ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 340/8402/25
адміністративне провадження № К/990/20171/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 - адвоката Голованова Олександра Петровича
на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року (головуючий суддя - Момонт Г.М.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Сафронова С.В., Коршун А.О.)
у справі № 340/8402/25
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районі ведення бойових дій у складі військової частини НОМЕР_1 за період з 01 червня по 31 червня 2023 року включно, та з 01 липня до 30 серпня 2023 року включно, та невиплати грошової компенсації вартості речового майна, що належить до видачі в сумі 24 355,73 грн;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районі ведення бойових дій у складі військової частини НОМЕР_1 (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 01 до 31 червня 2023 року включно, та з 01 липня до 30 серпня 2023 року включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити грошову компенсацію вартості речового майна, що належить до видачі в сумі 24 355,73 грн.
2. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
4. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Судами зазначено, що перебіг строку позовної давності слід розраховувати з наступного дня після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто 06 березня 2024 року. Отже, строк звернення до суду сплинув 06 червня 2024 року, натомість позовна заява подана до відділення поштового зв`язку 12 грудня 2025 року, тобто після спливу строків звернення до суду з відповідним позовом.
6. Також суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, задоволенню не підлягає.
7. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19.
8. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовим висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень, норм процесуального права, зокрема частини першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
10. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24.
11. Скаржник наголошує, що через відсутність у законодавстві чітких строків складання рапортів він не мав змоги щомісячно отримувати актуальну інформацію та знати про нарахування додаткової винагороди. На думку позивача, для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 01 червня до 31 липня 2023 року слід урахувати, що він не мав реальної можливості дізнатися про порушення свого права до 14 листопада 2025 року, тобто до моменту отримання документів від відповідача.
12. Також скаржник зазначив, що з 05 березня 2024 року його виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Завжди працівникам видають для ознайомлення роздруківку із нарахованими сумами і знятими податками. Після ознайомлення працівник погоджується із нарахованими сумами або ж оспорює їх. Однак, при звільненні з військової служби у зоні бойових дій виникають складнощі із отриманням відповідних розрахунків, і військова частина не надала витягу з карти для виплат. З виписки карти для виплат АТ КБ «Приватбанк» від 24 квітня 2024 року позивач дізнався про те, що сума вартості речового майна, що належить до видачі в розмірі 24355,73 грн на картковий рахунок не надходила і відповідно не виплачена. Щодо розміру вартості речового майна спір з військовою частиною не виникав. Невиплачену військовою частиною суму вважав 24355,73 грн. В зазначеній виписці картки для виплат АТ КБ «Приватбанк» 13 червня 2023 року у графі «деталі операції» зарплат, військова частина НОМЕР_1 надійшла сума 68789,44 грн, тому додаткову винагороду у розмірі 30000 грн в розрахунок на місяць включено у зазначену суму і з цього приводу спору не виникало. Цей спір виник лише тоді, коли позивач отримав картку особового рахунку військовослужбовця, саме 14 листопада 2025 року і дізнався про своє порушене право. Причини вчасного ненадання зазначеного рахунку, з якого чітко зрозуміло, які суми нараховані, позивачу невідомі.
13. Також позивач вказав, що строк звернення до суду щодо виплати грошової компенсації вартості речового майна ним пропущений з поважних причин, а саме - здійснення щоденного постійного догляду у віддаленому населеному пункті за хворою матір`ю. Вказана обставина слугувала причиною його звільнення з військової служби.
14. Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначила, що отримання 14 листопада 2025 року відповіді від військової частини НОМЕР_1 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права. Тривала пасивна поведінка позивача не призупиняє відлік строку для звернення до суду.
15. Також відповідач вказав на безпідставність доводів касаційної скарги щодо помилковості застосування судами попередніх інстанцій другої частини статті 233 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні послався на постанову Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 420/27284/24 та застосував частину першу статті 233 КЗпП України - загальний тримісячний строк.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
17. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про повернення позовної), та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
18. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутність підстав для його поновлення.
19. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на таке.
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 05 березня 2024 року.
21. При цьому, до суду з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 12 грудня 2025 року.
22. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення застосували до спірних правовідносин частину другу статті 233 КЗпП України, тобто тримісячний строк звернення до суду, констатувавши, що такий строк закінчився 06 червня 2024 року.
23. Однак, Верховний Суд наголошує, що позивач звернувся до суду з вимогами щодо здійснення відповідачем двох видів виплат, а саме:
- виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районі ведення бойових дій, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168);
- грошової компенсації вартості речового майна, що належить до видачі.
24. Відповідно до сталої практики Верховного Суду до вказаних виплат підлягають застосуванню різні норми щодо обчислення строку звернення до суду.
25. Так, Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що згідно з частиною другою статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
26. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
27. У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
28. Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, згідно з пунктом 3 якого грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
29. З огляду на наведене, право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
30. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
31. Отже, військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
32. Окрім того, при визначенні такого строку необхідно враховувати коли особа подала заяву про нарахування йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та коли військова частина надала відповідь на таку заяву. Однак, суди попередніх інстанцій вказаних обставин не встановлювали.
33. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24, від 20 листопада 2025 року у справі № 260/1942/24.
34. Щодо виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 168, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
35. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив 19 листопада 2025 року постанову в справі № 420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП України).
36. У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке: «Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.».
37. Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду стосовно вимоги про виплату додаткової винагороди.
38. При цьому, стаття 233 КЗпП України установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору:
1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (частина перша статті 233 КЗпП України);
2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (частина друга статті 233 КЗпП України);
3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).
39. Беручи до уваги, що позивач 05 березня 2024 року (до звернення до суду) звільнився з військової служби, до спірних правовідносин підлягала застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
40. Отже, основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначити момент, із якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
41. При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
42. Так, пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
43. Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
44. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).
45. Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
46. Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
47. Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: «Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую .... (підпис військовослужбовця)».
48. Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
49. Повертаючись до обставин справи, Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання щодо дати ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених йому доходів при звільненні (отримання грошового атестата тощо), із якої необхідно обраховувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду. Натомість, суди попередніх інстанцій пов`язали початок строку з днем звільнення позивача та наказом про звільнення, зазначивши, що саме цей наказ містить детальну інформацію про суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу по 05 березня 2024 року. При цьому, позивач у касаційній скарзі наголошує, що відповідач на момент звільнення не надав витягу з карти для виплат, тому він не був обізнаний на момент звільнення.
50. Отже, суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставини ознайомлення позивача до 14 листопада 2025 року (до отримання відповіді відповідача на адвокатський запит) із письмовим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, помилково пов`язавши момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав із самим фактом звільнення.
51. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 червня 2026 року у справі № 200/4809/25.
52. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороди у спірний період є передчасними.
53. Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. При цьому, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вказане процесуальне порушення.
54. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
55. Отже, оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на судовий захист, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вони підлягають скасуванню.
56. За таких підстав, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Голованова Олександра Петровича задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 340/8402/25 скасувати.
Справу № 340/8402/25 направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко,
Судді Верховного Суду