ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 120/9875/25
адміністративне провадження № К/990/954/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Уханенка С. А.,
суддів - Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про опис та арешт квартири, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (головуюча суддя - Бошкова Ю.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (головуючий суддя - Матохнюк Г.Б., судді : Граб Л.С., Сторчак В.Ю.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Перший ВДВС у місті Вінниця Центрального МРУ МЮ, відповідач), у якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову Першого ВДВС у місті Вінниця Центрального МРУ МЮ від 20 вересня 2024 року ВП № 72398138 про опис та арешт квартири АДРЕСА_1 ; виключити указану квартиру з акту опису майна від 02 серпня 2023 року, складеного державним виконавцем у виконавчому провадженні №72398138; зобов`язати відповідача вжити заходів щодо припинення дій, спрямованих на реалізацію указаної квартири.
2. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду, із зазначенням поважних причин його пропуску та надання до суду доказів на їхнє підтвердження.
2.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що позовну заяву подано поза межами десятиденного строку звернення до суду, установленого пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). З огляду на те, що позивач просив скасувати постанову державного виконавця від 20 вересня 2024 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 72398138, а до суду звернувся 16 липня 2025 року ним було пропущено строк звернення до суду більше, ніж на дев`ять місяців і заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин його пропуску подано не було.
3. На виконання ухвали суду, від позивача надійшло клопотання, у якому він зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено з тієї підстави, що постанову державного виконавця про опис майна та арешт квартири представник позивача отримав лише 01 липня 2025 року, а отже, про порушення своїх прав він дізнався лише з цієї дати та одразу почав вчиняти активні дії щодо звернення до суду, зокрема, звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з відповідним позовом. Позивач указав, що ухвалою суду від 07 липня 2025 року указану позовну заяву йому було повернуто у зв`язку з порушенням правил підсудності, тому 10 липня 2025 року такий позов було подано до адміністративного суду, який також було повернуто відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України через порушення правил об`єднання позовних вимог.
4. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, проте суд першої інстанції указав, що за відсутності матеріалів виконавчого провадження, наразі неможливо вирішити питання дотримання строків звернення до суду, у зв`язку з чим у відповідача було витребувано необхідні документи, які надійшли до суду у серпні 2025 року.
5. Аналізуючи надані Першим ВДВС у місті Вінниця Центрального МРУ МЮ матеріали виконавчого провадження, суд установив, про порушене право позивач дізнався ще 20 вересня 2024 року, про що свідчить його підпис на постанові державного виконавця про опис та арешт квартири АДРЕСА_1 та акті, а отже, останній мав звернутися до суду з позовом до 01 жовтня 2024 року, однак позовну заяву подано лише 16 липня 2025 року.
6. Ураховуючи викладене, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу запропоновано надати заяву про поновлення строку, в якій зазначити інші поважні причини його пропуску та додати докази, що підтверджують ці обставини.
7. На виконання ухвали суду першої інстанції представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовану тим, що 20 вересня 2024 року державним виконавцем складено постанову про арешт майна (до складу якого входила і спірна квартира) і на момент її опису ОСОБА_1 був неповнолітнім ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та не знав про існування кримінального провадження стосовно батька.
7.1. Позивач зазначив, що не читав документи, які підписував, а державний виконавець вголос йому їх не зачитував та не повідомив йому, що крім особистих речей ОСОБА_2 була описана і квартира, в якій він проживав з сестрою і матір`ю. ОСОБА_1 зазначає, що після досягнення повноліття (12 травня він у червні 2025 року звернувся до адвоката, який 01 липня 2025 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та подав позовну заяву до суду. Також позивач звертає увагу на запровадження військового стану на території України, що створює істотний психологічний тиск на всіх людей і особливо на неповнолітніх.
8. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку, а позовну заяву залишено без розгляду.
9. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
10. 07 січня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просив переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.
11. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, так як судами не враховано, що на момент вчинення виконавчих дій ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був неповнолітнім (17 років); не був стороною виконавчого провадження; не був власником арештованого майна; копію постанови не отримував; правові наслідки арешту житла йому не роз`яснювалися і квартира була єдиним місцем проживання позивача та членів його сім`ї.
11.1. Позивач наголошує, що фактичне усвідомлення порушення права та можливості судового захисту відбулося 01 липня 2025 року, після ознайомлення адвоката з матеріалами виконавчого провадження, а приписи частини другої статті 122 КАС України передбачають умову обчислення строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Заявник підкреслює, що Верховний Суд визнав неприпустимим формальний підхід до строків, а фраза «повинен був дізнатися» означає реальну, а не абстрактну можливість дізнатися. Однак у цій справі судами не досліджено, чи мав неповнолітній позивач реальну можливість усвідомити юридичні наслідки арешту житла, що, на думку представника позивача, є порушенням приписів статті 242 КАС України.
11.2. ОСОБА_1 вважає, що судами попередніх інстанцій формально застосовано приписи частини четвертої статті 152 Сімейного кодексу України та проігноровано його статус неповнолітньої особи на час проведення виконавчих дій, що суперечить практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, так як негативні процесуальні наслідки було перекладено на дитину, оскільки суди не забезпечили їй ефективного доступу до правової допомоги.
11.3. Заявник підкреслює, що в цьому випадку має місце порушення статті 8 (право на житло) Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій були зобов`язані урахувати, що арешт квартири, яка була єдиним місцем проживання неповнолітнього, є втручанням у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
13. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень статті 240 КАС України щодо підстав залишення позовної заяви без розгляду.
14. Ухвалу про відкриття касаційного провадження від 17 лютого 2026 року направлено учасникам справи через підсистему «Електронний суд» та доставлено до їхніх електронних кабінетів, проте відзив на касаційну скаргу від відповідача у справі не надійшов.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
15. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
16. За правилами частин першої, третьої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
17. Положеннями частини першої статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
18. За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20. Частинами першою, другою статті 287 КАС України установлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
21. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву .
22. Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядають у порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
23. Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
24. За наведеного нормативно-правового регулювання, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2025 року (справа № 520/15675/23), з-поміж іншого, зауважив, що норми КАС України передбачають можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Водночас причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
24.1. Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Такій оцінці підлягають певні явища, фактори та їхня юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні чинники завадити особі вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 520/15675/23).
25. Статтею 32 Цивільного кодексу України установлено, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність. Водночас частиною першою статті 34 Цивільного кодексу України регламентовано, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
26. За правилами частини другої статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
27. Частиною першою статті 56 КАС України регламентовано, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
27.1. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена (частина друга статті 56 КАС України).
27.2. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника (частина четверта статті 56 КАС України).
27.3. Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина сьома статті 56 КАС України).
28. За наведеного нормативно - правового регулювання, Верховний Суд констатує, що у випадку, якщо публічно-правові відносини стосуються інтересів неповнолітньої особи, приписи статті 56 КАС України передбачають участь її законного представника, якому законом надано право їхнього захисту, а у разі якщо дії представника суперечать інтересам дитини, то її інтереси представляє уповноважений орган. Це означає, що неповнолітня особа до настання 18 річного віку не має самостійного права захищати власні інтереси в судах адміністративної юрисдикції, з огляду на те, що частина друга статті 43 КАС України містить імперативний припис щодо віку, з якого особа набуває адміністративної процесуальної дієздатності і може самостійно звертатися до суду. В усіх інших випадках інтереси неповнолітнього представляють його законні представники.
29. Верховний Суд також зауважує, що закон не обмежує неповнолітніх осіб у праві до настання повноліття самостійно звернутися до фахівців за юридичною допомогою, з метою отримання правничої допомоги, проте таке звернення не свідчить, що така особа набуває повноцінного статусу учасника публічно-правових відносин, а отже не може бути визнана обізнаною у розумінні частини третьої статті 122 КАС України, так як це правило стосується виключно осіб, що мають адміністративну процесуальну дієздатність.
29.1. Разом з тим, лише сам факт перебування особи в статусі неповнолітньої на час проведення виконавчих дій не є самостійною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки за обставинами цієї справи на момент винесення оскарженої постанови ДВС і опису майна інтереси 17-річної особи (у разі потреби) мали представляти її законні представники. Якщо законні представники знали (або повинні були знати) про існування постанови про опис та арешт квартири і не оскаржили такі дії державного виконавця у строк, то пропуск строку, як правило, пов`язується з поведінкою представників, а не з віком самої особи.
30. Як установлено судами у справі, що розглядається, на момент вчинення виконавчих дій, 20 вересня 2025 року, позивачу виповнилось повних 17 років. У матеріалах справи також міститься копія акта державного виконавця від 20 вересня 2024 року, в якому зазначено, що за участю понятих та в присутності дочки боржника - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та сина - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) встановлено, що «майно, належне боржнику - ОСОБА_2 , на яке можна звернути стягнення, - квартира АДРЕСА_1 . Ремонт квартири проведено дружиною боржника зі слів учасників виконавчих дій».
30.1. Указаний акт підписано неповнолітнім позивачем і його повнолітньою сестрою - ОСОБА_3 , як іншими особами, що були залучені до проведення виконавчих дій.
31. Згідно з постановою державного виконавця від 20 вересня 2024 року ВП № 72398138 на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт та встановлено обмеження у праві користування нею (заборона здавати в оренду та погіршувати стан). Водночас ОСОБА_3 призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність. Указану постанову також підписано позивачем, як особою, що була залучена до проведення виконавчих дій.
32. Наведене свідчить, що ОСОБА_1 брав участь у виконавчих діях та був присутній при складанні документів не маючи адміністративної процесуальної дієздатності, а отже не міг самостійно здійснювати захист своїх прав, з огляду на імперативність припису, установленого частиною другою статті 43 КАС України. Однак, таке право як на час проведення виконавчих дій, так і до досягнення позивачем повноліття мав лише виключно його законний представник.
33. Верховний Суд зауважує, що приписами частини першої статті 3 Конвенції про права дитини передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
34. Верховний Суд не заперечує висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач в силу віку міг усвідомлювати наслідки опису майна, зокрема квартири, у якій проживав, мав можливість самостійно ознайомитися зі змістом постанови та акта, перед підписом та поставити державному виконавцю питання щодо наслідків опису майна. Разом з тим, усвідомлення ситуації, що склалася, неповнолітньою особою, жодним чином не звільняє суд від обов`язку встановити факт відсутності/присутності законного представника під час проведення таких дій, оскільки умови визначення дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів насамперед передбачають, що така особа за замовчуванням досягла віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність.
34.1. Суд також враховує, що 18 років ОСОБА_1 виповнилося 12 червня 2025 року, а отже з цієї дати позивач набув адміністративної процесуальної дієздатності і міг самостійно захищати свої права.
35. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 ще у вересні 2024 року знав про опис майна, зокрема квартири, у якій можливо проживав (що підтверджено його підписом у присутності повнолітньої сестри), проте зауважує, що з огляду на його вік, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності у нього права самостійно захищати свої прав та інтереси не відповідають приписам статті 43 КАС України.
36. Верховний Суд також вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на положення частини четвертої статті 152 Сімейного кодексу України, з огляду на те, що указана норма надає чотирнадцятирічній дитині право самостійно захищати власні інтереси виключно у спорах, пов`язаних із забезпеченням її права на належне батьківське виховання, а отже це правило не поширюється на публічно - правові спори.
37. Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги, з посиланням на статтею 8 Конвенції та наголошує, що установлені оскарженою постановою від 20 вересня 2024 року ВП № 72398138 обмеження у користуванні квартирою АДРЕСА_1 (у вигляді заборони здавати в оренду та погіршувати стан) не є втручанням у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, оскільки такі заходи регулюють майнові відносини та спосіб розпорядження власністю, а не позбавляють особу можливості користуватися цим приміщенням для власного проживання.
38. Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо позбавлення права на житло, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують, що саме ця квартира була єдиним житлом позивача та його сім`ї і такі документи ОСОБА_1 надано не було.
39. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що застосовуючи приписи статті 240 КАС України суди обґрунтували свої висновки виключно обізнаністю позивача у вчиненні виконавчих дій, проте не врахували що на момент складання оскарженої постанови ДВС, він не мав адміністративної процесуальної дієздатності і його інтереси мав представляти законний представник. Отже суди не надали належної правової оцінки обставинам залучення неповнолітньої особи до виконавчих дій та не встановили наявність/відсутність його законного представника, що має важливе значення для встановлення обставин пропуску процесуального строку та визначення дати встановлення факту порушеного права.
40. Отже, за такого нормативно правового регулювання, суд першої інстанції передчасно залишив без розгляду позов, а суд апеляційної інстанції, перевіряючи судове рішення, не виправив допущену помилку, у зв`язку з чим, ухвала та постанова підлягають скасуванню, а справу направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
42. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
43. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року скасувати, а справу № 120/9875/25 направити для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.А. Уханенко
Судді: О. Р. Радишевська
В.М. Соколов