УХВАЛА
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа №620/8031/25
адміністративне провадження № К/990/41696/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Гаврилюк Марина Вадимівна, на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ; далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2023 № 142 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі, зобов`язавши відповідача подати у тижневий строк після набрання законної сили рішенням суду звіт про його виконання.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.10.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач, в інтересах якого діє адвокатка Гаврилюк М.В., 08.09.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
У зв`язку з перебуванням судді Єресько Л.О. у відрядженні з 20.09.2026 по 26.09.2026 (наказ в.о. голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2026 № 2957/0/6-26) питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів після повернення судді з відрядження.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд виходить із такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, касаційне оскарження судових рішень здійснюється у випадках і порядку, визначених процесуальним законом.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, недостатньо лише послатися на одну з підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України. Скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Скаржник посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що порушені у касаційній скарзі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для нього виняткове значення та становить значний суспільний інтерес.
Питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має виходити за межі індивідуального спору та стосуватися правової проблеми, вирішення якої здатне вплинути на значну кількість подібних спорів і забезпечити новий або уніфікований підхід до застосування норми права.
Між тим саме по собі твердження про відсутність висновку Верховного Суду не є тотожним наявності питання права фундаментального значення. Для застосування підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України необхідне окреме обґрунтування масштабності, новизни та практичного значення правової проблеми.
У касаційній скарзі скаржник формулює питання щодо можливості накладення дисциплінарного стягнення за результатами службової перевірки, співвідношення такої перевірки зі службовим розслідуванням та визначення початку перебігу строку, передбаченого статтею 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Разом із тим наведені твердження не супроводжені даними про наявність суперечливої сталої судової практики у значній кількості справ, про системне неоднакове застосування відповідних норм судами або про інші обставини, які б свідчили, що вирішення саме цієї справи сформує тривалий у часі підхід для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Посилання на поширеність службових перевірок у військовій сфері саме по собі не доводить фундаментального значення конкретної правової проблеми у розумінні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, наведені скаржником доводи не дають підстав для висновку про наявність виключного випадку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи виняткове значення справи для себе, скаржник посилається на те, що дисциплінарне стягнення обліковується у його службовій картці, може враховуватися при подальшому проходженні військової служби, а обставини, відображені в оскаржуваному наказі, використані у кримінальному провадженні.
Суд ураховує наведені доводи, однак вони характеризують індивідуальні наслідки оскаржуваного наказу для скаржника та його особисту зацікавленість у результаті спору. Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування, яке б давало підстави віднести ці наслідки до виняткових у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Сам факт використання відомостей про дисциплінарне стягнення в іншому провадженні також не свідчить про неможливість спростування відповідних обставин у порядку, передбаченому законом.
Щодо посилання на значний суспільний інтерес Суд зазначає, що суспільна важливість питань військової дисципліни та проходження військової служби в умовах воєнного стану не є тотожною наявності значного суспільного інтересу до кожного індивідуального спору у цій сфері. Скаржник не навів обставин, які б свідчили про особливу суспільну зацікавленість саме цією справою або про безпосередній вплив її вирішення на права чи інтереси широкого кола осіб.
Таким чином, доводи касаційної скарги не підтверджують наявності виключних випадків, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену в ухвалі від 09.10.2018 у справі «Азюковська проти України» (заява № 26293/18), за якою застосування законодавчо встановленого критерію допуску до касаційного перегляду є сумісним із правом на доступ до суду за умови його передбачуваності та наявності повноцінного розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Поряд із цим зазначення у касаційній скарзі виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку належно обґрунтувати підстави касаційного оскарження у взаємозв`язку з частиною четвертою статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 825/1281/17, від 19.02.2020 у справі № 813/1021/17, від 26.12.2019 у справі № 815/5749/16 та від 07.05.2025 у справі № 240/5382/23.
Обов`язковими умовами касаційного оскарження на цій підставі є не лише наведення постанови Верховного Суду та відповідної норми права, а й обґрунтування подібності правовідносин, у яких сформульовано правовий висновок, та встановлення того, що суд апеляційної інстанції застосував саме цю норму права інакше, ніж Верховний Суд.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що для оцінки подібності правовідносин насамперед застосовується змістовий критерій; за необхідності враховуються також суб`єктний та об`єктний критерії. При цьому подібність не означає повної тотожності фактичних обставин, однак правовий висновок має стосуватися тієї самої норми права у співставному нормативному та фактичному контексті.
У справах № 825/1281/17, № 813/1021/17 та № 815/5749/16 Верховний Суд оцінював дисциплінарну відповідальність військовослужбовців за правового регулювання, за якого застосовувалася Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.03.2004 № 82, а також за фактичних обставин проведення саме службових розслідувань. Натомість у цій справі спір виник щодо наслідків службової перевірки, проведеної за Порядком № 608, і співвідношення такої перевірки зі службовим розслідуванням. Отже, нормативний і фактичний контекст наведених справ не є співставним у тій частині, на яку посилається скаржник.
Постанова Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 240/5382/23 стосувалася виплати додаткової винагороди військовослужбовцю та застосування відомчих актів, що регулювали порядок її підтвердження. Наведений у ній загальний висновок щодо меж застосування аналогії закону не сформульований у правовідносинах, подібних до спірних у цій справі. Крім того, зі змісту оскаржуваних рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій застосували аналогію закону; вони здійснили тлумачення положень статей 84, 87 Дисциплінарного статуту та Порядку № 608 у взаємозв`язку між собою.
Отже, наведені постанови Верховного Суду не підтверджують застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, а тому посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України належним чином не обґрунтовано.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у взаємозв`язку з положеннями розділів VI і VII Порядку № 608.
Відповідно до усталеного підходу Верховного Суду, саме лише посилання скаржника на відсутність висновку щодо застосування певної норми права у подібних правовідносинах не є достатнім для належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі посилання на цю підставу касаційного оскарження особа, яка подає касаційну скаргу, повинна чітко визначити норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, конкретизувати зміст правової проблеми, яка потребує вирішення, зазначити, у чому саме полягає неправильне, на її переконання, застосування цієї норми судами попередніх інстанцій, викласти власне розуміння її правильного застосування та обґрунтувати необхідність формування відповідного висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Така необхідність має бути пов`язана саме з існуванням невизначеності у застосуванні відповідної норми права, потребою її тлумачення у взаємозв`язку з іншими нормами, необхідністю визначення змісту прав та обов`язків учасників відповідних правовідносин або усунення суперечності у правозастосуванні. Натомість незгода скаржника з оцінкою судами конкретних обставин справи чи з результатом застосування норми права до встановлених у справі фактів сама по собі не свідчить про наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У цій справі скаржник формулює питання щодо можливості накладення дисциплінарного стягнення за результатами службової перевірки, співвідношення службової перевірки та службового розслідування, а також щодо визначення моменту, з якого підлягає обчисленню строк накладення дисциплінарного стягнення, встановлений статтею 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Водночас зі змісту касаційної скарги вбачається, що наведені питання скаржник пов`язує насамперед із неправильним, на його думку, застосуванням судами статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та положень Порядку № 608 до конкретних обставин цієї справи, зокрема з оцінкою правових наслідків проведення службової перевірки та визначенням моменту, коли командирові стало відомо про дисциплінарне правопорушення.
Разом із тим касаційна скарга має містити не лише постановку правового питання, а й належне обґрунтування того, чому застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах потребує формування саме нового правового висновку Верховного Суду. Для цього скаржник має показати, у чому полягає правова невизначеність, яку не можна усунути шляхом безпосереднього тлумачення чинного нормативного регулювання та вже сформованих правових позицій Верховного Суду.
За відсутності такого обґрунтування саме по собі твердження про те, що Верховний Суд раніше не формулював висновку щодо конкретної комбінації норм права або щодо фактичних обставин, подібних до обставин цієї справи, не є достатнім для висновку про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1, 2 та 3 частини другої статті 353 КАС України.
Щодо пункту 1 частини другої статті 353 КАС України Суд зауважує, що недослідження зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, ця процесуальна підстава не є самостійною.
Оскільки наведене скаржником обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не підтвердилося, а посилання на пункт 3 цієї частини саме по собі не доводить наявності виключного випадку за пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, доводи про недослідження доказів не створюють самостійних підстав для допуску цієї справи до касаційного перегляду.
Стосовно пункту 2 частини другої статті 353 КАС України Суд зазначає, що ця норма стосується випадку, коли суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка відповідно до імперативних приписів КАС України підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Скаржник не навів норми КАС України, яка б відносила цей спір до категорій справ, що не можуть бути розглянуті у спрощеному позовному провадженні, а предмет спору сам по собі не свідчить про наявність такої законодавчої заборони.
Щодо пункту 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник вказує, що суд першої інстанції не вирішив його клопотання про витребування матеріалів службової перевірки та документів, на підставі яких видано наказ від 04.12.2023 № 142. Водночас для застосування цієї підстави необхідно обґрунтувати, що необґрунтоване відхилення або невирішення відповідного клопотання унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Саме лише посилання на невирішення клопотання без такого взаємозв`язку не є достатнім.
Як убачається з постанови суду апеляційної інстанції, довід скаржника щодо витребування доказів був предметом апеляційної перевірки, а апеляційний суд виходив із того, що наявні у справі матеріали дозволяли встановити обставини, для підтвердження яких заявлялося відповідне клопотання. Касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, які саме істотні для справи обставини залишилися невстановленими саме внаслідок невирішення цього клопотання.
Отже, наведені скаржником доводи щодо невирішення клопотання про витребування доказів не свідчать про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки скаржник не обґрунтував причинного зв`язку між таким процесуальним порушенням та неможливістю встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи як щодо підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, так і щодо порушень, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, не дають підстав для висновку про наявність процесуальних передумов для касаційного перегляду цієї справи.
Суд зазначає, що встановлення процесуальним законом певних умов та обмежень доступу до касаційного перегляду не є обмеженням права особи на судовий захист. Такі обмеження зумовлені особливим статусом суду касаційної інстанції та відповідають його призначенню як суду права, основним завданням якого є забезпечення правильного й однакового застосування норм права та формування єдиної правозастосовчої практики, а не повторний перегляд кожної справи по суті.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови звернення до судів попередніх інстанцій, оскільки Верховний Суд виконує функцію суду права і не є судом фактів. Відтак касаційний перегляд не призначений для повторного дослідження доказів, встановлення нових фактичних обставин чи переоцінки доказів, яким уже надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції також не вправі самостійно визначати або формувати замість скаржника підстави касаційного оскарження. Обов`язок належного формулювання та обґрунтування таких підстав покладено на особу, яка подає касаційну скаргу. Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) такого відкриття, а згідно з частиною першою статті 341 КАС України подальший касаційний перегляд здійснюється саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Забезпечення єдності судової практики є складовою принципу правової визначеності та спрямоване на забезпечення передбачуваності судового рішення та однакового застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
У цій справі аналіз доводів касаційної скарги у сукупності з обставинами, установленими судами попередніх інстанцій, не дає підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виключних випадків, які б допускали касаційний перегляд судових рішень у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Посилання скаржника на підстави, передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України, а також на положення частини другої статті 353 КАС України цього висновку не змінюють, оскільки наведені ним доводи не містять належного обґрунтування тих процесуальних передумов, за яких судові рішення у цій категорії справ можуть бути предметом касаційного перегляду.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які відповідно до положень КАС України зумовлювали б необхідність касаційного розгляду цієї справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та з огляду на наведене підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 328, 330, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Гаврилюк Марина Вадимівна, на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк