацу першого цієї ж частини, оскільки, як зазначалось, Верховний Суд кваліфікував цю норму як таку, що запроваджує самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання судового рішення, а покладення на встановлений нею факт невиконання додаткового тягаря доведення виключності обставин чи неможливості виконання за критеріями, встановленими абзацом першим частини третьої статті 378 цього Кодексу для загального випадку, суперечило б меті спеціального регулювання, запровадженого для посилення захисту соціальних та пенсійних прав громадян.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/6918/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/6918/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова