ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 520/31378/25
адміністративне провадження № К/990/11162/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року (головуючий суддя - Ширант А.А.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року (головуючий суддя - Русанова В.Б., судді: Бегунець А.О., П`янова Я.В.)
у справі № 520/31378/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)» щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01 січня 2025 року;
- зобов`язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№ 100)» нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01 січня 2025 року.
2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року, позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4. Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 01 грудня 2025 року та пропустив місячний строк звернення до суду. При цьому він не вказав поважних причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків.
6. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовими висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).
7. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовими висновками Верховного Суду, сформованим у постановах від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року у справі № 260/1940/24, від 20 листопада 2025 року у справі № 260/1942/24.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень, норм процесуального права, а саме: частини п`ятої статті 122, частини другої статті 123 та пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
9. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що частина п`ята статті 122 КАС України не містить в собі чіткої вказівки, від якої події обраховувати місячний строк. На думку скаржника, факт обізнаності щодо порушеного права необхідно пов`язати не з датою наказу про звільнення, а з датою отримання листа від відповідача - 04 листопада 2025 року. У свою чергу, між датою отримання вказаного листа та датою звернення позивача до суду (01 грудня 2025 року) місячний строк не пропущений.
10. Також скаржник звернув увагу на правовий висновок Верховного Суду у справі № 540/2001/21, відповідно до якого строк звернення до суду обчислюється з моменту проведення остаточного розрахунку, а не з дати звільнення. Водночас під час звільнення позивача відповідач не повідомив його про спірну компенсацію, оскільки такі зобов`язання не передбачені Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
12. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про повернення позовної заяви), та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
13. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутність підстав для його поновлення.
14. Верховний Суд не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 30 червня 2025 року, а до суду з позовом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане майно звернувся 01 грудня 2025 року.
16. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропуск місячного строку звернення до суду (частина п`ята статті 122 КАС України), обчислюючи його з дати звільнення позивача.
17. Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без руху надав позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду, зокрема, заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
18. Судами встановлено, що 05 грудня 2025 року представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він, зокрема, виклав свою позицію щодо строку звернення до суду. У зазначеній заяві вказано, що особливості рахування строкового питання охоплені сукупністю двох ключових моментів:
- обов`язковості досудового врегулювання, адже це випливає з правових позицій Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 803/756/17, від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18, від 04 лютого 2020 року у справі № 825/1571/16, від 30 липня 2020 року у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби;
- спеціального місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, як визначено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та підтримано Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі № 520/7668/20, від 12 жовтня 20212 року у справі № 380/6200/20 та від 23 червня 2022 року у справі № 540/1951/20.
19. Таким чином, як зазначив представник позивача, строк звернення до суду у цій категорії справ визначається з певними особливостями - один місяць з моменту результатів досудового врегулювання. Для підтвердження додано лист-відповідь Виправної колонії на звернення ОСОБА_1 від 04 листопада 2025 року.
20. Проте, суд першої інстанції, розглянувши заяву представника ОСОБА_1 , зазначив, що в межах цього позову позивачем оскаржується, зокрема, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01 січня 2025 року, а не відмова відповідача у здійсненні виплати відповідної компенсації за поданою ним заявою. А звернення позивача із листом до виправної колонії не є досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Суд апеляційної інстанції підтримав дану позицію.
21. Однак, вказані твердження судів попередніх інстанцій є безпідставними.
22. Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розмір грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
23. Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (далі - Порядок № 578).
24. Цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
25. Пунктом 27 Порядку № 578 передбачено, що під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримане на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
26. Згідно з пунктом 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
27. Отже, чинне законодавство України, що регулює проходження служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, гарантує цим особам забезпечення їх речовим майном та передбачає грошову компенсацію вартості речового майна, неотриманого під час проходження служби, яке має бути виплачене під час звільнення, якщо особа, яка звільняється, виявила таке бажання шляхом подання відповідної заяви.
28. Вказаний висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 340/7458/23.
29. Отже, при визначенні строку звернення до суду у цій категорії справ судам необхідно враховувати коли особа подала заяву про нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та коли їй надана відповідь на таку заяву.
30. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 30 червня 2025 року та 17 жовтня 2025 року звертався до відповідача із заявою про отримання компенсації за неотримане речове майно. Відповідь разом із Довідкою № 4 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна була надана відповідачем листом від 04 листопада 2025 року, а вже 01 грудня 2025 року звернувся до суду, тобто в межах місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС.
31. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасними.
32. Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. При цьому, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вказане процесуальне порушення.
33. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
34. Отже, оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на судовий захист, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вони підлягають скасуванню.
35. За таких підстав, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
36. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі № 520/31378/25 скасувати.
Справу № 520/31378/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко,
Судді Верховного Суду