УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 440/13046/25
адміністративне провадження № К/990/43270/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства "Парки Посулля" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області до Головного управління ДПС у Полтавській області, про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Парки Посулля" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 28 травня 2025 року №0[телефон приховано] про застосування штрафних фінансових санкцій в сумі 1020 грн за платежем адмін. штрафи та інші санкції; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 28 травня 2025 року №0[телефон приховано] про застосування штрафних фінансових санкцій в сумі 4080 грн за платежем адмін. штрафи та інші санкції; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 28 травня 2025 року №0[телефон приховано] про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств та фінустанов комунальної власності та штрафні (фінансові) санкції в сумі 439 313,50 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 28 травня 2025 року №0[телефон приховано], №0[телефон приховано] та №0[телефон приховано]; стягнуто на користь Комунального підприємства "Парки Посулля" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 332,96 грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує, що у цій справі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів скаржника до зазначеної підстави.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі).
Посилання скаржника на загальні правові позиції та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 6 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18, від 31 січня 2020 року у справі №826/15328/18, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 21 липня 2020 року у справі №826/14197/17, від 26 січня 2021 року у справі № 814/3617/14, від 3 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 20 травня 2021 року у справі № 560/3008/19, від 3 червня 2021 року у справі №640/7244/19, від 15 лютого 2022 року у справі № 160/2155/20, від 4 травня 2022 року у справі №160/12341/19, від 8 вересня 2022 року у справі № 640/26351/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 160/3561/20, від 18 листопада 2022 року у справі № 824/1298/18-а, від 10 січня 2023 року у справі № 814/876/16, від 11 липня 2023 року у справі № 822/554/17, від 3 жовтня 2023 року у справі № 420/534/20 є безпідставним та не може вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Правова природа зазначеної процесуальної норми за своїм змістом є абсолютно протилежною посиланням на вже існуючу практику Суду. Доведення підстави касаційного оскарження за цим пунктом вимагає від скаржника обґрунтування саме відсутності висновку Верховного Суду - тобто чіткого визначення конкретної норми матеріального або процесуального права, яка була застосована судами попередніх інстанцій, із доведенням факту, що висновок щодо її застосування Верховним Судом ще не формувався, та зазначенням, у чому полягає необхідність його формування. Таким чином, цитування наявної практики Верховного Суду прямо суперечить правовому змісту обраної скаржником підстави касаційного оскарження.
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, а саме порушення статей 72, 90, 242 КАС України.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).
Невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.
Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Крім того, касаційні скарги в цій справі відповідачем вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 22 липня 2026 року та від 31 серпня 2026 року їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись утретє з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства "Парки Посулля" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області до Головного управління ДПС у Полтавській області, про скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська