Справа № 368/1159/26
2/368/1233/26
Рішення
Іменем України
"22" вересня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Іванюти Т.Є.
при секретарі Вареник О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кагарлику цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
встановив :
Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що ОСОБА_1 має дружину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає у свого сина у м. Києві, тому що потребує лікування, яке отримує там в лікарні. Саме тому, фактично з жовтня 2025 року вони проживають окремо, можливості бачитись чи допомагати один одному не мають через свій похилий вік.
Останні кілька років здоров`я ОСОБА_1 різко погіршилося, у нього цукровий діабет, він погано бачить, крім того у нього проблеми з головою - наявність кісти призводить до сильних головних болів, приступів аж до втрати свідомості, провалів у пам`яті і допомогти йому нікому. Отже, у Позивача виникли труднощі щодо забезпечення належних умов свого існування - прибирання за собою, в цілому в будинку та навколо в подвір`ї, приготуванні їжі, тощо.
Тому, коли ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які є дітьми його двоюрідних сестер ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно, звернулися до нього з пропозицією доглядати його взамін на право на його житловий будинок із земельною ділянкою, він погодився. Підготовкою до укладення договору про довічне утримання, як вважав Позивач, займався ОСОБА_8 , а угоду планувалось укласти з ОСОБА_9 . І Відповідачка і ОСОБА_5 обіцяли доглядати його до кінця життя, забезпечувати його всім необхідним(харчуванням, ліками, одягом), а ОСОБА_2 залишиться його будинок після його смерті.
12 грудня 2025 року ОСОБА_5 привіз ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко О.П., де після складання документів, йому показали де треба поставити підпис. Самого документа ніхто не читав і йому не пропонували прочитати. А хоч би і пропонували, він би самотужки цього не зробив, бо його зір: праве око бачить лише 2%, ліве око - 9%(в окулярах 40 %), що підтверджується консультативним висновком від 15.06.2026 року. Тому, шрифт, яким надрукований договір купівлі-продажу він не прочитає навіть у окулярах.
ОСОБА_1 відразу звернувся до Відповідачки з проханням розірвати укладений договір купівлі-продажу. Вона сказала, що згодна, але сама цим займатися не буде. Він звернувся до нотаріуса, яка підтвердила, що це можливо, якщо сторони згодні, а також для цього потрібно зробити оцінку всього нерухомого майна і сплатити усі податки. Але тепер уже ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_2 ніякої активності в цьому не проявляють. Відповідачка заявила: «Тобі треба, то ти й займайся». Однак, він зрозумів, що за станом свого здоров`я та похилого віку, а також не достатку коштів сам організувати розірвання договору не зможе. Тому звернувся до центру надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Тепер він розуміє, що Відповідачка заздалегідь вирішила заволодіти його майном. Вона, скориставшись його до неї довір`ям та його безпорадним станом, пообіцявши, що буде доглядати до кінця його життя, обманним шляхом змусила ОСОБА_1 підписати договір- купівлі продажу житлового будинку та земельних ділянок біля нього.
Таким чином, він помилився щодо правової природи правочину. Насправді Позивач хотів укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання, а не договір купівлі-продажу своєї нерухомості (будинок, земельні ділянки біля нього).
Так, на даний час позивач проживає в цьому будинку, але ніхто не може йому гарантувати, що так буде завжди. Крім того, оскільки будинок і земля йому не належать, він не може укласти договір довічного утримання, який йому конче необхідний, оскільки він не в змозі себе доглянути. Відповідачка проживає в с. Зелений Бір Фастівського району Київської області, де має господарство, у зв`язку з чим, не може йому постійно надавати необхідну допомогу та і не хоче, оскільки, як вона повідомила, що договором купівлі-продажу жодна допомога не передбачена.
А тому просить суд визнати договора купівлі-продажу недійсними.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.
Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надіслала відзив в якому не заперечує проти позову та просила слухати справу у її відстність.
Третя особа приватний нотаріус Воловенко О.П. в підготовче засідання не з`явилася, просила слухати справу у її відсутність.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи.
Так в судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 1998 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був власником житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому він один проживає і на даний час.
ОСОБА_1 має дружину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає у свого сина у м. Києві, тому що потребує лікування, яке отримує там в лікарні. Саме тому, фактично з жовтня 2025 року вони проживають окремо, можливості бачитись чи допомагати один одному не мають через свій похилий вік.
Останні кілька років здоров`я ОСОБА_1 різко погіршилося, то виникли труднощі щодо забезпечення належних умов свого існування - прибирання за собою, в цілому в будинку та навколо в подвір`ї, приготуванні їжі, тощо.
Тому, коли ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які є дітьми його двоюрідних сестер ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно, звернулися до нього з пропозицією доглядати його взамін на право на його житловий будинок із земельною ділянкою, він погодився. Підготовкою до укладення договору про довічне утримання, як вважав Позивач, займався ОСОБА_8 , а угоду планувалось укласти з ОСОБА_9 . І Відповідачка і ОСОБА_5 обіцяли доглядати його до кінця життя, забезпечувати його всім необхідним(харчуванням, ліками, одягом), а ОСОБА_2 залишиться його будинок після його смерті.
Того ж дня, після підписання договору 12 грудня 2025 року ОСОБА_1 забрала до себе ОСОБА_2 у с. Зелений Бір Фастівського району, де його доглядали і сумнівів щодо правової природи підписаного правочину у нього не було. А вже в кінці лютого 2026 року Відповідачка привезла його в його ж будинок АДРЕСА_1 без усіляких пояснень. Проживши пару тижнів один у будинку, ОСОБА_1 почав телефонувати ОСОБА_2 з претензіями чому його ніхто не доглядає та не допомагає, як обіцяли. На що ОСОБА_2 повідомила йому, що договором догляд не передбачений. Коли ОСОБА_5 віддав йому всі документи, серед яких був і договір купівлі-продажу житлового будинку із земельною ділянкою. Приватний нотаріус Руденка А.В., до якого звернувся позивач, повідомив, що він підписав договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, а не договір довічного утримання. І підписаним ним договором дійсно не передбачено ніякого догляду чи утримання. Крім того, у договорах купівлі-продажу зазначено, що на момент підписання ОСОБА_2 сплатила йому 100000(сто тисяч) гривень за будинок та 100000(сто тисяч) гривень за дві земельні ділянки. Але ОСОБА_1 ніяких коштів від Відповідачки не отримував ні до підписання договорів, ні після підписання, але документальних доказів цього в нього немає.
Відповідачка згідна розірвати укладений договір купівлі-продажу, але сама цим займатися не бажає.
Таким чином, позивач помилився щодо правової природи правочину. Насправді Позивач хотів укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання, а не договір купівлі-продажу своєї нерухомості (будинок, земельні ділянки біля нього).
Так, на даний час позивач проживає в цьому будинку, але оскільки будинок і земля йому не належать, він не може укласти договір довічного утримання, який йому конче необхідний, так як на даний час йому 85-ий рік і він постійно потребує сторонньої допомоги та підтримки.
А тому, договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок не відповідають його внутрішній волі та життєвим обставинам, що склалися. Отже, Відповідачка, користуючись похилим віком та вадами зору Позивача, обманним шляхом змусила його підписати договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок замість договору довічного утримання, що призвело до помилки щодо обставин правочину, які мають істотне значення.
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ст. 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правилами ст.. 230 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України) такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
А тому позов слід задоволити.
Так як позов задоволено то з відповідачки на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 203, 215,216, 229, 230, 233 ЦК України, суд, -
в и р і ш и в :
Позов задоволити
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком реєстраційний № 1705 та договір купівлі- продажу земельної ділянки реєстраційний № 1706, які розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені 12.12.2025 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко О.П., відповідно до яких ОСОБА_1 продав свій будинок та дві земельні ділянки ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.
Повний текст рішення виготовлено 23.09.2026 року.
Суддя : Т.Є. Іванюта.