ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
30 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 280/3330/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),
суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №280/3330/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.03.2026 року № 083850029369 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.03.2026 року, із зарахуванням до загального стажу періодів роботи з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995, з 25.07.1995 по 16.03.1998 та з 03.04.2000 по 12.05.2006 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №083850029369 від 23.03.2026.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, та зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995, з 25.07.1995 по 16.03.1998 та з 03.04.2000.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку із втратою позивачем трудової книжки було виготовлено дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 заповнений 16.07.1999, при цьому записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995 та з 25.07.1995 по 16.03.1998 внесені на підставі відповідних наказів (розпоряджень) адміністрації підприємства та із змісту таких записів можливо встановити відомості про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчих документів, на підставі яких вони зроблені. При цьому, суд першої інстанції зробив висновок про те, що ненарахування, несплата чи невчасне нарахування і сплата роботодавцем позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника в періоди з 03.04.2000 по 31.08.2002, з 01.10.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 12.05.2006 не є підставою для незарахування позивачу таких періодів його роботи на підприємстві до страхового стажу, а тому ці періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.03.2026 року № 083850029369 є законним та обґрунтованим і таким, що вичерпало свою дію.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 14 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.11).
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, визначеного за принципом екстериторіальності для розгляду вищезазначеної заяви, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 23.03.2026 року № 083850029369, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 16).
У рішенні зазначено, що вік заявника - 60 років 00 місяців 07 днів.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України № 1058 «Про
загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 33 роки.
Страховий стаж особи становить 24 роки 10 місяців 11 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи з 26.05.1988 по 12.08.1991, 3 10.09.1991 по 24.07.1995 та 3 25.07.1995 по 16.03.1998, згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дані періоди передують даті заповнення трудової книжки - 16.07.1999, тому для зарахування до страхового стажу необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів;
- періоди роботи з 03.04.2000 по 31.08.2002 та з 01.10.2002 по 31.12.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки при звільненні з роботи відсутній підпис та посада відповідальної особи та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Періоди роботи доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки;
- період роботи з 01.01.2004 по 12.05.2006, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що є обов`язковим з 01.07.2000 згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794. Не погодившись із таким рішенням пенсійного органу та не зарахуванням до загального стажу періодів роботи з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995, з 25.07.1995 по 16.03.1998 та з 03.04.2000 по 12.05.2006 ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
За правилами пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документом, на підставі якого органи ПФУ перевіряють наявність трудового стажу особи, є трудова книжка. Уточнюючі довідки надаються у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 №159/4178/16-а.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із втратою позивачем трудової книжки їй було виготовлено дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 заповнений 16.07.1999, про що на титульній сторінці міститься відповідна відмітка (а.с. 18).
Титульна сторінка дубліката трудової книжки містить необхідні реквізити: прізвище, ім`я, по батькові та дату народження позивача, які засвідчені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
Записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995 та з 25.07.1995 по 16.03.1998 внесені на підставі відповідних наказів (розпоряджень) адміністрації підприємства, про що у дублікатів трудової книжки зроблено відповідні записи (а.с. 18-20).
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, записи про роботу позивача у спірні періоди вчинені коректно, відтак з їх змісту можливо встановити відомості про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчих документів, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.
Враховуючи те, що записи у дублікаті трудової книжки позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи, узгоджуються між собою, місять посилання на відповідні накази та відповідачем не надано доказів того, що у трудовій книжці позивача наявні записи про спірний період роботи містять неправдиві або недостовірні відомості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995 та з 25.07.1995 по 16.03.1998.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача як підстави для не зарахування вищезазначеного періоду до страхового стажу через відсутність підпису та посади відповідальної особи при здійсненні запису про звільнення з роботи, адже як вбачається з наявної матеріалах копії дублікату трудової книжки позивача запис №6 щодо звільнення 12.08.1991, запис №8 щодо звільнення 24.07.1995 та запис №10 щодо звільнення 16.03.1998 містять підпис та інформацію щодо посади відповідальної особи та ці записи скріплені печаткою (а.с. 19-20).
Щодо доводів відповідача про відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про нарахування та сплату страхових внесків, як підстави для не зарахування спірного періоду до страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
У постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки підприємство-страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.
Апеляційний суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.02.2021 у справі №805/3362/17-а, відповідно до якої страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язкові сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює ця особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Як підсумок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.
Колегія суддів зазначає, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій. Позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.03.2026 року № 083850029369 та як наслідок необхідності його скасування. При цьому, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів з 26.05.1988 по 12.08.1991, з 10.09.1991 по 24.07.1995, з 25.07.1995 по 16.03.1998 та з 03.04.2000 по 12.05.2006 відповідач діяв непропорційно заявленій легітимній меті та такі дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №280/3330/26 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №280/3330/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова