УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №240/23814/26
адміністративне провадження № К/990/41422/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2026 у справі №240/23814/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач), у якому просив:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо здійснення виплати пенсії не у повному обсязі, всупереч вимогам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішенню суду у справі №240/12968/25;
зобов`язати ГУ ПФУ здійснювати виплату пенсії на виконання рішення ЖОАС від 10 вересня 2025 року справа № 240/12968/25 щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону № 1058-ІV, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди);
зобов`язати ГУ ПФУ виплатити ОСОБА_1 нараховану на виконання рішення ЖОАС від 10 вересня 2025 року по справі № 240/12968/25, але не виплачену суму пенсії (заборгованість) у повному обсязі із загальних видатків, без віднесення її до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій на виконання ретроспективних судових рішень, з урахуванням сум, фактично виплачених на дату розгляду цієї заяви;
зобов`язати ГУ ПФУ нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати цієї пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови КМУ №159 від 21.02.2001.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2026, відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2026 у справі №240/23814/26.
Позивач вимоги своєї касаційної скарги мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору, і, як наслідок, дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Позивач вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою протиправні дії відповідача, безпідставно кваліфікувавши позов як такий, що спрямований на повторне вирішення вже вирішеного спору.
Також скаржник вважає, що справа має значний суспільний інтерес, оскільки стосується практики виконання судових рішень щодо пенсійних виплат та однакового застосування законодавства до значно кількості осіб, постраждалих від аварії на ЧАЕС.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо їхньої обґрунтованості, Верховний Суд керується такими мотивами.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ініційований позивачем спір не може бути вирішеним як адміністративним судом, так і в інших судових юрисдикціях, оскільки стосується вимог про зобов`язання відповідача виконати у бажаний для позивача спосіб чинне рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №240/12968/25.
При цьому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення у справі №240/12968/25 порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382 - 382-3 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення згідно зі ст. 378 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов.
Колегія суддів вказує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень процесуальним законом врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, шляхом встановлення відповідачу строку на подання звіту про виконання рішення суду або шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Так, відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України фізична особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Колегія суддів вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили про наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, що виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та/або КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Отже, на думку колегії суддів, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі та правильно застосували положення пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.
Суд зауважує, що згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15, від 11 грудня 2020 року у справі № 826/13146/18, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17, під час розгляду позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 18.09.2026 у справі № 580/490/26 (провадження № К/990/23528/26) сформулював наступні висновки « 59. Водночас колегія суддів вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.».
Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що оскільки відповідач належним чином не виконує судове рішення, яке набрало законної сили, то належним способом захисту порушеного права позивача може бути лише звернення до суду в порядку статей 381-1-383 КАС України, тобто із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та/або визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень не викликає розумних сумнівів щодо правильного застосування чи тлумачення застосованих норм матеріального і процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини 1, частиною 2 статті 333 КАС України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2026 у справі №240/23814/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.М.Чиркін
Судді Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа