ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа №160/26708/24
адміністративне провадження № 990/2324/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року (суддя Єфанова О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року (судді : Білак С.В., Чабаненко С.В., Сафронова С.В.) у справі за позовом Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, треті особи: Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Міністерство фінансів України, про визнання протиправним та скасування подання,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Державне підприємство «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (надалі -позивач/Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати Подання №8 від 26 серпня 2024 року, внесене Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області для здійснення заходів щодо стягнення з Підприємства простроченої заборгованості за кредитами, отриманими під державні гарантії, станом на 01 серпня 2024 року в сумі [номер приховано],64 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на звітну дату становило 117626181,75 доларів США.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Законом України від 19 травня 2011 року №3396-VI «Про фінансове оздоровлення державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», у редакції з урахуванням змін, внесених Законом України від 14 липня 2020 року №769-IX, установлено спеціальний порядок погашення заборгованості за кредитом, залученим 02 лютого 2004 року в компанії «Colvis Finance Limited» під державну гарантію.
За позицією Підприємства, не сплачена станом на 01 січня 2021 року сума заборгованості перед державою підлягає погашенню щокварталу рівними частинами протягом десяти років починаючи з 2025 року відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України плану розвитку Підприємства, а тому до настання передбачених Законом строків погашення така заборгованість не могла набути статусу простроченої.
Позивач також уважав, що спірне Подання №8 є актом індивідуальної дії, оскільки оформлення та направлення такого подання органу ДПС є складовою передбаченої законодавством процедури стягнення заборгованості та створює передумови для застосування до Підприємства примусових заходів майнового характеру.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Подання №8 від 26 серпня 2024 року.
Стягнуто на користь Підприємства за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 30 280,00 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що спірне Подання має ознаки акта індивідуальної дії, оскільки стосується конкретно визначеного Підприємства, конкретної суми заборгованості та є передумовою для вчинення податковим органом заходів щодо її стягнення.
Суди також виходили з того, що Законом №3396-VI, у редакції Закону №769-IX, встановлено спеціальний правовий режим реструктуризації спірної заборгованості, відповідно до якого її погашення повинно здійснюватися починаючи з 2025 року протягом десяти років.
Окремо суд першої інстанції зазначив, що Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993- 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174, не підлягає застосуванню до кредиту, залученого у 2004 році.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що суди не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі №826/8966/14, відповідно до якого подання територіального органу Державної казначейської служби України, оформлене відповідно до Порядку №174, саме по собі має обліковий та інформаційний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості перед державою.
Також скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №755/12736/17, відповідно до якого документ, який не встановлює для особи самостійних обов`язкових правил поведінки, безпосередньо не породжує юридичних наслідків та потребує прийняття іншого владного рішення, не є індивідуальним актом у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.
На думку скаржника, територіальний орган Казначейства при оформленні Подання №8 не приймав самостійного рішення щодо виникнення, розміру або строку виконання заборгованості Підприємства, а виконував покладену на нього Порядком №174 функцію інформаційної взаємодії з органом ДПС.
20 лютого 2026 року через систему «Електронний суду» від Міністерства фінансів України надійшов відзив на касаційну скаргу, згідно якого третя особа підтримує вимоги касаційної скарги у повному обсязі.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, у тому числі для належного обґрунтування передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження.
29 січня 2026 року скаржник подав заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження.
У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 29 травня 2026 року №1056/0/15-26 «Про тимчасове відсторонення судді Верховного Суду Желєзного І.В. від здійснення правосуддя» та проведенням повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року адміністративну справу №160/26708/24 прийнято до провадження новим складом суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Джерела права та акти їхнього застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За змістом частини першої статті 5 КАС України право на звернення до адміністративного суду виникає у особи, яка вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.
Частинами восьмою та дев`ятою статті 17 Бюджетного кодексу України врегульовані правові наслідки виконання державою гарантійних зобов`язань та встановлено механізм стягнення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою за кредитом, залученим під державну гарантію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174 затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993- 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості.
За змістом пунктів 8, 10 та 15 Порядку №174 інформація про заборгованість за кредитами передається у встановленому цим Порядком порядку органам Казначейства, територіальний орган Казначейства оформлює відповідне подання, а примусове стягнення простроченої заборгованості здійснюють органи державної податкової служби.
Позиція Верховного Суду
Правове питання, яке належить вирішити Верховному Суду у межах підстави касаційного оскарження, з якої відкрито касаційне провадження, полягає передусім у тому, чи є передбачене Порядком №174 подання територіального органу Казначейства самостійним актом індивідуальної дії, який безпосередньо породжує для боржника юридичні наслідки та може бути окремим предметом судового оскарження.
Для відповіді на це питання необхідно з`ясувати, чи врахували суди висновки Верховного Суду у справах №826/8966/14 та №755/12736/17 та чи є правовідносини у цих справах подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала критерії подібності правовідносин для цілей застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Велика Палата зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме спірні правовідносини у порівнюваних ситуаціях. Основним є змістовий критерій - характер урегульованих нормами права прав та обов`язків учасників цих відносин, тоді як суб`єктний та об`єктний критерії мають додатковий характер.
Повної тотожності суб`єктного складу, предмета та підстав позову для встановлення подібності правовідносин процесуальний закон не вимагає.
У справі №826/8966/14 Верховний Суд безпосередньо застосовував положення Порядку №174 та досліджував юридичне значення подання територіального органу Казначейства у процедурі стягнення простроченої заборгованості перед державою.
У постанові від 22 жовтня 2019 року Верховний Суд дійшов висновку, що саме по собі подання органу Державної казначейської служби, внесене до органу доходів і зборів, має лише обліковий та інформаційний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості перед державою.
Надалі цей правовий висновок був відтворений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27 листопада 2023 року у справі №300/3789/21.
Отже, хоча справа №826/8966/14 розглядалася за іншим предметом позову, правовідносини у релевантній для цієї справи частині є подібними за змістовим критерієм, оскільки в обох випадках оцінюється правова природа одного й того самого виду документа - подання територіального органу Казначейства, оформленого в межах механізму, передбаченого Порядком №174.
Колегія суддів уважає за необхідне додатково звернути увагу на нормативно визначені форму, зміст, адресата та функціональне призначення спірного Подання №8 від 26 серпня 2024 року.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів визначеної в ньому особи та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, сама лише персоніфікація документа, тобто зазначення у ньому конкретної юридичної особи, не є достатньою ознакою індивідуального акта.
Необхідною є також наявність завершеного владного волевиявлення суб`єкта владних повноважень, що містить обов`язковий для відповідної особи припис та безпосередньо встановлює, змінює, припиняє або реалізує її права чи обов`язки.
Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Конституційного Суду України. В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України сформульовано висновок, що ненормативні правові акти встановлюють конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово та після реалізації вичерпують свою дію.
Цей підхід Конституційний Суд України відтворив у пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008, наголосивши, що акти індивідуальної дії розраховані на персональне застосування і після їх реалізації вичерпують свою дію, а також у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009, відповідно до якого ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта, застосовуються одноразово та після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, визначальною характеристикою акта індивідуальної дії є не саме зазначення конкретного суб`єкта, а наявність адресованого йому владного припису, реалізація якого безпосередньо змінює його правове становище.
Спірне Подання №8 зазначеним ознакам не відповідає.
Форма цього документа встановлена не самим відповідачем, а додатком 1 до Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993- 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174.
Зі змісту типової форми вбачається, що подання адресується не боржнику, а органу державної податкової служби за місцем реєстрації боржника. Територіальний орган Казначейства відповідно до цієї форми лише вносить інформацію щодо визначеного боржника заходів зі стягнення зазначеної суми простроченої заборгованості.
Таким чином, документ не містить адресованої Підприємству вимоги сплатити певну суму, не визначає для нього строку виконання, не покладає нового обов`язку, не змінює обсягу вже існуючого грошового зобов`язання та не встановлює санкції за невиконання самого Подання.
Цей висновок підтверджується й системним аналізом пунктів 9, 10 та 15 Порядку №174. За пунктом 9 Державна казначейська служба на підставі інформації, отриманої від Міністерства фінансів, відображає зміни заборгованості в обліку виконання державного бюджету та інформує відповідний територіальний орган Казначейства про розмір простроченої заборгованості. Відповідно до пункту 10 територіальний орган Казначейства, своєю чергою, інформує орган державної податкової служби. За пунктом 15 безпосереднє стягнення такої заборгованості здійснюється саме органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку відповідно до подання територіального органу Казначейства. Аналогічне розмежування функцій закріплено частиною дев`ятою статті 17 Бюджетного кодексу України, за якою прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою за кредитом, залученим під державну гарантію, стягується органами стягнення у передбаченому законом порядку.
На інформаційно-комунікаційний, а не правовстановлюючий характер такого документа додатково вказує Порядок взаємодії органів Державної казначейської служби України та органів Державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2016 року №621, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 серпня 2016 року за №1115/29245. Пунктами 13, 14 цього Порядку передбачено періодичне передання органами Казначейства органам ДПС інформації про стан простроченої заборгованості та подань за формою додатка 1 до Порядку №174.
Отже, законодавець включив подання до системи регулярного міжвідомчого інформаційного обміну між двома органами державної влади, а не визначив його як рішення територіального органу Казначейства, адресоване боржникові та обов`язкове для нього.
Не змінює цього висновку та обставина, що у Поданні №8 зазначені найменування Підприємства, його код ЄДРПОУ, вид заборгованості та конкретна сума 4 826 096 373,64 грн, еквівалентна 117 626 181,75 доларів США станом на 01 серпня 2024 року. Такі реквізити забезпечують індивідуалізацію інформації, яка передається між державними органами, однак не перетворюють інформацію на владний припис.
Індивідуалізація адресата правовідносин є необхідною, але недостатньою ознакою індивідуального акта.
Вирішальним є те, чи змінює документ безпосередньо правове становище цієї особи. Подання №8 такого наслідку не має: після його оформлення обсяг кредитного зобов`язання Підприємства не збільшується, строки його виконання не змінюються, кошти не списуються, майно не арештовується, а обов`язок виконати саме Подання у Підприємства не виникає.
За такого правового регулювання Подання №8 слід відмежовувати від рішення органу ДПС або іншої владної дії, якими безпосередньо реалізується примусове стягнення. Саме на стадії такого безпосереднього владного втручання Підприємство не позбавлене можливості заперечувати існування простроченої заборгованості, її розмір, настання строку платежу, наслідки застосування Закону України №3396-VI та Закону України №769-IX, а також доводити відсутність матеріально-правових підстав для стягнення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що документ, який не встановлює самостійних обов`язкових правил поведінки, безпосередньо не породжує правових наслідків для особи та не є обов`язковим для виконання без прийняття наступного рішення уповноваженим органом, не є індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України.
Таке розуміння узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, за якою право на оскарження індивідуального акта належить особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої цей акт безпосередньо стосується.
Зокрема, такий підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2019 року у справі №9901/815/18, від 12 лютого 2019 року у справі №9901/643/18 та від 16 березня 2023 року у справі №9901/494/21.
Зі встановлених судами обставин убачається, що Подання №8 від 26 серпня 2024 року:
не встановлює нового грошового зобов`язання Підприємства;
не змінює змісту кредитних зобов`язань;
не визначає нових строків погашення заборгованості;
не містить адресованого Підприємству обов`язкового припису сплатити кошти;
не є виконавчим документом;
не передбачає безпосереднього списання коштів із рахунків Підприємства;
не здійснює звернення стягнення на майно Підприємства;
не вирішує остаточно питання про існування, належний розмір чи можливість примусового стягнення боргу.
Таке подання оформлюється територіальним органом Казначейства в межах передбаченого Порядком №174 інформаційно-облікового механізму та передається іншому суб`єкту владних повноважень - органу ДПС, якому законом надано повноваження щодо застосування заходів зі стягнення відповідної заборгованості.
Те, що подання є передбаченою законодавством процесуальною передумовою подальшої діяльності податкового органу, саме по собі не означає, що воно безпосередньо змінює правове становище Підприємства.
Для реального втручання у майнову сферу позивача необхідне вчинення наступних юридично значимих дій уповноваженим органом.
Суди попередніх інстанцій, визнаючи спірне Подання індивідуальним актом, фактично ототожнили можливість його використання на наступній стадії процедури стягнення з безпосереднім виникненням правових наслідків для Підприємства.
Такий підхід не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах №826/8966/14 та №300/3789/21.
Отже, з урахуванням нормативно встановленої форми Подання №8, його адресата, змісту, місця у процедурі, відсутності адресованого Підприємству обов`язкового владного припису колегія суддів доходить висновку, що спірне Подання є проміжним інформаційно-обліковим документом міжвідомчої взаємодії. Воно не є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України та, за загальним правилом, не може бути самостійним предметом позову про визнання його протиправним і скасування.
При цьому визнання Подання №8 документом інформаційно-облікового характеру не позбавляє Підприємство права на ефективний судовий захист.
Окремо колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що Порядок №174 не поширюється на спірні правовідносини з огляду на те, що кредит був залучений у 2004 році.
Із буквального та системного тлумачення назви та положень пункту 1 Порядку №174 убачається, що часовий період « 1993- 1998 роки» стосується бюджетних позичок/фінансової допомоги, наданих Міністерством фінансів України, тоді як кредити, залучені державою або під державні гарантії, становлять окрему категорію заборгованості, до якої такого часового обмеження не встановлено.
Цей висновок додатково узгоджується із постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі №160/8171/21, у якій предметом розгляду була заборгованість цього самого Підприємства за тим самим кредитом, залученим 02 лютого 2004 року у компанії «Colvis Finance Limited» під державну гарантію.
У зазначеній справі Верховний Суд застосував Порядок №174 до відповідних правовідносин та залишив без змін судові рішення про стягнення з Підприємства простроченої заборгованості.
Щодо посилання судів попередніх інстанцій на Закон №3396-VI та Закон №769-IX колегія суддів зазначає, що спеціальний режим реструктуризації заборгованості Підприємства не змінює юридичної природи Подання №8.
Питання про те, чи настали строки погашення конкретної частини заборгованості, чи була вона реструктуризована, чи може вона вважатися простроченою та чи існують правові підстави для її фактичного стягнення, стосуються матеріального змісту грошового зобов`язання.
Однак існування спору щодо матеріально-правового статусу заборгованості не перетворює проміжний інформаційно-обліковий документ на владний акт, який самостійно встановлює права чи обов`язки боржника.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування Подання №8 ґрунтується на неправильному застосуванні пункту 19 частини першої статті 4, статті 5 КАС України та неврахуванні правових висновків Верховного Суду. Доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 353 та частини першої статті 354 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов`язковою підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
За правилами пункту 5 частини першої статті 349 та частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому поняття спору, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у цьому випадку слід розуміти не як вказівку на необхідність розгляду справи судом іншої юрисдикції, а як відсутність юридичного спору щодо документа, який самостійно не породжує правових наслідків.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла правового висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування Подання №8 від 26 серпня 2024 року, внесеного Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області для здійснення заходів щодо стягнення з Підприємства простроченої заборгованості за кредитами, отриманими під державні гарантії, не підлягає самостійному судовому розгляду.
Розгляд заявленої вимоги не віднесений до юрисдикції суду іншого виду судочинства, оскільки Подання №8, як інформаційно-обліковий документ, саме по собі не утворює юридичного спору, який підлягає самостійному судовому розгляду.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №260/3380/21 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі №300/5893/23.
З урахуванням наведеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Судові витрати
У зв`язку зі скасуванням судових рішень про задоволення позову відпадають правові підстави для стягнення на користь Підприємства, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, судового збору у сумі 30 280,00 грн.
З урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати суб`єкта владних повноважень зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 353-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №160/26708/24 скасувати.
Провадження у справі №160/26708/24 за позовом Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, треті особи: Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Міністерство фінансів України, про визнання протиправним та скасування Подання №8 від 26 серпня 2024 року - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов