Справа № 297/2869/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
29 вересня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ставичний Петро Ігорович, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року, ухвалене головуючим суддею Гал Л.Л., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 21.08.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 275005.
Відповідно до індивідуальної частини договору № 275005 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 3 500 грн.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 275005 від 21.08.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3 500 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 900 грн., а саме: 3 500 грн. - сума основного боргу; 1 260 грн. - сума боргу за процентами; 10 140 грн. - сума боргу за пенею і штрафами.
Крім того, на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором № 275005 від 21.08.2018 становить 19 500,32 грн., яка складається з: 14 900 - сума заборгованості; 3 258,10 грн. - сума інфляційних втрат; 1 342,22 грн. - сума 3% річних.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
12.04.2018 укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 275005 від 21.08.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
Таким чином, позивач як новий кредитор володіє правом вимоги за договору про надання фінансового кредиту № 275005 від 21.08.2018 до ОСОБА_1 у зв`язку з чим, просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 19 500,32 грн., сплачений судовий збір 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 гривень.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №275005 від 21.08.2018 року в розмірі 19 500,32 гривень, яка складається з: 14 900 - сума заборгованості; 3 258,10 грн. - сума інфляційних втрат; 1 342,22 грн. - сума 3% річних.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ставичний П.І., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На переконання сторони відповідача, оскаржуване судове рішення не відповідає нормам матеріального права та ухвалене з порушенням процесуального права за неповного з`ясування обставин справи.
Щодо процесуальних порушень вказує, що відповідачка не була повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи, оскільки судових повісток від суду не отримувала.
Вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про перерахування позики у розмірі 3 500,00 гривень на рахунок позичальниці. Довідка, яка наявна в матеріалах справи не підтверджує дані обставини, оскільки зі змісту такої неможливо встановити факт належності вказаної картки саме відповідачці.
Належним та допустимим доказом, який підтверджує отримання позики відповідачкою є первинні бухгалтерські документи, однак такі позивачем не надано.
Просить звернути увагу на факт не отримання права вимоги від первісного кредитора до нового, оскільки право вимоги на момент укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 не існувало у ТОВ «Авентус Україна», оскільки договір про надання фінансового кредиту укладено лише 21.08.2018 між первісним кредитором та відповідачкою, а тому вважає, що позивачем не доведено факту відступлення прав вимоги та отримання такого права позивачем.
Щодо нарахованої суми пені та штрафів, то вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності за такими вимогами. Стягненню інфляційні втрати на підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутня досудова вимога.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то вважає, що сума 5 000,00 гривень не підлягає стягненню або підлягає зменшенню, оскільки справа є типовою та не потребує значних витрат по часу для підготовки позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні такої, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, в матеріалах справи наявні персональні дані відповідачки, такі як номер платіжної картки, номер телефону та здійснено ідентифікацію клієнтки, що вказує на те, що кредитний договір укладено саме з відповідачкою та кошти отримувала саме ОСОБА_1 .
Вказує, що доводи апеляційної скарги в частині не отримання позивачем права вимоги від первісного кредитора не заслуговують на увагу, оскільки строк дії договору факторингу №1 від 12.04.2018 продовжувався додатковою угодою від 31.12.2018 до 31.12.2019, а тому вважає, що право вимоги підтверджується належними та допустимими доказами.
Адвокат Ставичний П.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якому не погодився з доводами відзиву та вважає такі безпідставними.
Зі змісту листа вих. № 5741-ВП від 30.07.2025 виданого ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» не можливо встановити факт належності вказаного в ньому номера картки саме Відповідачу - ОСОБА_1 . Окрім того, із Договору кредиту № 275005 від 21 серпня 2018 року також не вбачається факту домовленості між сторонами щодо зарахування таких грошових коштів на вказаний у даному листі номер картки.
Доводи відзиву не спростовують доводів апеляційної скарги в частині не отримання права вимоги позивачем від первісного кредитора.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Апеляційним судом встановлено, що 21.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №275005 (далі, - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, у зв`язку з чим на підставі довідки ТОВ «Авентус Україна» остання отримала кредит у розмірі 3 500 грн. строком на 20 днів.
Договір про надання фінансового кредиту укладено в порядку ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема шляхом підписання Договору та додатків до нього одноразовим паролем А979832.
Згідно листа вих. № 5741-ВП від 30.07.2025 виданого ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» здійснено зарахування 21.08.2018 в сумі 3 500,00 гривень на картку № НОМЕР_1 .
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 275005 від 21.08.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Він Фінанс» складає 14 900 грн., а саме: 3.500 грн. - сума основного боргу; 1 260 грн. - сума боргу за процентами; 10.140 грн. - сума боргу за пенею і штрафами.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що у матеріалах справи відсутній належний та допустимий доказ перерахування їй кредитних коштів.
Факт укладення 21.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою договору про надання фінансового кредиту №275005 останньою не заперечується.
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідачки в частині не отримання нею кредитних коштів з огляду на таке.
Згідно листа вих. № 5741-ВП від 30.07.2025 виданого ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» здійснено зарахування 21.08.2018 в сумі 3 500,00 гривень на картку № НОМЕР_1 .
Позивач не може надати виписку з карткового рахунку АТ «А-Банк» № НОМЕР_1 , оскільки такі дані становлять банківську таємницю згідно ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання фінансового кредиту від 21.08.2018, лист вих. № 5741-ВП від 30.07.2025 про перерахування коштів та розрахунок заборгованості.
Вищенаведені докази в своїй сукупності доводять факт отримання та користування відповідачкою кредитних коштів в розмірі 3 500,00 гривень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
На противагу вищезазначеному, відповідачка не надала суду докази, які свідчать про виконання нею кредитних зобов`язань, тобто сплату боргу або докази, які підтверджують факт відсутності перерахування 21.08.2018 на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ «А-Банк» грошових коштів в сумі 3 500,00 гривень.
Також на спростування доводів позивача щодо належності карткового рахунку № НОМЕР_1 відповідачці, ОСОБА_1 не надала суду докази, які підтверджують, що такий рахунок належить не їй, оскільки вона може звернутися до АТ «А-Банк» із запитом щодо надання інформації чи відкритий наразі або чи був відкритий взагалі картковий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .
Слід погодитись з доводами відзиву на апеляційну скаргу товариства, що в матеріалах справи наявні персональні дані відповідачки, такі як номер платіжної картки, номер телефону та здійснено ідентифікацію клієнтки, що вказує на те, що кредитний договір укладено саме з відповідачкою та кошти отримувала саме ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності у неї обов`язку перед ТОВ «Він Фінанс» щодо повернення боргу, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Крім цього, у своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені та штрафів, однак такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки заява про застосування позовної давності може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 11.02.2015 у справі № 6-246цс14) та повинна містить вичерпні обґрунтування щодо позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.12.2018 у справі №367/2259/15 виснувала, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Тому, подане відповідачкою у апеляційній скарзі клопотання про застосування строків не заслуговує на увагу, оскільки таке повинно бути заявлене тільки в суді першої інстанції.
Також, у своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що стягненню інфляційні втрати на підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутня досудова вимога, однак з такими доводами апеляційної скарги не можна погодитись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Велика Палата у вищезгаданій постанові конкретизувала раніше зроблений висновок у постанові ВП ВС від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, та вказала: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Тобто, в разі звернення банку до споживача з вимогою достроково повернути кредитні кошти (за договором про споживчий кредит) необхідно враховувати положення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Якщо відповідне право банку виникло до 10.06.2017, то направлення досудової вимоги було обов`язковим, якщо вже після 10.06.2017, то таке направлення вимоги не є обов`язковим.
Однак, положення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» стосувались дострокового повернення кредитної заборгованості, а тому такі не можуть бути застосовані в цій цивільній справі, оскільки товариство не зверталось до відповідачки з вимогою про дострокове повернення кредиту.
З вищезазначеного вбачається, що відповідачка укладала кредитний договір та отримувала кредитні кошти, користувалась такими у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість. Дані обставини підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
Серед іншого, відповідачка у своїх доводах апеляційної скарги також звертає увагу на те, що право вимоги на момент укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 не існувало у ТОВ «Авентус Україна», оскільки договір про надання фінансового кредиту укладено 21.08.2018 між первісним кредитором та відповідачкою.
З такими доводами апеляційної скарги апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
У своїх доводах позовної заяви щодо отримання права вимоги позивач зазначає, що право вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») перейшло від ТОВ «Авентус Україна» на підставі укладеного між сторонами договору факторингу №1 від 12.04.2018. Згідно додаткової угоди до договору факторингу №1 від 12.04.2018 строк дії такого продовжувався до 31.12.2019. У зв`язку з чим, позивач, вказує на правомірність переходу прав вимоги.
Проте, аналізуючи дані правовідносини в частині переходу прав вимоги слід звернути увагу на наступне.
За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі №752/8842/14-ц).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.
Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
Таким чином, укладаючи договір факторингу №1 від 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»), первісний кредитор не міг передати право вимоги за договором про надання фінансового кредиту №275005 від 21.08.2018, оскільки на момент підписання договору факторингу не існували кредитні правовідносини між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Судова колегія наголошує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Враховуючи вищезазначене, позивач не міг отримати право вимоги за договором про надання фінансового кредиту №275005 від 21.08.2018, оскільки ТОВ «Авентус Україна» не могло передати ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») право вимоги згідно договору факторингу №1 від 12.04.2018 за кредитним договором від 21.08.2018, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не існувало права вимоги.
Слід також звернути увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, де зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Тобто, наявність конкретного та існуючого зобов`язання на момент відступлення права вимоги є одним з істотних умов, які передують переданню права вимоги від одного кредитора до іншого.
Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на механізм переходу прав вимоги від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») та прийшов до помилкових висновків щодо належного отримання позивачем права вимоги.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують вищезазначеного.
Щодо процесуальних порушень.
ОСОБА_1 у поданій нею апеляційній скарзі звертає увагу, що суд першої інстанції не повідомив її належним чином про судовий розгляд у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості подати відзив на апеляційну скаргу та було порушено її право на доступ до правосуддя.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 26.09.2025 провадження у справі відрито. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву протягом п`яти днів з моменту вручення йому ухвали про відкриття провадження.
В матеріалах справи відсутнє рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення з якого можна встановити факт отримання відповідачкою ухвали про відкриття провадження. Так само відсутнє підтвердження отримання відповідачкою позовної заяви, оскільки позивачем до позовної заяви долучено тільки докази відправлення позовної заяви.
Таким чином, Берегівський районний суд Закарпатської області ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права та позбавив ОСОБА_1 права на подання відзиву на апеляційну скаргу та права бути почутою у даній справі, що є однією з вагомих підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційним судом.
Отже, апеляційний суд керуючись положенням ст. 376 ЦПК України, скасовує рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неналежного з`ясування всіх істотних обставин справи. Колегія суддів ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Беручи до уваги те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, згідно ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає сплачений останньою судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 гривень.
Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ставичний Петро Ігорович, задовольнити.
Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року, скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ: 38750239 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: