Справа № 175/21313/25
Провадження № 2/175/4590/25
РІШЕННЯ
Іменем України
"29" вересня 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 26.09.2000 року між сторонами був укладений шлюб. Під час перебування у шлюбі подружжям було придбано рухоме та нерухоме майно, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа - 66,30 кв. м., яка зареєстрована за відповідачем, та транспортний засіб - автомобіль "Toyota Corolla", який зареєстровано за позивачкою. Позивач вважає, що оскільки квартира та транспортний засіб були придбанні у період перебування сторін у шлюбі, то дане нерухоме майно є спільною сумісною власністю, у зв`язку з чим просить суд поділити спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності у рівних частках.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.12.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання учасники справи не з`явилися. Представник позивача та відповідач подали заяву про розгляд справи без їх участі. Відповідач щодо задоволення позовних вимог не заперечував.
У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану м. Краматорськ Донецької області від 26.09.2000 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис №828. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 , ОСОБА_4 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав №469448542 від 23.03.2026 року ОСОБА_2 , є власником квартири АДРЕСА_2 .
Згідно технічного паспорту серії НОМЕР_2 за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб - автомобіль легковий «Тoyota Corolla», 2007 року випуску, колір сірий, VIN № НОМЕР_3 .
Право власності ОСОБА_1 на транспортний засіб «Тoyota Corolla» днз НОМЕР_4 також підтверджується відповіддю на адвокатський Головного сервісного центру МВС від 23.04.2026 року, яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Суд звертає увагу на те, що закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Враховуючи визнання відповідачем позовних вимог щодо поділу спільного майна подружжя, а також виходячи з презумпції рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання спільним сумісним майном подружжя набутого сторонами під час шлюбу нерухомого та рухомого майна, а саме, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,30 кв. м, зареєстрованої за відповідачем, а також транспортного засобу - автомобіля «Toyota Corolla».
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаної квартири та 1/2 частину транспортного засобу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 525 грн 28 коп.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - задовольнити.
В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) право особистої приватної власності 1/2 частку транспортного засобу автомобіль «Toyota Corolla», 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 2 525 грн 28 коп.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ