ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 465/9856/24
адміністративне провадження № К/990/39763/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, інспектора 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції Панасюк Світлани Михайлівни, про визнання протиправних дій та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року (суддя-доповідач Довга О. І., судді: Запотічний І. І., Шинкар Т. І.),
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - відповідач, УПП у Львівській області), інспектора 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції Панасюк Світлани Михайлівни (далі - інспектор поліції Панасюк С. М.), про визнання протиправними дій та скасування постанови серії ЕНА № 2537269 від 04 липня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час складання спірної постанови інспектор поліції Панасюк С. М. не дотрималася порядку її складання, оскільки не взяла до уваги покази свідків, не дослідила об`єктивні обставини та діяла упереджено. Позивач стверджував, що ним не вчинялося адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності.
ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судове рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення.
04 липня 2024 року інспектором поліції Панасюк С. М. було складено постанову серії ЕНА № 2537269 від 04 липня 2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух, зафіксоване не в автоматичному режимі. Підстава: порушення пункту 8.4 Правил дорожнього руху (порушення інформаційно-вказівних знаків).
Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 17 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Уважаючи таке судове рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 17 грудня 2024 року.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 19 березня 2025 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху. Запропонував особі, яка подала апеляційну скаргу, протягом десяти днів з моменту отримання ухвали, виконати вимоги даної ухвали та усунути недоліки апеляційної скарги, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
На виконання цієї ухвали, 30 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав клопотання, у якому просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, обґрунтовуючи тим, що офіційний дохід позивача за попередній календарний рік (2024 рік) становить 33 000,00 грн, що підтверджується відомостями, які містяться у витязі з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Натомість, позивач зауважив, що розмір судового збору, який суд зобов`язав його сплатити, перевищує 5 % річного його доходу. Окрім цього ОСОБА_1 зазначив про тяжкий фізичний стан та перебуванні на лікуванні, долучивши копії витягу з медичної картки стаціонарного хворого № 9663.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 17 грудня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 465/9856/24 повернуто скаржнику.
Суд апеляційної інстанції уважав, що позивач у строк, установлений ухвалою суду від 19 березня 2025 року, не усунув недоліки апеляційної скарги.
Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки ним не надано належних доказів, які б свідчили про неможливість такої сплати. Суд виходив з наявності у справі Акту про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (паковання) від 30 квітня 2025 року № 31, складеного посадовими особами цього суду, відповідно до якого встановлено, що під час реєстрації клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору від 30 квітня 2025 року не виявлено вказаних у додатку документів, а саме: копії довідки про дохід.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
29 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року. Окрім цього ОСОБА_1 подав до касаційного суду клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, серед іншого, клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 КАС України.
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
На обґрунтування позиції скаржник посилався на те, що висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем неможливості сплати ним судового збору є помилковими. ОСОБА_1 уважав, що ним надано усі необхідні документи, які свідчать про його скрутне матеріальне становище, проте суд апеляційної інстанції не надав їм належну оцінку. Також позивач стверджував, що доступ до правосуддя не може бути обмежений через несплату особою судового збору у разі відсутності такої можливості. При цьому ОСОБА_1 наголосив, що ним було надано до суду довідку про доходи і її втрата відбулась не з його вини.
Відповідачами відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає касаційному перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу.
Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України, за приписами якої визначено, що до апеляційної скарги додаються, зокрема: 1) документ про сплату судового збору. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Частинами першою - третьою статті 169 КАС України обумовлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Поряд з цим, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарги на ухвалу адміністративного суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, приписами статті 8 Закону № 3674-VI передбачено підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
VІ. Висновки Верховного Суду
У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Також, слід зазначити те, що при обмеженні, зокрема, права на апеляційне оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 (далі - Конвенція).
Так, у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium, рішення від 17 січня 1970 року, заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновленні порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що з урахуванням вимог касаційної скарги основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції, є визначення наявності правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання ним апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому підставою для повернення судом апеляційної скарги позивача слугувало невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху (несплата судового збору у розмірі 3028,00 грн) та відсутності доказів скрутного матеріального становища позивача, які б давали змогу суду задовольнити його клопотання про звільнення від сплати такого судового збору (наявність Акту від 30 квітня 2025 року № 31 про відсутність у додатках до клопотання довідки про дохід позивача).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Положення Закону № 3674-VI чітко визначають підстави, за якими суд має право ухвалити рішення про звільнення особи від сплати судового збору під час подання відповідної позовної заяви (а також - апеляційної чи касаційної скарг), зокрема: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу.
Як убачається зі змісту клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, на обґрунтування скрутного матеріального становища позивач посилався на відомості його майнового стану, які містяться у витязі з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, і який складає 33 000,00 грн за 2024 рік.
Водночас Суд звертає увагу, що до касаційної скарги позивачем було також долучено такий витяг, з якого вбачається, що він був сформований 24 квітня 2025 року, тобто до моменту подання ОСОБА_1 клопотання від 30 квітня 2025 року про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі. При цьому загальний період, за який було сформовано такий витяг, складався з січня 2024 року по лютий 2025 року. Тобто, позивач надав довідку, у якій наявна інформація його річного доходу саме за попередній рік, що передував даті звернення з цим позовом.
Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, Восьмий апеляційний адміністративний суд виходив виключно з наявності у матеріалах справи Акту від 30 квітня 2025 року № 31 про відсутність у додатках до клопотання довідки про дохід позивача.
Однак, Верховний Суд уважає, що сама по собі відсутність документа у додатках до основної заяви (клопотання), на який, у свою чергу особа посилалася у своїй заяві (клопотанні), як на основний доказ, а також складання працівниками суду відповідного Акту не може бути абсолютною і беззаперечною підставою для відмови у задоволенні клопотання про звільнення цієї особи від сплати судового збору.
При цьому суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, звернувши увагу позивача на відсутність такого документа у матеріалах справи.
Окрім цього Верховний Суд наголошує, що у матеріалах справи (які були подані одночасно з клопотанням про звільнення від сплати судового збору) наявні й інші документи, з яких у сукупності суд міг би встановити факт щодо неможливості (можливості) позивачем сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, а саме: витяг з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 від 30 серпня 2024 року № 9663 та висновок ЛКК від 22 серпня 2024 року № 220/24 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (виданий, як стверджував скаржник, на ім`я його матері ОСОБА_2 , яка перебуває на постійному догляді позивача).
Натомість, судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги взагалі не досліджено вказані вище документи і не надано їм належної оцінки у контексті встановлення дійсного матеріального стану позивача.
Поряд з цим, колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що при вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майно, майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
Більш того, у пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» (Garcia Manibardo v. Spain № 38695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені».
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France № 29731/96).
Таким чином, Суд констатує, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, а тому сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду у тому разі, якщо особою надано докази, які вона вважає достатніми і належними задля підтвердження її скрутного матеріального становища і які відповідають вимогам законодавства України.
Окрім цього, у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 Велика Палата Верховного Суду констатував: «У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику. Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку. Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків. Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу.».
Отже, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції одночасно постановляючи ухвалу про відмову позивачу в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги, не врахував, що внаслідок цього ОСОБА_1 був позбавлений можливості дізнатись про те, що йому відмовили у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору з підстав відсутності довідки про доходи, яка була долучена ним до клопотання про звільнення від сплати судового збору, та, відповідно, не зміг усунути недоліки апеляційної скарги.
Таким чином, Верховний Суд уважає передчасним висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду про недоведеність позивачем підстав для звільнення його від сплати судового збору у зв`язку з тим, що розмір судового збору, який слід сплатити під час подання апеляційної скарги у цій справі, перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України установлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на зазначене Суд уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати з направленням справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
З огляду на відсутність понесених судових витрат та результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтею 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року скасувати.
Справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко