Справа № 509/5391/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.,
при секретарі Сірман Г.В.,
за участю: представника відповідача, адвоката Шепель В.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_1
про
витребування майна із чужого незаконного володіння,-
ВСТАНОВИВ:
21 вересня 2026 року позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила суд витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майно - інкубатор, отриманий ОСОБА_1 за розпискою, та стягнути витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у квітні 2025 року ОСОБА_2 , передала у тимчасове безкоштовне користування ОСОБА_1 рухоме майно - інкубатор автоматичний на 300 (триста) яєць з електричним теном, самоповоротний, з автомотичною підтримкою вологості та з наглядовим віконцем, що надалі за текстом цієї позовної заяви іменується - «Майно».
Інкубатор був переданий відповідачу без укладання письмового договору, строком до червня 2025 року за взаємною усною домовленістю.
Майно було прийняте відповідачем в користування, що підтверджується написаної ним власноруч розпискою про прийняття Майна в користування. Зауважень щодо стану, комплектності та якості Майна відповідач під час прийняття Майна в оренду не надав.
Майно належить позивачці на праві приватної власності. Майно було придбано нею в 2014 році. Вартість Майна становить 15 000,00 грн.
Після закінчення узгодженого строку користування, тобто з липня 2025 року, позивачка неодноразово зверталася до відповідача з вимогою повернути їй зазначене майно. Проте відповідач відмовляється це зробити, не надає пояснень та не повідомляє, де саме Майно знаходиться. Таким чином, відповідач безпідставно утримує належне її майно.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Таким чином, позивачка вважає, що видача відповідачем письмового документу - підписаної ним розписки про прийняття Майна в користування, свідчить про укладення між нею та відповідачем правочину щодо передачі Майна в користування таким, що вчинений у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Проте, 30 червня 2025 року дія договору оренди Майна закінчилась та після закінчення його дії, з липня 2025 року, позивачка неодноразово зверталась до відповідача із запереченнями щодо продовження відповідачем користуватись Майном після закінчення стооку та з вимогою повернути їй зазначене Майно.
Але відповідач відмовляється повернути їй Майно, не надає пояснень та не повідомляє, де саме майно знаходиться.
Таким чином, відповідач безпідставно, з липня 2025 року, утримує належне їй на праві власності Майно без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим ОСОБА_2 вимушена була звернутися до суду з відповідним позовом.
В судове засідання позивачка не з`явилась, надала суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила суд їх задовольнити та слухати справу без її участі.
Відповідача та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд в задоволенні вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що у квітні 2025 року ОСОБА_2 , передала у тимчасове безкоштовне користування ОСОБА_1 рухоме майно - інкубатор автоматичний на 300 (триста) яєць з електричним теном, самоповоротний, з автомотичною підтримкою вологості та з наглядовим віконцем, що надалі за текстом цієї позовної заяви іменується - «Майно».
Інкубатор був переданий відповідачу без укладання письмового договору, строком до червня 2025 року за взаємною усною домовленістю.
Майно було прийняте відповідачем в користування, що підтверджується написаної ним власноруч розпискою про прийняття Майна в користування. Зауважень щодо стану, комплектності та якості Майна відповідач під час прийняття Майна в оренду не надав.
Майно належить позивачці на праві приватної власності. Майно було придбано нею в 2014 році. Вартість Майна становить 15 000,00 грн.
Після закінчення узгодженого строку користування, тобто з липня 2025 року, позивачка неодноразово зверталася до відповідача з вимогою повернути їй зазначене майно. Проте відповідач відмовляється це зробити, не надає пояснень та не повідомляє, де саме Майно знаходиться. Таким чином, відповідач безпідставно утримує належне її майно.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Таким чином, позивачка вважає, що видача відповідачем письмового документу - підписаної ним розписки про прийняття Майна в користування, свідчить про укладення між нею та відповідачем правочину щодо передачі Майна в користування таким, що вчинений у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Проте, 30 червня 2025 року дія договору оренди Майна закінчилась та після закінчення його дії, з липня 2025 року, позивачка неодноразово зверталась до відповідача із запереченнями щодо продовження відповідачем користуватись Майном після закінчення стооку та з вимогою повернути їй зазначене Майно.
Але відповідач відмовляється повернути їй Майно, не надає пояснень та не повідомляє, де саме майно знаходиться.
Таким чином, відповідач безпідставно, з липня 2025 року, утримує належне їй на праві власності Майно без відповідної правової підстави,
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність у його задоволенні.
Щодо розподілу судових витрат, то суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України сума судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідною квитанцією про сплату судового збору на вказану суму.
Керуючись ст.ст.12, 76, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майно - інкубатор, отриманий ОСОБА_1 за розпискою.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складений 01.10.2026 року.
Суддя А.І.Бочаров