Дата документу 29.09.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 336/6184/25 Головуючий у 1 інстанції Вайнраух Л. А.
Провадження № 22-ц/807/2106/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Бредуна Д.С.,
суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,
за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заінтересованої особи територіальної громади в особі Запорізької міської ради Лях Дар`ї Аркадіївни на рішення Шевченківського районного суд м.Запоріжжя від 20 липня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: територіальна громада в особі Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст заявлених вимог.
03.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, відповідно до якої просив встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1994 року по день настання смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом заяви, з 1994 року заявник та ОСОБА_2 постійно проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 стався внутрішньо-мозковий крововилив у ліву півкулю мозку, що призвело до її смерті. Інших родичів у ОСОБА_2 не було. Оскільки заявник із вказаною особою проживав протягом більше 30 років, він вважає себе єдиним спадкоємцем після її смерті, відповідно, П?ятою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 на підставі заяви ОСОБА_1 . Враховуючи, що шлюб між вказаними особами не був зареєстровано, державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Зазначене зумовило звернення до суду із вказаною заявою, оскільки встановлення даного юридичного факту має для заявника безпосередні юридичні наслідки.
Враховуючи наведене, відсутність іншого, законодавчо врегульованого порядку встановлення даного факту, із посиланням на приписи ст.ст. 293-294, 315 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1218, 1220, 1264 ЦК України, заявник просив задовольнити заяву у визначений спосіб.
Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 по 06.12.2024.
У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
19 серпня 2026 року представник заінтересованої особи територіальної громади в особі Запорізької міської ради Лях Дар`я Аркадіївна за допомогою системи «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 20.07.2026 по справі №336/6184/25 та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, в повному обсязі. Понесені Запорізькою міською радою судові витрати просить стягнути з ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо достатності поданих заявником доказів для доведення факту проживання однією сім`єю, та не врахував основоположні висновки Верховного Суду щодо спірних правовідносин.
Так, на підтвердження заявленого факту ОСОБА_1 було надано лише акт про фактичне місце проживання, складений Головою правління ОСББ, та покази свідків.
Перший доказ був визнаний судом першої інстанції таким, що не відповідає вимогам допустимості, що узгоджується з правовими висновками Верховного суду в аналогічних справах (Постанова Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 404/7153/20).
Щодо другого доказу - показань свідків, що хоча вони й були логічними, взаємовідповідними та послідовними, згідно з практикою Верховного Суду, вони не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16, від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 712/14547/16-ц, від 24.01.2020 у справі № 490/10757/16-ц.
Будь-які інші докази на підтвердження заявленого факту ОСОБА_1 не надавались, про що прямо вказується у тексті оскаржуваного рішення. Отже, у цій справі лише показання свідків стали підставою для задоволення заяви про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Зауважує, що заявник не надавав суду, наприклад, квитанції про спільне придбання майна, доказів проведення ремонту за спільний кошт, спільних фотографій, особистий переписок, виписок з телефонної книги, тощо.
Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.
27 серпня 2026 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 27 серпня 2026 року у справі відкрите апеляційне провадження. Встановлено строк для подання відзиву. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 29 вересня 2026 року.
16 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування посилався на подробиці зі спільного життя подружжя, та наполягав на тому, що проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 , починаючи з 1994 року. Вказані обставини вважає підтвердженими показаннями допитаних судом свідків.
До відзиву в якості доказу ОСОБА_1 долучив «довідку про нарахування пенсії, яка підтверджує, що ОСОБА_2 працювала на ЗАЗі з червня 1998 року по червень 2014 року».
Апеляційний розгляд справи.
В судовому засіданні представник заінтересованої особи Лях Д.А. підтримала апеляційну скаргу і наполягала на її задоволенні, скасуванні рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає таке.
Щодо клопотання заявника про долучення доказів.
Відповідно до частин 2, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Тлумачення положень частини 4 статті 365, частин 2, 3 статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:
- докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
- докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;
- суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
- суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);
- наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24).
Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).
Отже, на ОСОБА_1 , як на заявника, відповідно до положень ст.ст. 12, 81, 177, 318 ч.1 п.3), ч.2 ЦПК України покладено обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог.
Під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №918/237/20.
ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що винятковим випадком, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - може бути наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18).
Заявник ОСОБА_1 просить долучити до справи довідку від 10.01.2022 з ПрАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ АВТОМОБІЛЕБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД» про вихододні ОСОБА_2 , які враховуються для підтвердження пільгового стажу, з січня 1998 року по грудень 2014 року.
Як на підставу цього долучення, заявник на будь-яку поважну причину не посилаються, а доказ подає, як можна зрозуміти зі змісту відзиву, на спростування аргументів апеляційної скарги і для підтвердження факту його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 .
За таких підстав, обставина пропуску строку подання доказів не може бути визнана виключною, а випадок не долучення доказів разом із заявою, як того вимагає частина 2 статті 83 ЦПК України «винятковим». Колегією суддів не встановлено причини, що об`єктивно не залежать від особи заявника, які б унеможливили подання таких доказів до суду першої інстанції, щонайменше до початку розгляду судом справи по суті. Крім того такі доказ датований 10.01.2022, та як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , перебував у нього.
Відтак, в апеляційній інстанції є неможливим прийняття вищевказаних документів у якості додаткових доказів, і в задоволенні цього клопотання відмовлено ухвалою протокольної форми від 29 вересня 2026 року.
Фактичні обставини справи і мотиви суду першої інстанції.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за даними паспорта громадянина України НОМЕР_2 від 20.04.2005, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 12.07.1989. У графі «сімейний стан» записи відсутні (аркуш 10 паспорту громадянина України). Доказів перебування ОСОБА_1 у шлюбі матеріали справи не містять.
Крім ОСОБА_1 станом на 25.02.2026 за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Дана квартира на праві спільної часткової власності в рівних долях належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , є приватизованою, загальна площа 52,75 кв.м., житлова - 29 кв.м. Доказів фактичного проживання власників, а також зареєстрованих осіб за вказаною адресою стороною заявника не подано.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у Комунарському районі м. Запоріжжя (свідоцтво про смерть НОМЕР_3 , видане 06.12.2024). Згідно з довідкою про причини смерті від 06.12.2024, причина смерті ОСОБА_2 - внутрішньо-мозковий крововилив у ліву півкулю, субкортикальний.
Актові записи про шлюб, розірвання шлюбу, народження дітей ОСОБА_2 не виявлено.
За даними свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_4 від 11.09.2006, виданого згідно з розпорядженням №2023р від 11.09.2006, Шевченківська РДА ЗМР, - квартира за адресою: АДРЕСА_2 (на цей час вулиця Марка Безручка), на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , є приватизованою, загальна площа 51,35 кв.м., житлова 28,6 кв.м.
ОСОБА_10 , померла ІНФОРМАЦІЯ_10 . Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 .
10.06.2025 державним нотаріусом П?ятої запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . За змістом постанови, ОСОБА_1 звернувся із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка також фактично прийняла спадщину за законом після матері ОСОБА_10 , але не оформила своїх спадкових прав, а також про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. У заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначив, що інше місце проживання не декларував.
За даними, наявними в спадковій справі, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , проживала одна, інші особи на час її смерті не зареєстровані.
Позиція апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 ЦПК України).
За ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
У заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення повинно бути зазначено докази, що підтверджують факт (п.3 ч.1 ст. 318 ЦПК України). До заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (ч.2 ст. 318 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Як з оскаржуваного рішення, заявник просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та дружини, у період з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновки суду першої інстанції про неможливість задоволення заяви щодо періоду встановлення факту, який має юридичне значення, з 1994 року по 31.12.2003 року є правильними, оскільки положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Цей висновок відповідає також і послідовній практиці Верховного Суду, відображеній, в тому числі в постанові від 12 січня 2024 року у справі №755/20288/21.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 в іншій частині, суд послався на такі доказі.
Свідок ОСОБА_12 показав суду, що з ОСОБА_1 знайомий з 2022 року, вони разом працювали на АТ «Мотор-Січ». Після роботи свідок часто зустрічався із ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , був у них в гостях за адресою: АДРЕСА_2 , на 8 поверсі, неодноразово. Вони називали один одного «мій чоловік» та «моя дружина» відповідно. Наскільки свідкові відомо, ОСОБА_14 не працювала після звільнення з заводу «Комунар» власне до виходу на пенсію. ОСОБА_15 та ОСОБА_14 завжди вдвох святкували свята, дітей у них не було. Також свідку відомо про спільне придбання ОСОБА_13 та ОСОБА_14 техніки, побутових речей у квартиру, вони збирались змінювати комунікації в квартирі.
Свідок ОСОБА_16 показала суду, що заявник із ОСОБА_2 мешкали разом з 1994 року. Свідок є сусідкою заявника, мешкає у квартирі АДРЕСА_4 . Свідок разом із ОСОБА_14 займалась висаджуванням квітів біля будинку, адже вона була на пенсії. Свідок відмітила, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 дуже дружно жили, мали довірливі стосунки, хоча дітей не мали. ОСОБА_2 була за життя доброзичливою, чуйною, називала ОСОБА_13 «мій чоловік». Вони завжди були разом, - коли придбавали продукти, відвідували ринок, прямували у побутових справах, робили ремонт у квартирі.
Свідок ОСОБА_17 показала суду, що разом працює з заявником на АТ «Мотор-Січ» у 53 цеху. ОСОБА_1 працює на підприємстві з 2010 року, вони зі свідком товаришували. У ОСОБА_13 відповідно до показів свідка була дружина ОСОБА_14 . Їй відомо, що вони познайомились в молодості у трамваї. ОСОБА_15 проводжав її завжди, оскільки вона побоювалась сама користуватись даним видом транспорта. ОСОБА_15 ділився зі свідком особистими питаннями, адже вони добре спілкувались та разом працювали. Свідкові відомо, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 спільно купували речі, як особисті, - телефони, так і для побуту, наприклад, холодильник, телевізор. За місцем їх спільного проживання на АДРЕСА_5 , точної адреси свідок не пам?ятає, вона була одного разу в гостях у ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Крім того, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 разом часто відвідували свідка за її місцем проживання, збирались на шашлики. Свідок пояснила, що навіть і не здогадувалась, що вони не перебували в офіційному шлюбі, дізналась вже після інсульту, який стався у ОСОБА_14 . Свідок також показала, що співробітники заводу збирали допомогу на похорон ОСОБА_14 . Підприємство не допомогло, адже вони із ОСОБА_13 не перебували у зареєстрованому шлюбі. Свідку відомо, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 разом жили дуже довго. ОСОБА_15 організував поховання ОСОБА_14 .
Свідок ОСОБА_5 показала, що є невісткою старшого брата заявника ОСОБА_18 , проживає по АДРЕСА_6 . За даною адресою ОСОБА_1 не мешкає орієнтовно з 1994 року, хоча частка квартири в порядку приватизації належить йому. За місцем попереднього проживання реєстрацію він дійсно має, а саме по АДРЕСА_6 , але протягом вказаного часу фактично мешкав з ОСОБА_14 в приналежній їй квартирі. ОСОБА_14 після звільнення з заводу « ОСОБА_19 » не працювала, ОСОБА_15 сплачував всі комунальні платежі, був працевлаштований. Шлюб ОСОБА_15 та ОСОБА_14 не реєстрували, але вони жили як чоловік та жінка, дітей не мали. ОСОБА_1 організовував похорони ОСОБА_14 , ховав її після кремації.
Свідок ОСОБА_20 показала суду, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_1 мешкає на 8 поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 , а свідок - на 9 поверсі з 1979 року. ОСОБА_2 також проживала у власній квартирі з 1979 року. Вони зі свідком разом навчались, ходили до школи. ОСОБА_1 почав жити із ОСОБА_2 однією сім?єю з 1994 року, оскільки у свідка в цей рік народився син, вона це чітко пам?ятає, крім того, вони підтримували спілкування із ОСОБА_14 . ОСОБА_2 називала ОСОБА_1 чоловіком, вони проживали разом з вказаного часу. ОСОБА_2 до 2014 року працювала на «АвтоЗАЗі», потім була звільнена за скороченням штату, з того часу її утримував ОСОБА_1 . Тобто, протягом 7 років до досягнення пенсійного віку вона не працювала. Свідкові відомо, що заявник із ОСОБА_14 спільно робили ремонт у квартирі. ОСОБА_14 завжди опікувалась невеликим садком перед будинком, а ОСОБА_15 їй допомагав, тому їх часто бачили разом. Також вони доглядали за земельною ділянкою, всі сусіди сприймали їх як родину. Свідок показала, що ОСОБА_15 відвідував ОСОБА_14 у лікарні, коли вона хворіла, викликав швидку допомогу, коли її не стало, організував похорон. Свідок бачила квитанції на сплату житлово-комунальних послуг на приналежну ОСОБА_14 квартири, боргів ніколи не було, ОСОБА_15 все сплачував. Також, відвідуючи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , як гість, свідок бачила особисті речі ОСОБА_1 в квартирі.
Свідок ОСОБА_21 показала суду, що мешкає у квартирі АДРЕСА_8 . ОСОБА_1 є її сусідом. Свідкові відомо, що заявник із ОСОБА_2 мешкав однією сім?єю на 8 поверсі вказаного будинку з 1997 року, оскільки з цього року вселилась до будинку свідок. ОСОБА_13 знають всі сусіди, адже будинок дружній, наразі багато хто з сусідів помер. ОСОБА_15 та ОСОБА_14 завжди протягом часу спільного проживання ходили, тримаючись за руку, були усміхнені. ОСОБА_14 опікувалась зеленою зоною поряд з будинком, ОСОБА_15 завжди їй допомагав. Коли свідок перебувала у декретній відпустці, це ще у 2001 році, вона ще більше спілкувалась з ОСОБА_14 , відповідно, бачила відносини, які існували між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В цей же час вона розпитала ОСОБА_14 щодо їх спільного проживання, коли вона працювала на зеленій зоні біля будинку. ОСОБА_14 пояснила, що цивільний шлюб це також шлюб, підтвердила, що спільних дітей вони не мають. На переконання свідка, вони завжди справляли враження сім?ї. ОСОБА_15 казав, що вони вже більше 30 років разом живуть. ОСОБА_1 сплачував за послуги з поховання, отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_14 . Поховання ОСОБА_22 здійснив на місці поховання батьків ОСОБА_14 . Свідок у зв?язку із настанням смерті ОСОБА_14 висловлювала заявнику свої співчуття.
Свідок ОСОБА_23 показала суду, що заявник є її рідним дядьком. В дитинстві свідка її батьки та заявник мешкали по АДРЕСА_6 . У 1993 році ОСОБА_1 познайомився із ОСОБА_14 , вони почали жити разом, заявник знайомив із ОСОБА_14 родину. Оскільки свідок працевлаштована на посаді маляра у пасажирському вагонному депо ст.Запоріжжя-1, вона на прохання ОСОБА_13 допомагала робити ремонт у квартирі ОСОБА_2 . ОСОБА_1 досі зареєстрований по АДРЕСА_6 , проте з 1994 року в ній не мешкає, як почав стосунки з ОСОБА_14 . Адресу проживання ОСОБА_14 свідок не пам?ятає, проте ОСОБА_15 жив в її квартирі. Свідку відомо, що ОСОБА_14 була пенсіонеркою, заявник працював та забезпечував її, зокрема, сплачував за квартиру, ніс інші витрати.
Суд першої інстанції прийшов до переконання, що дані покази в своїй сукупності, не дивлячись на відсутність інших доказів, достеменно вказують на те, що між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом тривалого часу, а саме з 01.01.2004 існували сталі відносини, притаманні саме подружжю, - щодо спільного їх проживання, ведення спільного господарства, придбання майна для спільного користування.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
У справі «Джонстон проти Ірландії» було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про прав власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що такі особи вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року (справа №521/9056/20) зазначено, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх: 1) спільного проживання. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи); 2) наявності у них спільного побуту. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо; 3) виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
У справі встановлено, що заявник ОСОБА_1 , з 12.07.1989 по день звернення до суду (03.07.2025) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Наданий заявником акт про фактичне місце проживання від 17.06.2025 голови правління ОСББ «Кутузова 2», був обґрунтовано визнаний судом першої інстанції недопустимим, оскільки повноваження голови правління на складання відповідних актів відповідно до статуту ОСББ не підтверджені, а рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради 27.03.2024 за №88 затверджено Порядок складання актів та видачі довідок щодо проживання / не проживання громадян на території м.Запоріжжя, згідно з п.1.5 уповноваженим на те органом є районні адміністрації Запорізької міської ради.
Таким чином, єдиним «блоком доказів», що вказують на проживання ОСОБА_1 не за місцем реєстрації, а разом із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , де вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет постійно проживали однією сім?єю, є показання сімох свідків - ОСОБА_12 , ОСОБА_17 (колеги заявника по роботі), ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 (сусідок померлої), ОСОБА_5 (невістки старшого брата заявника), ОСОБА_23 (племінниці заявника).
Аналізуючи такі докази, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту проживання заявника з померлою, однією сім`єю як чоловіка та дружини.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі ЄУН №587/302/16, провадження №61-18522св18).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок жінки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між жінкою та чоловіком склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 25 грудня 2024 року у справі № 501/4442/21).
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).
Окремо слід вказати, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю (правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі ЄУН №588/350/15, провадження №61-30273св18, від 24 січня 2020 року у справі ЄУН №490/10757/16-ц, провадження №61-42601св18).
Також, самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц).
Із пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_5 , ОСОБА_23 неможливо встановити джерело їх обізнаності щодо наданих ними пояснень про подробиці спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , придбання речей, продуктів, ведення спільного бюджету, оплату комунальних послуг, похорон й так далі. Свідки не пояснювали дати таких обставин, чи були вони присутні при певних подіях, щодо яких надають свідчення, чи їм таке відомо зі слів ОСОБА_1 , або це їх власне сприйняття. Також є нез`ясованою конкретну періодичність зустрічей кожного зі свідків із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щоб оцінити обґрунтованість озвучених висновків щодо часу спільного проживання. Показання свідків мають загальний характер, без конкретизації обставин та прив`язки до певних дат. Такі показання самі по собі, без детального їх уточнення та підтвердження викладених свідчень іншими доказами, не можуть бути засобами для точного встановлення періоду і змістовного наповнення спільного проживання подружжя.
Отже заявник ОСОБА_1 не надав належних доказів, що він з конкретної дати проживав не за місцем своєї реєстрації, а спільно із ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , а також - належного підтвердження проживання однією сім`єю протягом конкретного тривалого періоду часу.
В такому випадку належними засобами доказування могли би бути, в тому числі: світлини, особисті переписки, зазначення адреси проживання заявника в офіційних, в тому числі, медичних документах, квитанції на оплату житлово-комунальних послуг, здійснення інших витрат на утримання житла, його ремонт, підтвердження витрат, пов`язані з постійним проживанням, ведення спільного господарства із померлою, наявність спільного бюджету, документальне підтверджень придбання майна, речей на користь сім`ї, для спільного користування, витрачання коштів на спільні цілі, докази участі в утриманні один одного, надання взаємної допомоги, інші докази, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Проте такі докази у матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, у задоволенні заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За п.п.2), 3) ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які є недоведеними наявними у справі докази, та такі висновки не відповідають обставинам справи, рішення підлягає скасування повністю із ухваленням рішення про відмову у заяві.
Щодо судових витрат.
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, витрати зі сплати судового збору за її подачу в сумі 726,72 гривень підлягають стягненню із заявника на користь апелянта.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи територіальної громади в особі Запорізької міської ради Лях Дар`ї Аркадіївни - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 20 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити повністю в заяві ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), заінтересована особа: територіальна громада в особі Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206) про встановлення факту, що має юридичне значення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь територіальна громада в особі Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 726,72 гривень (сімсот двадцять шість гривень 72 копійки).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено: 30 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач Д.С. Бредун
Суддя Д.І. Сакоян
Суддя Л.Г. Салтан