ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Львів Справа № 307/4848/24 пров. № А/857/43995/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,
за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,
представника позивача Олексія В.В.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Бряник М.М.,
час ухвалення рішення - 15:02:18,
місце ухвалення рішення - м. Тячів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просила скасувати постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 1713721 від 21.03.2024 за ч.1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що на початку листопада 2024 року у неї арештували картковий рахунок, про вказаний арешт вона дізналася з СМС-повідомлення, яке надійшло на мобільний телефон та в якому було вказано, що ініціатором накладення арешту є органи Державної виконавчої служби. Після цього, 05.11.2024, відвідавши Тячівський районний відділ державної виконавчої служби та отримавши копію оскаржуваної постанови їй стало відомо, що підставою для блокування (арешту) карткового рахунку є постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року, прийнята поліцейським Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Юришинець В.В. Оскаржуваною постановою встановлено, що близько 19 год. 58 хв. ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Тячів по вул. Шапошнікова, із непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п. 31.4.3 «в» Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП. Згідно вищевикладеної постанови на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Вважає, що притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 307/4848/24 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Поновлено строк оскарження постанови серія ЕНА №1713721 від 21.03.2024 року. Постанову поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи із встановлених обставин, беручи до уваги висновки викладені в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, відповідно до яких строк оскарження постанови підлягає обчисленню з 05.11.2024, наявні підстави для поновлення строків оскарження постанови. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності винесеної постанови серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024 року, оскільки в самій постанові відсутні відомості про докази, передбачені ст. 251 КУпАП, а сама лише постанова, яка заперечується позивачем, не є належним і допустимим доказом вчинення правопорушення за ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позов подано 11.11.2024, тобто із пропуском строку звернення до суду, оскільки позивач була присутня під час винесення постанови від 21.03.2024, у неї перевірялись документи, а копію постанови їй було надіслано рекомендованим листом. Вказує, що про своє порушене право вона дізналася саме 21.03.2024, а звернення до суду в подальшому залежало виключно від її волевиявлення. Крім того, зазначає, що постанову серії ЕНА № 1713721 складено відповідно до вимог КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, а факт правопорушення підтверджується відеозаписом, який у розумінні ст. 251 КУпАП є належним доказом у справі.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові у пункті 7 «До постанови додається» відсутні відомості про докази, які передбачені ст. 251 КУпАП, та на яких ґрунтується висновок відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, тому відео, яке надане відповідачем не можна вважати належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, у своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Позивач у судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожного руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 21.03.2024 о 19 год. 58 хв. в м. Тячів по вулиці Шапошнікова керувала транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п. 31.4.3.в Правил дорожнього руху, за що накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Виходячи із змісту п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року за № 1395, встановлено, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
У свою чергу, в оскаржуваній постанові у пункті 7 «До постанови додається» відсутні відомості про докази, які передбачені ст. 251 КУпАП, та на яких міг ґрунтуватися висновок відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 75, 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Таким чином, поданий відповідачем до суду першої інстанції відеозапис є недопустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такий доказ, а також не містить посилання на технічний засіб, яким він здійснений.
Разом з цим, наданий відповідачем відеозапис не підтверджує факту несправності лівої фари в режимі ближнього світла в темну пору доби, оскільки на ньому не зафіксовано таку несправність.
Згідно п. 31.5 Правил дорожнього руху у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Судом першої інстанції вірно інстанції встановлено, що можливості реалізації положень п.31.5 Правил дорожнього руху, водію працівником поліції надано не було.
Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача, про те, що відповідачем, не з`ясовано всіх обставин відповідно до вимог ст. 251 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Оскільки позивач проти вчинення адміністративного правопорушення заперечує, то відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.
Між тим, колегія суддів зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Постанова про адміністративне правопорушення, складена поліцейським, не може оцінюватися судом в розумінні ст. 73, 74 КАС України як належний і допустимий доказ, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, та не спростовується відповідачем.
Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі щодо пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що такі доводи були предметом перегляду Восьмого апеляційного адміністративного суду ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 2911.2024, який постановою від 26.08.2025 скасував ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 29.11.2024 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 307/4848/24 та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відтак питання дотримання позивачкою строку звернення до суду вже отримало правову оцінку в судовому рішенні, яке набрало законної сили, а висновки суду апеляційної інстанції щодо початку перебігу строку оскарження з 05.11.2024 були обов`язковими для суду першої інстанції. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на це суд першої інстанції правомірно поновив строк оскарження постанови, а зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 340 гривень, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у справі № 307/4848/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська