УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа №520/10200/25
адміністративне провадження № К/990/38591/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гурєва Андрія Альбертовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №520/10200/25 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови та наказу,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №32/5 від 14 лютого 2025 року про визнання ОСОБА_1 придатним до служби у військових частинах забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_1, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони;
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №520/10200/25 повністю, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Заявник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, а саме стверджує, що справа становить суспільний інтерес, що за змістом відповідає підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає також увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі представником позивача не наведено підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не указав конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок та не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Зокрема, суди зауважили, що законодавством встановлено відповідний порядок оскарження постанов ВЛК, а також розмежовано за адміністративно-територіальним принципом зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи між регіональними ВЛК.
Матеріали справи не містять доказів оскарження постанови Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 32/5 від 14 лютого 2025 року про визнання ОСОБА_1 придатним до служби у військових частинах забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_1, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони згідно із нормами Положення № 402.
Судами враховано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 лютого 2025 року у справі №240/13173/22, зазначив, що перевірка рішення госпітальної (гарнізонної) ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв`язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.
Відхиляючи доводи скаржника про те, що відсутність у Положенні № 402 норм, які закріплюють право на оскарження рішень ВЛК районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_1 одразу до суду не можуть обмежувати фізичних осіб у такому праві, суди зазначили про їх помилковість, оскільки у сфері публічно-правових відносин діє принцип, закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, зокрема суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Оскільки спеціальне законодавство імперативно визначає процедуру оскарження рішень районних ВЛК через вищі штатні або позаштатні комісії, цей порядок є обов`язковим для дотримання і не може бути змінений на власний розсуд учасника правовідносин.
Відхиляючи доводи про незаконну мобілізацію позивача, а саме щодо того, що оскільки висновки про придатність до служби ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 № 32/5 від 14 лютого 2025 року є незаконними, відтак наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується ОСОБА_1 є протиправним, апеляційний суд зазначив, що встановлені у справі обставини свідчать про те, що відносно ОСОБА_1 уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 не видавався наказ про призов на військову службу під час мобілізації. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних доказів фактичного зарахування його до списків особового складу будь-якої військової частини чи направлення для проходження служби.
Саме по собі винесення довідки ВЛК № 32/5 від 14 лютого 2025 року про визнання позивача придатним до служби у військових частинах забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_1, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони є лише проміжним етапом військово-облікової процедури (визначенням ступеня придатності), який автоматично не реалізує призов та не змінює статус особи без відповідного наказу про мобілізацію, а тому апеляційний зазначив, що доводи про незаконну мобілізацію позивача є передчасними та безпідставними.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гурєва Андрія Альбертовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №520/10200/25 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови та наказу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко