Справа № 202/7007/15-ц
Провадження № 4-с/202/31/2026
У Х В А Л А
Іменем України
25 вересня 2026 року Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі: головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Щербини В.В., розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лісового О.О. та зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
25.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цією скаргою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 року визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду цієї справи.
Ухвалою судді від 01.06.2026 прийнято до провадження скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лісового О.О. та зобов`язання вчинення певних дій та призначено скаргу до розгляду.
Будучи належним чином повідомленим, заявник ОСОБА_1 не з`явився в судові засідання 27.07.2026 року, 17.08.2026 року, 7.09.2026 року та 25.09.2026 року, про причини неявки до суду не повідомив.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п.27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Іззетов проти України», «Паскал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України» суду потрібно дотримуватися розумного строку для судового провадження.
Згідно із пунктом 3 частини 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що заявник чотири рази поспіль не з`явився в судові засідання, будучи обізнаним про розгляд справи, не повідомивши про причини неявки, суд вважає можливим залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись ст.ст. 257, 260, 353 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лісового О.О. та зобов`язання вчинення певних дій, залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 15-ти денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Суддя Бєльченко Л.А.