ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 340/5094/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №340/5094/26 за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання повідомлення протиправним, зобов`язання вчинення певних дій,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати протиправним повідомлення відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України, винесене старшим державним виконавцем Фроловою Валерією Романівною, про повернення виконавчого листа від 24.06.2026, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №340/923/26, без прийняття його до виконання;
- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 24.06.2026, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №340/923/26 про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік; і про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період з 01.10.2025 року по 02.12.2025 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано повідомлення старшого державного виконавця Фролової Валерії Романівни відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.07.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання щодо виконавчого листа від 24.06.2026, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №340/923/26.
Зобов`язано відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути питання щодо прийняття до примусового виконання виконавчого листа від 24.06.2026, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №340/923/26, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуване повідомлення не містить обґрунтування того, яким конкретно вимогам статті 4 Закону №1404-VIII не відповідає пред`явлений документ, яким чином його зміст перешкоджає відкриттю виконавчого провадження та чому виконання обох однорідних зобов`язань неможливо в межах одного провадження. Державний виконавець обмежився формальним посиланням на наявність у виконавчому листі двох пунктів резолютивної частини рішення, не врахувавши їх однорідності, єдиного суб`єктного складу та однакового способу виконання. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини п`ятої статті 373 КАС України; неправильно визначив правове значення двох самостійних обов`язків, передбачених резолютивною частиною рішення; не врахував меж повноважень державного виконавця; фактично поклав на державного виконавця обов`язок самостійно визначати спосіб виконання судового рішення; не надав належної оцінки доводам відділу щодо застосування пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII; дійшов необґрунтованого висновку про недостатню вмотивованість повідомлення від 08.07.2026; безпідставно визнав протиправним рішення державного виконавця, прийняте в межах наданих йому законом повноважень. При цьому, відповідач зазначає про те, що державний виконавець, отримавши виконавчий документ, не вправі на власний розсуд визначати, що дві самостійні вимоги судового рішення повинні вважатися одним обов`язком виключно через тотожність боржника та стягувача.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №340/923/26 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період з 01.10.2025 року по 02.12.2025 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період з 01.10.2025 року по 02.12.2025 року (а.с. 8).
З метою примусового виконання зазначеного судового рішення Кіровоградським окружним адміністративним судом 24.06.2026 оформлено виконавчий лист у справі №340/923/26, стягувачем у якому визначено ОСОБА_1 , а боржником - Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 (а.с. 18).
У виконавчому листі зазначено:
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період з 01.10.2025 року по 02.12.2025 року.
ОСОБА_1 08.07.2026 звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 24.06.2026 Кіровоградським окружним адміністративним судом у справі №340/923/26.
Старшим державним виконавцем Фроловою Валерією Романівною 08.07.2026 за результатами розгляду заяви про примусове виконання винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Підставою повернення зазначено, що резолютивна частина пред`явленого виконавчого документа містить дві самостійні резолютивні частини (два окремих зобов`язання боржника), що не відповідає вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 1, 2 розділу XIX Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, згідно з якими у разі покладення на боржника обов`язку вчинити кілька дій видаються декілька виконавчих документів (а.с. 20).
Законність та обґрунтованість вищезазначеного повідомлення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII.
За правилами частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
Частиною 2 статті 4 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Частиною п`ятою статті 373 КАС України передбачено, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів, у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.
Пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Отже, як правильно зробив висновок суд першої інстанції, повернення виконавчого документа без прийняття до виконання допускається лише за умови встановлення конкретної невідповідності виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII.
Як вбачається з матеріалів справи, у виконавчому листі від 24.06.2026 виданому у справі №340/923/26 зазначено одного стягувача - ОСОБА_1 та одного боржника - Військову частину НОМЕР_1 . Зобов`язано боржника нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, а також нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період з 01.10.2025 по 02.12.2025.
Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, відмінність між відповідними пунктами резолютивної частини рішення полягає виключно у правових підставах виникнення відповідного обов`язку та видах належних позивачу виплат, а не у характері чи способі виконання судового рішення, у суб`єктах, які мають його виконати, чи у місці виконання.
Зважаючи на те, що виконавчий лист містить відомості про стягувача і боржника, визначає зміст кожного покладеного на боржника обов`язку, вид належної виплати та період, за який має бути нараховано і виплачено грошове забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його зміст не створює невизначеності щодо того, хто, на чию користь та які саме дії повинен вчинити, і дає державному виконавцю можливість перевірити повноту виконання рішення в кожній із визначених судом частин.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що відповідач повертаючи без прийняття до виконання виконавчого документу на підставі того, що він містить дві окремі зобов`язальні вимоги резолютивної частини судового рішення в оскаржуваному повідомленні не обґрунтував того, в чому полягає відмінність цих резолютивних частин в контексті наявності перешкод для здійснення виконавчого провадження до повного виконання судового рішення. Враховуючи вищезазначене колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повідомлення про повернення виконавчого листа від 24.06.2026, виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №340/923/26 є протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №340/5094/26 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №340/5094/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Чабаненко