Справа № 462/6495/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Палюх Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразово у сумі 101 400,00 грн. Свої вимоги мотивує тим, що донька проживає разом із нею, та повністю перебуває на її утриманні. Відповідач не надає додаткової матеріальної допомоги на утримання дитини, при цьому донька навчається на першому курсі денної форми навчання спеціальності G17 Архітектура та містобудування Інституту ІАРД НУ «Львівська політехніка». Вона не в змозі самостійно утримувати доньку та повністю забезпечити необхідні витрати на навчання. Загальна вартість платної освітньої послуги на 2025/2026 навчальний рік становить 49500,00 грн. Вартість за весь термін навчання без урахування інфляції становить 198000,00 грн. Донька закінчує навчання 30.06.2029, відповідно весь термін навчання становить 4 роки, а отже вартість одного навчального року без урахування інфляції становить 49500,00 грн. Окрім цього, їхня донька впродовж 2024/2025 року пройшла курс підготовки до творчого конкурсу для вступу за спеціальністю «Архітектура та містобудування» і отримала знання та навички згідно затвердженої освітньої програми, вартість курсів становила 4800,00 грн. На день подання позову фактичні витрати на дитину склали 54300,00 грн. Останні роки відповідач ніяким чином не піклується про доньку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Добровільно надавати допомогу відповідач відмовляється. Таким чином, відповідач повинен сплатити половину вартості фактично понесених витрат на навчання дитини, що становить 27150,00 грн та передбачувані витрати за наступні роки навчання, що становить 74250,00 грн. Сукупний розмір фактично понесених витрат та прогнозованих витрат на навчання дитини, що підлягає стягненню з відповідача становить 101400,00 грн. За наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою від 28.07.2026 відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. При цьому, учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому враховуючи вимоги ст.ст.279 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами справи.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьками є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 виповнилося вісімнадцять років, тобто вона є такою, що досягла повноліття.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 є студенткою 1 курсу денної форми навчання рівня вищої освіти Бакалавр інституту ІАРД Національного університету «Львівська політехніка», закінчує навчання 30.06.2026.
Відповідно до Заяви про приєднання №679-2к від 08.08.2025 до договору про навчання та договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців, фінансування навчання здійснюється за рахунок фізичних та/або юридичних осіб, загальна вартість платної освітньої послуги за весь термін навчання без урахування інфляції становить 198000,00 грн, за 2025/2026 навчальний рік - 49500,00 грн.
Згідно з платіжними інструкціями №810В-СР4Т-Р4С0-А09К від 20.08.2025 та №Х17Т-ОНА2-4Е73-5ТВ3 від 11.03.2026 ОСОБА_1 оплатила за навчання ОСОБА_3 по 12000,00 грн, а всього 24000,00 грн.
Відповідно до Сертифікату, виданого ОСОБА_3 Інтелектуально навчально-науковим центром професійно-кар`єрної орієнтації НУ «Львівська політехніка», засвідчено те, що вона впродовж 2024/2025 навчального року пройшла курс підготовки до творчого конкурсу для вступу за спеціальністю «Архітектура та містобудування» і отримала знання та навички згідно затвердженої освітньої програми.
Згідно з платіжною інструкцією №ОТАР-26Н8-8К6Т-В876 від 19.10.2026, ОСОБА_1 оплатила за навчання на підготовчих курсах ОСОБА_3 4800,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно із ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Ч. 1, 2 ст. 185 Сімейного кодексу України встановлено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
З положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ, частин 7, 8 Сімейного кодексу України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
В обґрунтування своїх вимог позивачка покликається на те, що нею понесені додаткові витрати на навчання доньки, на підтвердження чого нею надані платіжні інструкції.
Виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, понесених додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема, необхідністю розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.
Під час розгляду цивільної справи № 6-1489цс17 Верховний Суд України роз`яснив, що до особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суд враховує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Розмір додаткових витрат на дитину має бути обґрунтованим та підтверджуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
Відповідно до роз`яснень п.п. 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», щодо передбаченої ст.185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягти лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків на утримання дитини (аліментів).
У постановах Верховного Суду від 8.12.2021 по справі № 607/12170/20 викладено правовий висновок про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
У постанові Верховного Суду від 19.04.2023 по справі № 760/10847/20 зазначено, що положення статті 185 СК стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.
За положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розмір понесених додаткових витрат на дитину має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення.
Ці кошти є додатковими на відміну від коштів, що отримуються на утримання дітей (аліментів).
Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей.
Суд зауважує, що позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність додаткових витрат на навчання, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання доньки.
Наведене також узгоджується з позицією, викладеною у постанові від 29.04.2022 по справі № 761/27222/20 Верховний Суд зазначив, що витрати, які позивач віднесла до витрат, пов`язаних з поглибленим навчанням та інтелектуальним розвитком дитини, були понесені на проходження дитиною додаткових курсів з професійної орієнтації, підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, навчання дитини в школі, на купівлю обладнання та витратних матеріалів на підготовчих курсах вищого навчального закладу, апеляційних суд обґрунтовано виходив з того, що такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Позивачем не доведено, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на утримання дитини. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, поданої представником - адвокатом Бойком О. О. про те, що схильність дитини до поглибленого навчання та вивчення точних наук є позитивним фактом, який має враховуватися, як особлива обставина, що потребує додаткових матеріальних витрат, є необґрунтованими, оскільки підготовка до ЗНО, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників, не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного із батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять. Витрати на заняття лижним спортом в Буковелі, які позивач визначив як витрати, пов`язані із розвитком фізичних здібностей дитини, а саме: придбання термошкарпеток, термобілизни та захисного шолому, придбання туру для відвідування гірськолижного курорту, консультаційні послуги з придбання туру, послуги страхування лижників, придбання залізничних квитків, ремонт застібки та зміна розміру спортивного спорядження, придбання продуктів харчування, купівля перепустки на підйомник, придбання приватних занять, оренда лиж, витрати на проїзд у таксі, витрати на проживання у готелі, також не зумовлені особливими обставинами, пов`язаними з розвитком певних здібностей дитини. Поїздка до Буковелю у січні 2020 року, витрати на яку просила стягнути позивач, була одноразовою поїздкою, позивач не довела систематичність відвідування дитиною занять з гірськолижного спорту, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі витрати не можуть вважатися понесеними за особливих обставин.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не довела наявність додаткових документально підтверджених витрат на повнолітню доньку, яка навчається, що викликані особливими обставинами, зокрема необхідністю навчання (наявність особливих здібностей), не надано жодних інших належних і допустимих доказів, які б підтвердили таку необхідність.
Ураховуючи вказані обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що в разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а рішення ухвалено на користь відповідача, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 279, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: