ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 280/2408/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),
суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №280/2408/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.03.2026 №084450011310 про відмову в призначенні пенсії позивачу;
- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997, і призначити їй пенсію за віком з 16.11.2025.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.03.2026 №084450011310 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди її роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997 згідно з записами трудової книжки від 27.09.1983 НОМЕР_1 , у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.11.2025.
Рішення суду мотивовано тим, що трудовою книжкою від 27.09.1983 НОМЕР_1 , зокрема записами №№12-20, підтверджуються періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997 в Казахстані та російській федерації. До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. При цьому, зобов`язуючи відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд виходив з того, що загальний страховий стаж позивача становитиме більше, ніж 32 роки, що є достатнім для призначення пенсії у відповідності до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.03.2026 №084450011310 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Страховий стаж ОСОБА_2 становить 30 років 7 місяців 28 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону. Також, відповідач зазначає про те, що зарахування до страхового стажу періодів роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі-Держави СНД), в тому числі до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та врахування заробітної плати з 01.01.2004 за періоди роботи на території Держав СНД здійснюється при підтвердженні сплати страхових внесків (зборів) до відповідного фонду Держави СНД, на території якої проводилась трудова діяльність, або за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 22 лютого 2026 року ОСОБА_1 , звернулася з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 18).
Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (зі змінами) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (а.с. 19).
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.02.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням від 02.03.2026 №084450011310 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 32 роки, в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить - 30 років 07 місяців 28 днів, що є недостатнім. При цьому за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 01.05.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997 згідно з трудовою книжкою від 27.09.1983 НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення та правомірність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997 є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997, пенсійний орган виходив з того, що після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.
З трудової книжки позивача від 27.09.1983 НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997 працювала в російській федерації (а.с. 15-17).
Зазначені записи у трудовій книжці позивача завірені печаткою та підписом відповідальної особи.
Частинами першою та другою статті 24-1 Закону № 1058-ІV установлено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (чинна на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі статтею 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України ухвалив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.
Листом від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 Міністерство закордонних справ України повідомило Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України повідомленням від 10.01.2023, опублікованим у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Таким чином, у спірний період роботи позивача Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23, від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що зарахування до страхового стажу періодів роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, в тому числі до страхового стажу здійснюється при підтвердженні сплати страхових внесків з 01.01.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в таких державах. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що обставини сплати страхових внесків не були зазначені у спірному рішенні в якості підстави для відмови у зарахуванні позивачу до страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 01.06.1994, з 18.01.1996 по 18.02.1997, з 19.02.1997 по 15.04.1997.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №280/2408/26 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №280/2408/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова