УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа №560/16746/25
адміністративне провадження № К/990/42101/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гук Альони Юріївни на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №560/16746/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 19 липня 2024 року № 273 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » в частині, що стосується ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 13 вересня 2024 року № 346 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » в частині, що стосується ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08 серпня 2024 року № 148, яким навіднику кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення з 10 липня 2024 року, в частині, що стосується ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 02 вересня 2024 року № 191, яким навіднику кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 призупинено виплати грошового забезпечення з 19 серпня 2024 року, в частині, що стосується ОСОБА_2 ;
- зобов`язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
11 вересня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гук Альони Юріївни на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №560/16746/25, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги або справу направити на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанцій.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), справа становить значний суспільний інтерес (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності (підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Представник позивача, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи представника позивача про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності, то Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання представника позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування спірних наказів, дійшли висновку про їх правомірність, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені в ході розгляду справи обставини та досліджені судом докази. Суди зазначили, що службові розслідування призначені відповідними наказами командира військової частини, проведені у визначені строки та завершені складанням відповідних актів. Самі по собі окремі зауваження апелянта до оформлення акта про відмову від ознайомлення або незгода із його змістом не свідчать про незаконність службового розслідування та не спростовують встановлених ним обставин.
Відхиляючи посилання скаржника на те, що ОСОБА_2 не був повідомлений про проведення службового розслідування та не надав пояснень, суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що відсутність письмових пояснень військовослужбовця сама по собі не позбавляє командира права провести службове розслідування та прийняти відповідне рішення за наявними матеріалами, особливо у випадку, коли місце перебування військовослужбовця на момент проведення службового розслідування було невідомим.
Відхиляючи доводи скаржника про те, що акт про відмову від ознайомлення складений неналежним чином, судом апеляційної інстанції зазначено, що зазначене саме по собі не спростовує факту відсутності військовослужбовця на службі та не свідчить про незаконність прийнятих наказів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року, суди зазначили, що у період з липня по грудень 2024 року додаткова винагорода позивачеві не виплачувалась у зв`язку з його перебуванням у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , а саме: з 10 липня 2024 року до 08 серпня 2024 року та повторно з 02 вересня 2024 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд зауважили, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у зазначений період передбачених Постановою №168 підстав для виплати такої винагороди, зокрема доказів безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або перебування на стаціонарному лікуванні чи у відпустці для лікування після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у період, за який заявлено вимоги. Натомість було встановлено, що у спірний період ОСОБА_2 перебував у самовільному залишенні військової частини, що відповідно до вимог Постанови №168 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, виключає право на отримання додаткової винагороди.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гук Альони Юріївни на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №560/16746/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко