УХВАЛА
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 280/143/26
адміністративне провадження № К/990/41771/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» до Запорізької міської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області, Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» (далі - позивач, ТОВ «ІНФІНІТІ ГРУП») звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Запорізької міської ради (далі - відповідач, ЗМР), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області (далі - Управління) Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (далі - Департамент) в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької міської ради № 17 від 17.12.2025.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької міської ради від 17.12.2025 № 17 «Про затвердження Програми для забезпечення виконання рішень суду та пов`язаних із ними стягнень на 2025- 2027 роки». Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 апеляційну скаргу Запорізької міської ради залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У зв`язку з перебуванням судді Єресько Л.О. у відрядженні з 20.09.2026 по 26.09.2026 (наказ в.о. голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2026 № 2957/0/6-26) питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується після повернення судді з відрядження.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник вказав на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме пункту 25 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), у розрізі питання, чи вважається затвердження органом місцевого самоврядування окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду із визначенням річних лімітів (прогнозованих обсягів) фінансування в межах наявного дефіцитного бюджетного ресурсу громади порушенням (обмеженням) прав конкретного стягувача у розумінні статті 5 КАС України, та чи свідчить встановлення таких лімітів про протиправність самого рішення про затвердження програми.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначення норми (норм) права, що потребує висновку, а й підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 25 Порядку № 845 у контексті правомірності затвердження органом місцевого самоврядування окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду із визначенням річних лімітів (прогнозованих обсягів) фінансування. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили зазначену норму у взаємозв`язку з положеннями Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Скаржник звертає увагу на те, що Рішенням ЗМР № 17 від 17.12.2025 затверджено Програму для забезпечення виконання рішень суду та пов`язаних із ними стягнень на 2025- 2027 роки з прогнозованими обсягами фінансування 100 000 грн у 2025 році, 500 000 грн у 2026 році та 1 000 000 грн у 2027 році (разом 1 600 000 грн), яка є загальною (спрямованою на виконання всіх судових рішень, як існуючих, так і майбутніх), прийнята у межах повноважень міської ради відповідно до статей 19, 143, 144 Конституції України, статей 2, 10, 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 7, 14, 20, 25, 48 Бюджетного кодексу України та пунктів 2, 3, 5, 24, 25, 26, 28, 31 Порядку № 845, а наявність такої програми відповідно до пункту 25 Порядку № 845 зумовлює здійснення безспірного списання коштів лише в її межах. При цьому скаржник наголошує, що на момент звернення позивача до суду його права не були реально порушені, а встановлення лімітів зумовлене об`єктивною відсутністю достатнього бюджетного ресурсу і не підміняє собою зміну способу чи порядку виконання конкретного судового рішення.
Таким чином скаржник наполягає на тому, що підстав для визнання Рішення № 17 протиправним не було, а адміністративний позов, на думку скаржника, не підлягав задоволенню.
Між тим суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, погодився з його висновками про те, що затвердження рішенням Запорізької міської ради від 17.12.2025 № 17 Програми з лімітами фінансування, які є суттєво меншими за суму стягнення за судовим рішенням - 4 113 102,81 грн, у сукупності з положеннями пункту 25 Порядку № 845 фактично обмежує повне та своєчасне виконання цього судового рішення, ставлячи його у залежність від обсягу бюджетних асигнувань. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування у бюджетній сфері не є необмеженими та не можуть реалізовуватися у спосіб, який перешкоджає виконанню судового рішення або нівелює його обов`язковість.
Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо обсягу бюджетної автономії Запорізької міської ради, достатності фінансування Програми та оцінки наслідків її скасування по суті виражають незгоду скаржника з правовою оцінкою судів попередніх інстанцій та з установленими ними юридично значущими обставинами, однак не підтверджують заявленої підстави касаційного оскарження - відсутності висновку Верховного Суду.
Водночас Суд звертає увагу, що висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 25 Порядку № 845 у подібних правовідносинах уже сформовано у постанові від 19.05.2022 у справі № 200/21286/16-а. У цій постанові Верховний Суд застосував положення пункту 25 Порядку № 845 у правовідносинах, пов`язаних із затвердженням органом місцевого самоврядування бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень, та надав правову оцінку такій програмі з огляду на необхідність забезпечення належного й ефективного виконання судових рішень.
Суд апеляційної інстанції у справі № 280/143/26 безпосередньо послався на постанову Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 200/21286/16-а, зазначивши про аналогічність правовідносин, та врахував сформований у ній правовий підхід під час оцінки правомірності рішення Запорізької міської ради від 17.12.2025 № 17 і застосування пункту 25 Порядку № 845.
Отже, твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 25 Порядку № 845 у подібних правовідносинах не відповідає змісту сформованої судової практики та оскаржуваного судового рішення.
За змістом частини четвертої статті 328 КАС України незгода з уже сформованим і застосованим судом апеляційної інстанції висновком Верховного Суду не може бути обґрунтована посиланням на пункт 3 цієї частини. У разі якщо скаржник вважає, що від відповідного висновку Верховного Суду необхідно відступити, процесуальний закон передбачає іншу самостійну підставу касаційного оскарження - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, яка вимагає вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступлення.
Проте касаційна скарга не містить посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та належного обґрунтування необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 200/21286/16-а. Суд касаційної інстанції не вправі самостійно змінювати визначену скаржником підставу касаційного оскарження або формувати її замість особи, яка подала касаційну скаргу.
За таких обставин посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованим, оскільки правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 25 Порядку № 845 у правовідносинах, пов`язаних із затвердженням органом місцевого самоврядування бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень, вже сформовано та враховано судом апеляційної інстанції.
З огляду на зазначене доводи касаційної щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених у справі обставин.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» до Запорізької міської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області, Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.О. Єресько