Справа № 462/6448/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягувати з відповідача аліменти на його утримання у розмірі 5000,00 грн, але не менше прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є особою з інвалідність ІІІ групи загального захворювання, отримує пенсію у розмірі 3835,40 грн. Інших джерел доходів не має. Його становище є вкрай нужденним. 30.06.2026 у нього закінчився черговий річний термін інвалідності, через що припинені пенсійні виплати. Сімейним лікарем подані документи для продовження інвалідності. Сума отримуваної ним пенсії є мізерною для елементарного виживання, оскільки усі кошти ідуть на сплату комунальних послуг. Йому не вистачає на придбання ліків та на забезпечення елементарних умов проживання, харчування, побутових витрат. Працювати за станом здоров`я він не може, оскільки МСЕК йому рекомендує обмеження по навантаженню на суглоби та уникнення переохолодження. Він неодноразово звертався до доньки з проханням допомогти йому матеріально або придбати медикаменти, однак донька відмовляє йому у допомозі, хоча має можливість допомагати. ЇЇ дохід від депозитів чоловік становить 12500,00 грн щомісячно, окрім цього вона отримує певні виплати від держави щомісячно на дитину до 3-ох років, є перукарем та періодично підзаробляє із виїздом до клієнтів. Протягом трьох місяців він намагався врегулювати спір мирним шляхом у досудовому порядку, але донька не чує його, обманює, що не має грошей, бо ніби то не працює, перебуваючи у декреті з малолітньою дитиною та приховує свої інші доходи. За таких складних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності та не отримавши від дитини ніякої підтримки на прохання про надання допомоги, він вимушений звернутись з цим позовом, а тому просить такий задовольнити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 21 липня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги заперечує. Покликається на те, що позивачем не враховано матеріальне та сімейне становище відповідача, наявність у неї малолітньої дитини на утриманні, відсутність постійного доходу. Надані відповідачем докази не можна оцінювати ізольовано від характеру взаємовідносин між сторонами. До позовної заяви не додано розрахунку щомісячних витрат позивача, не наведено обґрунтування необхідності стягнення саме 5000,00 грн щомісячно, не підтверджено недостатність власних доходів для забезпечення основних життєвих потреб та не доведено неможливість їх самостійного забезпечення. Сам лише факт встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності та отримання пенсійної виплати не є безумовною підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо його утримання. Окремо слід звернути увагу на те, що позивач не досяг загальновстановленого пенсійного віку та не надав суду жодних доказів того, що стан його здоров`я повністю виключає можливість здійснення будь-якої трудової діяльності чи отримання додаткового доходу. Надані позивачем документи підтверджують встановлення йому ІІІ групи інвалідності, однак самі по собі не свідчать про повну втрату працездатності чи неможливість виконання роботи, яка відповідає стану його здоров`я. При цьому позивачем не доведено, що ним вживалися будь-які заходи для працевлаштування або отримання іншого законного доходу, а також не надано доказів відсутності такої можливості. Зазначає, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, фактично залишив поза увагою матеріальний стан відповідачки. Так, вона офіційно не працевлаштована, не має постійного джерела доходу та не перебуває на обліку як безробітна, не отримує допомоги по безробіттю. На її утримання перебуває малолітня дитина, забезпечення якої потребує постійних матеріальних витрат. Щодо покликань позивача на матеріальний стан її чоловіка, то слід зазначити, що обов`язок щодо утримання батьків покладається виключно на їх дітей, матеріальний стан її чоловіка не є юридично значимою обставиною для вирішення даного спору. Більше того, наведені позивачем відомості не відповідають фактичним обставинам, оскільки її чоловік під час проходження військової служби отримав численні поранення, потребує тривалого лікування та реабілітації, що зумовлює додаткове фінансове навантаження на сім`ю. За наведеного, просить відмовити у задоволенні позову.
21 серпня 2026 року позивач надіслав суду відповідь на відзив та 14 вересня 2026 року пояснення до позовної заяви, згідно з якими зазначає, що його звернення у суд зумовлене його скрутним матеріальним становищем, потребою у лікуванні, відсутністю доходів та небажанням єдиної доньки добровільно допомогти батьку у вирішенні матеріальних проблем, придбанні медикаментів, оплаті комунальних послуг. Окрім цього, зазначає, що відповідач цілком спроможна щомісячно надавати непрацездатному батьку 5000,00 грн, що складає 1/12 від її сукупного сімейного доходу. Просить позов задовольнити.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, термін дії до 30.06.2026, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 /а.с.3 зворот/.
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №6117 від 19.02.2026 /а.с.8/, ОСОБА_1 встановлений діагноз: основний - М115.0 - первинний генералізований (остео)артроз; поліостеоартроз, безвузликова форма, ІІ стадія розвитку, хронічний прогресуючий перебіг з ураженням колінних, гомілково-ступеневих дрібних суглобів кистей. Двобічний гопартроз ІІ-ІІІ ст. з контрактурою суглобів. Rtg ІІ-ІІІ ст. ФНС ІІ-ІІІ ст. з больовим синдромом та порушенням функції ходьби. Гіпертонічна хвороба ІІ ст.
Згідно з Витягом з рішення №97/25/4395/Р від 31.07.2025 експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи /а.с.-9/, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання, дата повторного оцінювання 13.06.2026.
Відповідно до довідки про доходи №1543 8556 2353 2544, виданої ОСОБА_1 /а.с.11/, встановлено, що останній у період з червня 2024 року по червень 2025 року отримав пенсію у розмірі 47341,53 грн.
Також встановлено, що позивач несе витрати на лікування, купівлю медичних препаратів та оплату комунальних послуг /а.с.13-14/.
Позивач ОСОБА_1 є батьком відповідачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09.10.1996 /а.с.3/ та не заперечується сторонами.
Відповідно до Довідки від 13.03.2026 /а.с.31/, ОСОБА_2 не перебуває на обліку як така, шукає роботу та не зареєстрована як безробітна у Державній службі зайнятості.
Згідно з Медичною довідкою №7 /а.с.32/ про призначення і виплату державної допомоги у зв`язку з вагітністю і пологами жінкам, які не застраховані у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, ОСОБА_2 надано державну допомогу у період з 04.03.2026 по 07.07.2026.
Окрім цього, судом встановлено, що на утриманні ОСОБА_2 перебувають двоє малолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується їх свідоцтвами про народження /а.с. 33-34/.
Також на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 21.07.2026 надано довідку про доходи відповідача ОСОБА_2 , згідно з якою остання, у квітні та травні 2026 року отримала державну та соціальну матеріальну допомогу у розмірі 78903,23 грн, інших доходів не зазначено /а.с.43/.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Непрацездатними є особи, визнані установленим законом порядком інвалідами, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МСЕК. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц останній дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Тобто, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, виникає за наявності таких умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Тому моментом виникнення обов`язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Як роз`яснено в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 № 3, обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст. 204 СК).
З огляду на вищевикладене вбачається, що право на утримання від дочки, сина, мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. А необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Звертаючись до суду з позовом, з урахуванням положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі №917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до своєї повнолітньої доньки - ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька.
В обґрунтування позову посилався на те, що він є непрацездатним, так як має інвалідність 3 групи загального захворювання, отримує пенсію якої йому не вистачає для повноцінного існування, іншого доходу, окрім пенсії він не має. Має ряд захворювань, а тому потребує прийому ліків, а також несе витрати на оплату комунальних послуг та має інші побутові витрати.
При цьому до матеріалів справи не долучено жодного доказу про розмір пенсії позивача, а також про наявність чи відсутність інших доходів, станом на час розгляду справи судом.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не є особою пенсійного віку. Окрім цього, станом на дату звернення у суд, термін дії пенсійного посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання закінчився.
На момент ухвалення рішення судом, позивачем не надано жодних доказів про стан свого здоров`я, наявність інвалідності, рекомендацій щодо умов праці чи заборони виконувати якусь роботу.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено на 2026 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 2 595,00 грн.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.
Згідно ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Зазначена норма є зобов`язальною, але позивач повинен довести потребу у матеріальній допомозі.
Позивачем не надано суду доказів про стан здоров`я та потребу, у зв`язку з цим у витратах на лікування, їх розміру.
Посилання позивача на те, що він не в змозі собі забезпечити всіх потреб на харчування та лікування, без надання доказів такої потреби та розміру пенсії, не може бути підставою для задоволення позову та визначення аліментів у будь-якому розмірі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Отже, доказів про наявність потреби позивача у матеріальній допомозі від доньки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Позивач не надав доказів на підтвердження розміру витрат, які він несе на своє утримання, в тому числі, на лікування. Надані фіскальні чеки з аптечних установ не дають підстав вважати, що медичні засоби були придбані позивачем за призначенням лікарів. Доказів призначення лікарями того переліку медичних препаратів, на які надані чеки, суду не надано, оскільки долучений до справи рецепт на ліки не містить дати надання такого, а також даних щодо ідентифікації лікаря, який такі призначив.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є працездатною особою, доказів щодо обмеження трудової діяльності, а також наявності інвалідності суду не надано, наведені позивачем обставини не свідчать про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, тобто суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності потреби у наданні матеріальної допомоги зі сторони доньки, відтак у відповідачки ОСОБА_2 відсутній обов`язок щодо утримання батька, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що в разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а рішення ухвалено на користь відповідача, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 274, 279, 354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
у х в а л и в:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: