ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 380/21101/25 пров. № А/857/48239/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
з участю секретаря Майстрів Ю.І.,
представника позивача Вовк І.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Шумелди Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 380/21101/25 за первісним адміністративним позовом Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,-
суддя в 1-й інстанції Чаплик І.Д.,
час ухвалення рішення 31 липня 2026 року,
місце ухвалення рішення м.Львів,
дата складання повного тексту рішення 31 липня 2026 року,
в с т а н о в и в :
Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.
ОСОБА_1 вернулася в суд зустрічним позовом до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач по зустрічному позову подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що після придбання у власність квартири АДРЕСА_1 та виявлення плісняви, замокання зі сторони дворового та бокового фасадів через руйнування інженерних мереж відведення поверхневих стічних вод, пошкодження гідроізоляції для уникнення подальшого руйнування будівлі, власницею розпочато проведення невідкладних протиаварійних робіт, які значно покращили стан пам`ятки архітектури місцевого значення №5484, будинку АДРЕСА_2 . Таким чином, власниця вчинила усі дії спрямовані на утримання пам`ятки в належному стані, захист від пошкодження, руйнування або знищення, як цього вимагає ч. 1 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Вказує, що ОСОБА_1 звернулась до інженера- проектувальника, експерта з технічного обстеження будівель та споруд ОСОБА_3 (сертифікати серії АЕ № 000567 та серії АР 018682), якою складено звіт № 106/06-2025 про технічне обстеження та надано висновки про завершення ремонтно-відновлювальних робіт в обсязі відновлення зруйнованого благоустрою та водовідведення прибудинкової території житлового будинку. Також на замовлення ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_4 розробив проектні пропозиції по відновленню благоустрою прибудинкової території №14/07-2025-АР, які 16.07.2025 подано через ЦНАП до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради. Вважає, що зміст припису є суперечливим, адже: вказує на «виявлення» неіснуючого «порушення», а саме, облаштування системи водовідведення без отримання письмового дозволу органу охорони культурної спадщини; вимагає приведення прибудинкової території до попереднього стану, без вказівки на конкретні дії, що об`єктивно унеможливлює його виконання, адже попередній стан - це зруйнована система інженерних мереж відведення поверхневих стічних вод та пошкоджена гідроізоляція фундаменту, а точне виконання вимог припису може призвести до руйнування пам`ятки. Покликається на приписи Закону України «Про охорону культурної спадщини», які на її переконання, не передбачають вимоги щодо отримання письмового дозволу органу охорони культурної спадщини на обстеження, ремонт, переукладання інженерних мереж; проведення благоустрою, переукладання інженерних мереж відведення поверхневих стічних вод без отримання письмового дозволу органу охорони культурної спадщини, а також приписи Закону України «Про адміністративну процедуру», якими встановлено принципи пропорційності та презумпції правомірності дій та вимог особи, відповідно до яких: адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт; негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими; дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи; сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності. Також вважає, що припис прийнято адміністративним органом, який не має на це відповідних повноважень.
ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просять рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Представник Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2025 (інформаційна довідка № 440078274) квартира АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 (власник), на підставі договору купівлі-продажу № 256 від 27.03.2025 посвідченим приватним нотаріусом Лозинською О.М. Львівського міського нотаріального округу Львівської області.
Згідно даних Переліку пам`яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення у Львівській області, житловий будинок XX ст., за адресою: м. Львів, вул. Патріарха Любомира Гузара ,24 є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 5484-Лв), внесена в перелік пам`яток місцевого значення згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17.07.1990 та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18.01.2021 № 14 (охоронний № 5484-Лв).
На Гарячу лінію міста Львова 13.05.2025 надійшло звернення мешканки ОСОБА_5 щодо здійснення самовільних будівельних робіт у внутрішньому подвір`ї в будинку на вул. Патріарха Л.Гузара, 24, з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
16.05.2025 Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради винесено припис (№ 0004-вих-72215), в якому зазначено про виявлені порушення в будинку на вул. Патріарха Л.Гузара, 24, який внесено в перелік пам`яток місцевого значення, а саме на території пам`ятки проведено самовільні роботи з облаштування системи водовідведення із прокопуванням траншеї без отримання письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини, що є порушенням вимог ч.1,2 ст.24, ч.1 ст.22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», та висунуто вимогу в термін до 16.07.2025 усунути виявлені порушення на території пам`ятки шляхом приведення прибудинкової території до попереднього стану. Припис виданий ОСОБА_1 , про отримання якого нею здійснено відмітку на приписі 21.05.2025.
08.08.2025 начальником юридичного відділу управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидалом Вікторем Васильовичем проведено візуальне обстеження житлового будинку по вул. Гузара, 24 у м. Львові. За результатами візуального обстеження 08.08.2025 складено акт візуального обстеження будинку на вул. Патріарха Л.Гузара у м. Львові, з якого вбачається недотримання вимог ст. 24, ст. 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: власником квартири № 4 в будинку № 24 на вул. Патріарха Любомира Гузара у м.Львові у внутрішньому подвір`ї здійснено самовільні будівельні роботи з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини та не виконано вимог припису про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2025 за №0004-вих-77215. Додаток фотофіксація.
Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність. Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
19 вересня 2013 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, підписану Україною 31 жовтня 2007 року, шляхом прийняття Закону України № 581-VII.
Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо:
- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;
- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти «b», «c», «;d» статті 1 Конвенції).
Сторони Конвенції зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти «a», «b», «e», «f», «g» статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства).
Аналогічні зобов`язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI (6673-11) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування (постанови від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, від 12.12.2023 у справі №380/13557/21 та інші).
Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI, для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Статтею 1 Закону №1805-ІІІ передбачено, що історичний ареал населеного місця - це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або ж періодів розвитку.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 1805-III пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Право власності на пам`ятку, однак, не є абсолютним. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Частиною першою статті 22 Закону № 1805-III встановлено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
За змістом частин першої, другої статті 24 Закону № 1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Відповідно до статті 26 Закону № 1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Отже, будь-яке втручання у пам`ятку є можливим виключно з дотриманням установленого Законом дозвільного порядку.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1805-III у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Статтею 29 Закону № 1805-III визначено, що на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам`ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам`ятки), покладається обов`язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам`ятки в належному стані за власні кошти.
Так, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару (ч.1 ст.32 Закону №1805-III).
Згідно з частиною сьомою 7 статті 32 Закону №1805-III на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Системний аналіз викладених норм дає змогу дійти висновку, що у зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, які занесені до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, серед іншого, у таких зонах забороняється проведення будівельних, земляних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 47 Закону № 1805-III юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону. Передбачений цією нормою обов`язок осіб, які завдали шкоди пам`яткам, їх відновити є складовою процесу відшкодування шкоди (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 759/20550/18).
Відповідно до статті 30 Закону № 1805-III органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами.
Як з`ясовано судом, в будинку на вул. Патріарха Л.Гузара, 24, який внесено в перелік пам`яток місцевого значення виявлено порушення вимог ч.1,2 ст.24, ч.1 ст.22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме на території пам`ятки проведено самовільні роботи з облаштування системи водовідведення із прокопуванням траншеї без отримання письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, про що 16.05.2025 Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради винесено припис (№ 0004-вих-72215) про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини та висунуто вимогу в термін до 16.07.2025 усунути виявлені порушення на території пам`ятки шляхом приведення прибудинкової території до попереднього стану. Припис виданий ОСОБА_1 , про отримання якого нею здійснено відмітку на приписі 21.05.2025.
Також, 08.08.2025 начальником юридичного відділу управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидалом Вікторем Васильовичем проведено візуальне обстеження житлового будинку по АДРЕСА_2 . За результатами візуального обстеження 08.08.2025 складено акт візуального обстеження будинку на вул. Патріарха Л.Гузара у м. Львові, з якого вбачається недотримання вимог ст. 24, ст. 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: власником квартири АДРЕСА_1 у внутрішньому подвір`ї здійснено самовільні будівельні роботи з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини та не виконано вимог припису про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2025 за №0004-вих-77215. Додаток фотофіксація.
Факт здійснення таких робіт ОСОБА_1 не заперечує. Доводи власниці пам`ятки місцевого значення зводяться до необхідності здійснення таких робіт саме з метою збереження цієї пам`ятки, а також відсутності в оскаржуваному приписі чіткого переліку дій, які повинна вчинити ОСОБА_1 на виконання вимог припису для досягнення мети збереження пам`ятки, оскільки, на її переконання, вказані у приписі вимоги шляхом приведення прибудинкової території до попереднього стану навпаки призведуть до руйнування та пошкодження пам`ятки.
Суд зазначає, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2, 4, ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», полягає у порушенні режиму використання пам`ятки культурної спадщини, яке має триваючий характер.Таке порушення має місце незалежно від того, які саме були здійснені роботи. Сам факт проведення будівельних робіт з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, свідчить про існуюче порушення режиму використання пам`ятки на момент виявлення цього порушення органом охорони культурної спадщини.
Суд критично оцінює доводи позивача за зустрічним позовом щодо відсутності в спірному випадку підстав для отримання дозволу органу охорони культурної спадщини з посиланням на те, що приписи Закону України «Про охорону культурної спадщини» не передбачають вимоги щодо отримання письмового дозволу органу охорони культурної спадщини на обстеження, ремонт, переукладання інженерних мереж; проведення благоустрою, переукладання інженерних мереж відведення поверхневих стічних вод без отримання письмового дозволу органу охорони культурної спадщини.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України» «Про благоустрій населених пунктів», благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. До об`єктів благоустрою населених пунктів належать: б) пам`ятки культурної спадщини, меморіали, меморіальні комплекси, місця пам`яті Українського народу. (п.б ч.1 ст. 13 Закону). На об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом. (п.1 ч.1 ст.16 Закону).
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки, земляні роботи на території пам`ятки проводяться виключно за умови проведення попередніх археологічних розвідок. Режим використання території пам`ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам`ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам`ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови.( ч.2 ст. 14-1 Закону).
До затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам`ятки встановлюється: 2) для пам`яток архітектури - 20 метрів навколо периметра забудови; Не потребують обов`язкового проведення попередніх археологічних розвідок роботи з: благоустрою (крім розміщення на території пам`яток археології новихелементів благоустрою, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, засобів зовнішньої реклами, пов`язаних фундаментом із землею (ґрунтом), при закладанні фундаменту на глибині більше 0,5 метра у разі відсутності на таких територіях інженерних мереж).
Досліджуючи наявні в матеріалах справи фотофіксації та топографічні знімання території від 08.07.2025 суд погоджується з доводами суб`єкта владних повноважень про те, що у даному випадку, враховуючи глибину розкопування та його здійснення не у межах існуючих мереж водовідведення, проведені роботи підпадають під категорію тих, що вимагали попереднього погодження органу охорони культурної спадщини. Зокрема, проведення археологічних розвідок не знімають обов`язку погодження робіт з органом охорони культурної спадщини, що випливає з п.9 ч.1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Оскільки, проведені ОСОБА_1 роботи на території будинку за адресою АДРЕСА_2 були здійснені без отримання дозволу органу охорони культурної спадщини, що створює загрозу знищення, пошкодження або зміни історико-архітектурних характеристик пам`ятки, Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради було видано оскаржуваний припис від 16.05.2025 щодо приведення території пам`ятки архітектури на АДРЕСА_2 до попереднього стану.
При цьому суд не заперечує необхідність та важливість здійснення власницею пам`ятки робіт з метою вжиття заходів для її збереження, однак, наголошує, що такі роботи повинні здійснюватися у визначений законом спосіб та з дотриманням встановленого порядку, оскільки законодавець визначив особливий режим регулювання забудови для пам`яток та у межах території пам`ятки саме з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток та надав повноваження щодо здійснення контролю у цій сфері органу охорони культурної спадщини саме для запобігання загрозі руйнування та збереження пам`ятки в належному стані.
У постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 1.380.2019.001115 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у справі з подібними правовідносинами вказав, що реконструкція, реставрація, ремонт пам`ятки можуть здійснюватися виключно з отриманням необхідної дозвільної документації, а власник не вправі на власний розсуд здійснювати ремонт, переобладнання, прибудови тощо, які стосуються пам`ятки архітектури.
Доводи позивача за зустрічним позовом про відсутність в оскаржуваному приписі конкретного переліку дій, які повинна вчинити ОСОБА_1 на виконання вимог припису для досягнення мети збереження пам`ятки, суд оцінює критично, оскільки у приписі чітко визначено дії, необхідні для усунення виявлених порушень, а саме: до 16.07.2025 усунути виявлені порушення на території пам`ятки шляхом приведення прибудинкової території до попереднього стану. Переконання позивача за зустрічним позовом про те, що такі дії призведуть до руйнування та пошкодження пам`ятки є лише припущеннями та не підтверджуються жодними доказами. Подані звіт про технічне обстеження та технічні висновки за результатами визначення вологості кладки стін свідчать про те, що виконані роботи покращили стан будинку та надають пропозиції для усунення причин перезволоження стін, однак такі не підтверджують, що виконання припису призведе до погіршення стану самої пам`ятки. Окрім цього, вказані звіти складено значно пізніше винесення оскаржуваного припису. Водночас позивач за зустрічним позовом не позбавлена права захищати свої права у передбачений законом спосіб, зокрема, щодо зобов`язання конкретизувати перелік необхідних дій та робіт для збереження пам`ятки, надання дозволу на проведення відповідних робіт та в інший спосіб, який буде ефективним для досягнення очікуваного результату. За обставинами вказаної справи предметом дослідження є правомірність винесення Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради оскаржуваного припису відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
В спірному випадку припис містить не лише загальну вимогу щодо усунення порушень, а й спосіб її виконання, який забезпечує відновлення об`єкта культурної спадщини до стану, який існував до проведення робіт, що відповідає вимогам чинного законодавства та режиму його використання.
Визначені заходи є прямо пов`язаними з характером виявлених порушень. Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що попередній стан пам`ятки не свідчив про її збереження та охорону також є суперечливим з огляду на те, що при придбанні пам`ятки місцевого значення на позивача розпочав поширюватися передбачений статтею 29 Закону № 1805-III обов`язок вжити заходів для запобігання загрозі та підтримання пам`ятки в належному стані за власні кошти, однак такі заходи мали бути погоджені з відповідним органом охорони культурної спадщини, що і є визначальним в даній справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 440/10514/23, згідно з якою власники пам`яток архітектури відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1805-III зобов`язані виконувати встановлені законом вимоги щодо збереження, утримання та використання таких об`єктів, у тому числі підтримувати їх у належному стані, незалежно від факту укладення охоронного договору. Тобто обов`язок власника пам`ятки забезпечувати її збереження та автентичність є самостійним і випливає безпосередньо із закону.
Отже, законодавство у сфері охорони культурної спадщини передбачає обов`язок власника забезпечувати збереження пам`ятки та дотримання режиму її використання, а відповідальність настає за сам факт існування порушеного стану, який має триваючий характер.
Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про відсутність в Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради відповідних повноважень на складення оскаржуваного припису, оскільки Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» від 24.02.2022 № 68/2022 утворено Львівську обласну військову адміністрацію, відповідно повноваження з охорони об`єктів культурної спадщини виконує Львівська обласна військова адміністрація, то суд зазначає, що частиною 2 статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, до яких належить, зокрема, 5) забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; 8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; 9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.
Таким чином, оскаржуваний припис Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради є таким, що прийнятий у межах наданих законом повноважень, у встановленій формі та з дотриманням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» щодо структури, змісту та мотивування адміністративного акта. Встановлені в ході візуального обстеження фактичні обставини об`єктивно свідчать про наявність порушення режиму використання об`єкта культурної спадщини та обґрунтовують необхідність застосування заходів реагування, спрямованих на його усунення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі № 380/21101/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.