ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 360/1840/25
адміністративне провадження № К/990/22643/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 (суддя Ірметова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 (судді Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г., Блохін А.А.)
у справі № 360/1840/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо непереведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.09.2025 № [номер приховано] про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років та зобов`язати на підставі пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", перевести позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років з урахуванням пільгового обрахунку вислуги років згідно довідки ГУНП в Луганській області від 02.02.2022 №438/111/19-2022 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі збереженням щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, встановленої відповідно до Постанови КМУ № 713 від 14.07.2021 як складової пенсійної виплати.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.10.2001 по 18.11.2017 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.
Згідно з витягом із наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 17.11.2017 № 823о/с, підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за підпунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 18.11.2017. На день звільнення його вислуга років у календарному обчисленні становила 18 років 00 місяців 00 днів, а загальний трудовий стаж - 30 років 03 місяці 15 днів.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262) по лінії Національної поліції України з 19.11.2017.
Розмір пенсії обчислено відповідно до пункту б статті 12 Закону № 2262, а саме 60 відсотків відповідних сум грошового забезпечення (особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи).
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою від 25.08.2025, яка зареєстрована за вх. № 2600-0204-9/151637, щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262).
В листі від 10.09.2025 №1200-0204-8/23494 відповідач повідомив, що за результатом розгляду заяви винесено рішення від 04.09.2025 №[номер приховано], яким позивачу відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за відсутності необхідної календарної вислуги років (23 роки 6 місяців).
Не погодившись з діями відповідача позивач звернувся до суду з позовом.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2260-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення права на пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному, а не пільговому обчисленні.
Також суди виходили з того, що позивач не врахував зміни та доповнення до Порядку № 393, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, які набрали чинності 19.02.2022 та, відповідно, були чинними на час його звернення із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У зв`язку з цим суди дійшли висновку, що у позивача відсутня достатня вислуга років, необхідна для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а тому оскаржуване рішення відповідача про відмову у такому переведенні прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Ухвалюючи судові рішення, суди покликались на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а, від 10.12.2024 у справі №520/5695/23.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на порушення норм процесуального та матеріального права.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував пункт «а» статті 12 Закону № 2262-XII та положення Порядку № 393 без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 560/10138/21, від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23.
Також, як на підставу касаційного оскарження, особа, яка подала касаційну скаргу, покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Також покликається на те, що суди протиправно ототожнили процедуру переведення з процедурою первинного призначення пенсії, проігнорувавши той факт, що позивач на момент звернення вже перебував у статусі пенсіонера та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2260-ХІІ, відповідно, правовідносини є триваючими. На думку позивача, пенсійний орган не наділений поважаннями здійснювати повторну перевірку вислуги років.
Також покликається на те, що, ототожнивши переведення з призначенням, суди попередніх інстанцій створили штучну можливість для застосування до позивача обмежувальних норм підзаконного актам (постанови №119), які набрали чинності пізніше моменту набуття та легалізації права позивача на обчислення стажу на пільгових умовах, а також призначення пенсії за вислугу років.
Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції припустився помилки, зазначивши, що пенсійний орган мав врахувати зміни у законодавстві на час звернення позивача з відповідною заявою, що суперечить практиці Верховного Суду.
Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків щодо застосування норм права чинних на час звернення із заявою про переведення. Обмеження постанови №119 не можуть поширюватися на правові наслідки юридичних фактів, що сформувалися до її прийняття.
Також покликається на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах по справах №200/4951/22, №560/9478/22, №380/10714/22, №240/22910/22, проігнорувавши відмінність суб`єктного складу та часових меж виникнення правовідносин.
Просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі, постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом "б" статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту а статті 12 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років), пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж, з статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону № 2262.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років) порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Постановою №119 внесено зміни до Порядку № 393, відповідно до яких пільгове зарахування календарної вислуги років передбачене лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для її призначення (пункт 3 Порядку № 393 в редакції Постанови 119).
Водночас судами попередніх інстанцій не враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №640/13694/22 окремі пункти Постанови №119 визнано протиправними та нечинними.
Зокрема, визнано протиправними та нечинними:
- пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;
- підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;
- пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;
- пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 08.12.2025 у справі № 440/254/25).
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуванню підлягає Порядок № 393 (в редакції, яка діяла до внесення до нього змін згідно Постанови №119) і яка передбачала можливість пільгового зарахування календарної вислуги років саме для призначення пенсії.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2026 у справі №420/21549/25.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача зроблено за неправильного застосування норм матеріального права.
При цьому в порушення вимог статті 242 КАС України залишились невстановленими обставини справи щодо дійсної вислуги позивача з врахуванням тих періодів його служби, які підлягають зарахуванню на пільгових умовах.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, касаційна скарга у цій справі підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити фактичні обставини справи, обчислити вислугу років позивача на пільгових умовах згідно з відновленою редакцією Порядку № 393 та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі № 360/1840/25 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук