30.09.26
22-ц/812/1633/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 478/395/26
Номер провадження 22-ц/812/1633/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,
за участю: заявниці - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Мотрука Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Міністерства оборони України
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Іщенко Х.В., в приміщенні того ж суду по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні,
в с т а н о в и л а:
27 березня 2026 року адвокат Мотрук Р.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квітня 2020 року по день його загибелі.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 з квітня 2020 року по вересень 2022 року як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу. За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина, вони фактично виконували права та обов`язки подружжя, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно вирішували питання, пов`язані з побутом, брали участь в утриманні житла та займалися його благоустроєм, піклувалися та дбали один про одного, що носило постійний та систематичний характер.
Після початку повномасштабного вторгнення, ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації до лав Збройних Сил України та брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та спрямування збройної агресії Російської Федерації проти України. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер від отриманих під час проходження військової служби осколкових поранень.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2023 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в період часу з квітня 2020 року по 12 вересня 2022 року.
ОСОБА_1 звернулася із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, однак її заяву було повернуто для доопрацювання та повідомлено, що для звернення щодо виплати одноразової грошової допомоги, заявниці необхідно подати документи, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (в тому числі рішення суду).
За період перебування на військовій службі ОСОБА_2 постійно утримував заявницю, перераховуючи їй грошові кошти, оскільки вона не була працевлаштована та не отримувала самостійного доходу. На перераховані кошти ОСОБА_1 купувала для себе продукти харчування, ліки, одяг та взуття, а також сплачувала за комунальні послуги.
Посилаючись на викладене, та на те, що ОСОБА_1 фактично повністю перебувала на утриманні ОСОБА_2 , оскільки не працювала та не отримувала жодного доходу, просив суд про задоволення заяви.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2026 року заяву задоволено.
Встановлено перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період часу з квітня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду мотивоване тим, що наданих заявником доказів достатньо для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 з квітня 2020 року до 12 вересня 2022 року.
Не погодившись із таким рішенням суду, Міністерство оборони України як заінтересована особа звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, яке прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просило його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що у заяві про встановлення факту перебування особи на утриманні, не зазначено інших родичів (зокрема дружини, матері, батька, дітей) загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 та не додано доказів на підтвердження їх відсутності, а відтак заявниця не скористалась правом позасудового порядку встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця, що було залишено поза увагою судом першої інстанції. Крім того, звертає увагу на те, що заявником не підтверджено належними та допустимими доказами про її утримання померлим ОСОБА_2 в розумінні ст. ст. 30,31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мотрук Р.В., посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги Міністерства оборони України, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Адвокат Мотрук Р.В. вважає, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів та зводяться до незгоди з прийнятим рішенням.
У судове засідання представник заінтересованої особи не з`явився, про місце й час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, отже колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність на підставі вимог ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, заявницю та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проходив військову службу в лавах Збройних сил України та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 625 від 13.09.2022 року, виданого КП «Криворізька МКЛ № 2» КМР смерть наступила внаслідок травм, отриманих ОСОБА_2 під час бойових дій.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2023 року у цивільній справі № 478/1033/22 за заявою ОСОБА_1 встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з квітня 2020 року по 12.09.2022 року.
ОСОБА_1 звернулась із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 членам сім`ї у звязку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 .
З листа заступника начальника Головного управління соціальної підтримки від 20 жовтня 2023 року № 11-7860, сформованого на звернення ОСОБА_1 встановлено, що Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, членам сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 повернуті на доопрацювання (протокол від 30.06.2023 № 18/с (2023).
Також, ОСОБА_1 роз`яснено, що їй потрібно надати документи, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні, ОСОБА_1 зазначала, що встановлення такого факту їй необхідно для оформлення виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168, іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона не має.
Задовольняючи вказану заяву, суд виходив з того, що наданих заявником доказів достатньо для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні свого співмешканця (чоловіка) ОСОБА_2 з квітня 2020 року до 12 вересня 2022 року.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У справі, що переглядається суд першої інстанції вирішував питання щодо наявності підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.
Юридичними фактами є певні обставини реальної дійсності, з настанням яких норма права пов`язує виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків особи. Саме такі факти можуть бути предметом встановлення в порядку окремого провадження, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Не в усіх випадках юридичний факт може бути підтверджений відповідним документом або посвідчений у позасудовому порядку. Саме тому законодавець передбачив можливість його встановлення судом за правилами окремого провадження.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають встановленню у судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за наявності таких умов: факт повинен породжувати юридичні наслідки, тобто від нього має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; встановлення такого факту не повинно бути пов`язане з вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що посвідчує відповідний факт; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
Аналогічними критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, необхідне для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, передбаченого статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За змістом частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) (в редакції, чинній на 12 вересня 2022 року - дату смерті ОСОБА_2 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з частиною першою статті 30 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на 12 вересня 2022 року) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Згідно з частиною четвертою статті 30 Закону № 2262-ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на 12 вересня 2022 року).
Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають Члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.
Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, необхідно встановити, чи має така особа право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у пункті 75 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, зазначивши, що поняття «утриманець» для цілей статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ визначається через приписи Закону № 2262-ХІІ, а тому під час вирішення питання про право особи на одноразову грошову допомогу необхідно перевірити, чи належить вона до кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, та чи перебувала вона на утриманні загиблого військовослужбовця.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлення самого лише факту перебування особи на утриманні не є достатнім для висновку про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги. Вирішальним є встановлення сукупності передбачених законом юридичних фактів, зокрема належності особи до кола суб`єктів, визначених статтею 30 Закону № 2262-ХІІ.
У постанові від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25 (провадження № 61-4470св26) Верховний Суд зазначив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення одноразової грошової допомоги лише за умови, якщо вона є непрацездатним членом сім`ї та має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Встановлення лише факту спільного проживання, ведення спільного господарства чи систематичного надання матеріальної допомоги саме собою не є достатнім для визнання повнолітньої особи утриманцем. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 754/15529/24 та від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24.
Отже, для вирішення цієї справи необхідно встановити не лише факт надання померлим ОСОБА_2 матеріального утримання ОСОБА_1 , а й те, чи відповідала вона на день смерті ОСОБА_2 критеріям непрацездатного члена сім`ї, визначеним статтею 30 Закону № 2262-ХІІ, оскільки лише за наявності обох зазначених умов вона могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.
У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що на день загибелі ОСОБА_2 заявниця ОСОБА_1 не досягла віку, який відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ дає право на пенсію у разі втрати годувальника, не була особою з інвалідністю та не належала до інших категорій непрацездатних членів сім`ї, визначених цією нормою.
Отже, на момент смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не мала права на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а тому не могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.
Між тим, сам собою факт перебування особи на утриманні не є достатньою підставою для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Для набуття такого права необхідною є сукупність юридичних фактів, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ, зокрема належність особи до кола членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Колегія суддів враховує, що рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2023 року у цивільній справі № 478/1033/22 за заявою ОСОБА_1 встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з квітня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Разом із тим встановлення цього факту саме собою не свідчить про наявність у заявниці ОСОБА_1 статусу утриманця, оскільки питання належності особи до утриманців врегульовано спеціальними нормами статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та статей 30, 31 Закону № 2262-ХІІ.
Подібний висновок щодо застосування статті 30 Закону № 2262-ХІІ викладено у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, у якій зазначено, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не надає їм статусу подружжя у розумінні зазначеної норми та не змінює визначеного законом кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.
На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
За таких обставин, рішення суду на підставі п.1,2 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи в задоволенні заяви відмовлено, то ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України 798,72 грн ((3 328 грн х 0,2 х 150%) х 0,8) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022) 798,72 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст складено 01 жовтня 2026 року.