ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 607/9367/26 пров. № А/857/35774/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
за участю представника позивача Сабатюк Н.П.,
за участю представника відповідача Перенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року, прийняте суддею Багрієм Т.Я. о 12 годині 46 хвилині, у м. Тернопіль, у справі № 607/9367/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
в с т а н о в и в :
28.04.2026, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову №R491992 від 22.04.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн;
- закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 ;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 29.04.2026.
Суд виходив з того, що відповідно до картки адміністративної справи, сформованої ІНФОРМАЦІЯ_2 , адміністративне провадження за частиною третьою статті 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 було розпочато 31.03.2026. Надалі, 21.04.2026 позивачем подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 . У картці зазначено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності визначено його неприбуття за викликом до ТЦК та СП, а також відображено відомості про винесення постанови №R491992 із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Суд відхилив доводи представника позивача про відсутність доказів вчинення останнім вказаного вище адміністративного правопорушення.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву, у якій прямо зазначив, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не прибув за повісткою до ТЦК та СП, відтак він визнав факт вчинення адміністративного правопорушення та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.
На думку суду, подання такої заяви свідчить не лише про визнання факту правопорушення, а й про обізнаність особи щодо конкретних обставин його вчинення. Визнаючи факт неприбуття за повісткою, позивач фактично підтвердив, що йому було відомо про виклик до ТЦК та СП та про повістку, за якою він не прибув у визначені дату, час і місце.
На переконання суду, у разі заперечення факту отримання повістки чи обізнаності про обов`язок з`явитися до ТЦК та СП, позивач не був позбавлений можливості реалізувати право на судовий захист шляхом оскарження відповідних дій або рішень до подання заяви про визнання допущеного порушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності, чого зроблено не було.
Також суд відхилив доводи представника позивача щодо відсутності протоколу про адміністративне правопорушення та невручення другого примірника. Як установлено судом, постанова у справі була винесена за результатами подання позивачем заяви про визнання правопорушення в порядку статті 279-9 КУпАП. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за №36/41381 (далі - Інструкція №3), у випадку подання особою заяви про визнання правопорушення протокол про адміністративне правопорушення не складається. Таким чином, відсутність протоколу в даному випадку не свідчить про порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, а навпаки відповідає вимогам чинного законодавства.
Не заслуговували на увагу й доводи представника позивача щодо окремих недоліків оформлення постанови.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з якої, із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить таке скасувати та задовільнити позовні вимоги.
Обґрунтування вимог полягає в тому, що зі змісту оспореної постанови не вдається встановити на яку саме дату та час позивач викликався згідно повістки, в який саме ТЦК та СП він мав з`явитись згідно надісланої повістки та якою саме повісткою та з якою саме метою начебто викликався.
Таким чином, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що начебто надіслана повістка (про що зазначається в оскаржуваній постанові) була вручена позивачу, що він відмовився від її отримання або що така повістка надсилалася йому рекомендованим поштовим відправленням у порядку, встановленому чинним законодавством (зокрема положеннями Порядку №560).
З приводу заяви на яку покликається відповідач і суд, то у зв`язку із метою з`ясування фактичних обставин справи та страхом перебування в так званому «розшуку ТЦК», позивач дійсно подав таку заяву про начебто «визнання» провини. Однак, дана заява не доводить того, що позивач визнає та погоджується із вказаним у постанові №R491992 від 22.04.2026 правопорушенням. При цьому факт подання позивачем заяви про неоспорювання допущеного порушення та згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності сам по собі не підтверджує наявності події та складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що постановою №R491992 від 22.04.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
На підставі зазначеного позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Не погодившись з вказаною постановою, позивач таку оскаржив до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступної законодавчої бази.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Так, на виконання вимог частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом на теперішній час.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 №1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 №352 (далі - Положення №352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з Додатком 17.
Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з Додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
На виконання пункту 9 Положення №154, ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, саме на ТЦК та СП законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.
Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону №3543-XII у разі отримання повістки про виклик до ТЦК та СП громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі оскаржуваної постанови слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог статті 22 Закону №3543-XII у зв`язку з неприбуттям до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі як і раніше по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного вбачається, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.
Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заперечується факт оповіщення його про необхідність прибуття до ТЦК та СП, а тому з метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідним є з`ясування факту належного інформування позивача про обов`язок з`явитись у вказаний орган.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 41 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (далі - Порядок №560), належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2024 №1147 до «Правил надання послуг поштового зв`язку» передбачено, що рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками Повістка ТЦК, Вручити особисто підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
З наведеного вбачається, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
З матеріалів справи не вбачається доведеним факт сповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП по процедурі урегульованій вказаними вище правовими нормами, тому суд констатує факт невиконання відповідачем вказаного вище порядку вручення повістки про виклик.
Суд апеляційної інстанції звертає також увагу на те, що чинна стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці. Ця ж стаття прямо передбачає, що у разі отримання повістки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені в ній місце та строк.
Вказаний Закон також передбачає, що громадяни, які перебувають на військовому обліку, реєструють електронний кабінет добровільно. Тобто сам факт існування електронного кабінету не означає автоматичного переходу всієї процедури виклику до ТЦК в електронний формат.
Порядок проведення призову під час мобілізації, як уже було вказано вище, затверджений постановою КМУ №560, визначає, що виклик громадян до ТЦК під час мобілізації здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки. Повістка може бути сформована через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на що покликається відповідач, однак чинний порядок передбачає її друк і надсилання поштою або вручення у роздрукованому вигляді.
У Верховній Раді зареєстровані ініціативи щодо цифровізації ТЦК, зокрема, законопроєкт №15236 від 13.05.2026 має назву «Проєкт Закону про реформу територіальних центрів комплектування та сервісну модель мобілізації», однак до набрання ним статусу закону, слід керуватись діючим Порядком №560.
Відтак, повідомлення в Резерв+ на сьогодні не є тотожним повістці. Воно може бути важливим сигналом, що ТЦК сформував або направив документ, але саме по собі таке повідомлення не замінює вручення або надсилання повістки за Порядком №560.
Обов`язок з`явитися до ТЦК виникає тоді, як уже було зазначено вище, коли повістку належно вручено або надіслано у передбачений законом спосіб: особисто з фіксацією або поштою рекомендованим листом з підтвердженням.
Якщо людина отримала лише push-повідомлення в Резерв+, без паперової повістки, поштового доказу або відеофіксації вручення, це не повинно автоматично вважатися належним викликом.
Відтак, колегія суддів зазначає, що вина позивача, яка полягала у порушенні вимог абзацу 2 частини першої статті 22 Закону №3543-XII, не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 КУпАП.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач звернувся з заявою через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, в якій він не оспорює допущене порушення, згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, то колегія суддів зазначає, що зазначене не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15 травня 2019 у справі № 537/2088/17, «сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а.
Також слід закцентувати увагу на тому, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 та Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а наголосили, що у справах про адміністративні правопорушення діє конституційний принцип презумпції невинуватості, а всі сумніви щодо події правопорушення та винуватості особи тлумачаться на її користь.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, частково базував свої висновки на припущеннях, з огляду на що ухвалив необґрунтоване рішення, яким позовні вимоги залишив без задоволення.
Щодо вмотивованості даного судового рішення, то як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення».
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, апеляційний суд не надає оцінки судовому рішенню в частині скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.04.2026.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з клопотання апелянта в поданій апеляційній скарзі та наявних підтверджень понесення таких, тому витрати позивачем під час розгляду справи складаються із витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви 532,48 грн. та подання апеляційної скарги в сумі 798,72 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року у справі № 607/9367/26 скасувати в частині відмови в позовних вимогах.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову № R491992 від 22.04.2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року у справі № 607/9367/26 в частині скасування заходів забезпечення позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 30.09.2026.