ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 641/6240/25 Головуючий суддя І інстанції Чайка І. В.
Провадження № 22-ц/818/4568/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про виплату заробітної плати
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року, у цивільній справі №641/6240/25, за позовом ОСОБА_1 до Харківського машинобудівного фахового коледжу, Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі,
в с т а н о в и в:
27 серпня 2025 адвокат Швець С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Харківського машинобудівного фахового коледжу, в якому просив суд стягнути з останнього на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній платі за тимчасове виконання нею обов`язків директора коледжу по день остаточного розрахунку з компенсацією втрати частини грошових доходів у зв`язку із затримкою термінів її виплати та індексацією.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 тривалий час з 03.09.1999 р. по 26.08.2024 р. на різних посадах працювала в Харківському машинобудівному фаховому коледжі. 01.09.2021 р. за наказом № 177 від 13.08.2021р. ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора з виховної роботи та практичного навчання за контрактом до 31.08.2026 р. 01.01.2022 р. на підставі Листа Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністрації № 01-34/1713 від 19.07.2022 р. змінено назву посади на «Заступник директора з виховної роботи». 17.01.2022р. на Позивача Наказом Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністрації від 12.01.2022р. № 6-к було покладено тимчасове виконання обов`язків директора до призначення у встановленому законодавством порядку керівника коледжу за результатами конкурсного відбору. 01.07.2024р. на підставі Наказу ХОДА № 92-к від 28.06.2024р. було припинено повноваження ОСОБА_1 як тимчасово виконуючої обов`язки директора Харківського машинобудівного фахового коледжу.
Зазначила, що наказом від 19.08.2024р. № 182 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з виховної роботи коледжу з 26.08.2024р. Весь час з 17.01.2022р. по 01.07.2024р. Позивач, окрім тимчасового виконання обов`язків директора коледжу, добросовісно виконувала свої посадові обов`язки заступника директора з виховної роботи у відповідності з укладеним контрактом, жодних наказів або розпоряджень про будь-яке тимчасове звільнення Позивача від виконання її посадових обов`язків за укладеним контрактом не виносилося. Після звільнення Відповідач частково розраховувався з Позивачем, але жодних виплат за більш ніж дворічне тимчасове виконання обов`язків директора, виплачена не була й досі. Позивачка звернулася до Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністрації з запитом про нарахування їй надбавки за тимчасове виконання нею обов`язків директора, але згідно отриманого нею листа від 18.07.2025р. нарахування не було передбачено наказом про тимчасове покладення обов`язків та з цього приводу не проводилося. Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для відмови у позові став пропуск строку звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України. Так, суд першої інстанції визначив, що строк, протягом якого позивач мала право звернутись до суду з даним позовом має обчислюватись для оскаржуваного наказу № 182 від 19.08.2024 року з 26.08.2024 року, перебіг якого закінчився 26.11.2024 року, апелянт з наведеним висновком не погоджується. Після звільнення Відповідач частково розраховувався з Позивачем, але жодних виплат за більш ніж дворічне тимчасове виконання обов`язків директора, виплачена не була й досі.
У письмовому відзиві представник Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністраціїСкубак Н.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 12.12.2025 по справі № 641/6240/25 - без змін. Справу розглядати без участі представника Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної (військової) адміністрації.
Зазначила, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).
Вказала, що судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивачка протягом більш ніж двох років не вимагала оплати за виконання обов`язків директора закладу освіти, та відповідно знала або повинна була знати про відсутність нарахування доплати/надбавки у відповідний період виплати заробітної плати та/або при здійсненні розрахунку при звільненні 26.08.2024, однак звернулася до суду лише 27.08.2025, тобто після спливу встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку. Крім того, клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску при розгляді справи судом першої інстанції Позивачкою не заявлялося. В апеляційній скарзі також не наведено жодних об`єктивних причин про неможливість звернення Позивачки до суду в межах строку позовної давності. Наслідки спливу позовної давності визначені ст. 267 ЦК України, згідно із ч. 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. В той же час відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як вже зазначалося, за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, п. 61, 62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, п.5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, п. 6.43, 6.44). При цьому, питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (п. 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
29 червня 2026 представником відповідача Харківського машинобудівного фахового коледжу - Савєльєвою Т.А. подано відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін. Справу розглядати без участі відповідача Харківського машинобудівного коледжу.
Вказала, що наказом Департаменту науки і освіти ХОДА від 12.01.2022 № 6-к покладено тимчасово на ОСОБА_1 - заступника директора Харківського машинобудівного фахового коледжу з виховної роботи та практичного навчання, виконання обов`язків директора Харківського машинобудівного фахового коледжу. Зазначений наказ не містив положень про встановлення доплати, надбавки чи інших змін умов оплати праці у зв`язку з виконанням обов`язків директора. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу існування нормативного акта, наказу, додаткової угоди або іншого документа, який би передбачав обов`язок відповідача здійснювати відповідні виплати.
Зазначила, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду. Позивачка протягом більш ніж двох років виконувала обов`язки директора закладу освіти, щомісячно отримувала заробітну плату та була обізнана про відсутність будь-яких доплат чи надбавок за виконання зазначених обв`язків. Остаточний розрахунок при звільненні було проведено 26.08.2024, отже саме з цього моменту позивачу достеменно було відомо про відсутність спірних нарахувань. Натомість з позовом до суду позивач звернулася лише 27.08.20254, тобто майже через рік після звільнення та значно пізніше встановленого законом тримісячного строку. При цьому, клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску позивачкою не заявлялося.
Також заслуговує на увагу те, що сама Позивач у позовній заяві зазначала про звернення саме до Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністрації щодо питання нарахування надбавки за виконання обов`язків директора. Тобто Позивач усвідомлювала, що рішення про покладення на неї відповідних обов`язків приймалося не коледжем, а Департаментом. Водночас будь-яких доказів існування рішень Харківського машинобудівного фахового коледжу щодо встановлення їй доплати чи надбавки суду не надано.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 47 КЗпП України).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Матеріалами справи підтверджується, що наказом директора Департаменту науки та освіти Харківської обласної державної адміністрації від 12.01.2022 року, на ОСОБА_1 , яка є заступником директора з виховної роботи та практичного навчання Харківскього машинобудівного фахового коледжу, тимчасово - з 17.01.2022 року та до призначення керівника, покладено виконання обов`язків директора вказаного закладу освіти.
Відповідно до наказу т.в.о. директора Харківського машинобудівного фахового коледжу Корнієнко Д. від 19.08.2024 року № 182, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з виховної роботи коледжу з 26.08.2024 року за ст. 39 КЗпП України за власним бажанням. Також вказаним наказом передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 01.09.2022 - 31.08.2023 р. 14 календарних днів, за період з 01.09.2023 - 26.08.2024 р. 36 календарних днів.
З матеріалів справи вбачається, що наказ про покладення на позивачку обов`язків директора Харківського машинобудівного фахового коледжу не містив положень про встановлення надбавки/доплати або іншої зміни умов оплати праці. Факт тимчасового виконання нею обов`язків директора закладу освіти сам по собі не створює безумовного обов`язку роботодавця (відповідача) щодо виплати надбавки/доплати, якщо така виплата прямо не передбачена умовами оплати праці.
Позивачкою не доведено наявності нормативного чи договірного зобов`язання відповідача щодо нарахування і виплати доплати/надбавки, а саме укладення відповідного наказу та/або додаткової угоди, якою б вона передбачалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст. 234 КЗпП України).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що при звільненні позивача ОСОБА_1 - 26.08.2024 року, відповідачем - Харківським машинобудівним фаховим коледжем було проведено розрахунок з нею, але жодних доплат за тимчасове виконання нею обов`язків директора закладу освіти здійснено не було.
З відповіді на звернення ОСОБА_1 , наданої Харківським машинобудівним фаховим коледжем від 18.07.2025 вбачається, що згідно з наказом Департаменту науки та освіти ХОДА від 12.01.2022 року № 6-к на ОСОБА_1 було покладено тимчасове виконання обов`язків директора вказаного закладу освіти. Проте, у вказаному наказі не було передбачене питання про встановлення доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього керівника, у зв`язку з чим доплата за тимчасове виконання вказаних обов`язків не нараховувалась та не виплачувалась. Також на запит ОСОБА_1 надано відомість про нарахування грошових виплат (надбавок) заробітної плати за період з 01.09.2021 по 01.07.2024 р.
Позивачка протягом більш ніж двох років не вимагала оплати за виконання обов`язків директора закладу освіти, та відповідно знала або повинна була знати про відсутність нарахування доплати/надбавки у відповідний період виплати заробітної плати та/або при здійсненні розрахунку при звільненні - 26.08.2024 року, однак звернулася до суду лише 27.08.2025 року, тобто після спливу встановленого частиною 1 статті 233 КЗпП України строку. Клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску позивачкою не заявлялося.
Колегія суддів зазначає, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу».
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст. 234 Кодексу законів про працю України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.
Так, ч. 1 ст. 233 КЗпП України, підтверджує визнання тримісячного строку, як загального строку, для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим, виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.
Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.
Згідно ст. 254 ЦК України та ст. 124 ЦПК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
Згідно ст. 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Вирішуючи питання про дотримання позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом, суд перш за все пов`язує відлік встановленого законом тримісячного строку на звернення до суду з часу, коли позивачці стало відомо про існування наказу.
Судом першої інстанції правильно прийнято до уваги, що позивач достеменно знала про порушення її трудових прав, оскільки зазначила, що наказом від 19.08.2024р. № 182 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з виховної роботи коледжу з 26.08.2024р про що особисто зазначено ОСОБА_1 у позові.
Таким чином, протягом одного року, з дати ухвалення оскаржуваного наказу 26 серпня 2024 року та до моменту звернення до суду із даним позовом 27 серпня 2025 року, ОСОБА_1 не зверталась до суду за захистом свого порушеного права
У той же час строк, протягом якого позивач мав право звернутись до суду з даним позовом з урахуванням ст.123 ЦПК України, має обчислюватись для оскаржуваного наказу№ 182 від 19.08.2024 року з 26.08.2024 року, перебіг якого закінчився 26.11.2024 року.
Позивач звернувся до суду з позовом 27.08.2025 року, тобто після спливу позовної давності.
Законодавство не визначає перелік поважних причин, які можуть бути підставою для поновлення строку, що свідчить про те, що їх поважність оцінюється судом у кожному конкретному випадку окремо залежно від фактичних обставин. Під поважними причинами пропуску строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, варто розуміти такі причини, що об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду і підтверджуються належними доказами.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу до працівника.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що строк для пред`явлення позову, встановлений ст. 233 КЗпП України, пропущено позивачем без поважних причин.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії О.В.Маміна.
О.Ю.Тичкова.