Справа № 629/7032/26
Провадження № 2/629/3319/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 року суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області Ткаченко Н.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
До Лозівського міськрайонного суду Харківської області з Холодногріського районного суду міста Харкова повернута цивільна справа ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як помилково направлена.
Розглянувши матеріали цивільної справи, суддя встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За нормами ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до відповіді щодо інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , як внутрішньо-переміщена особа.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
З огляду на викладене довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання відповідача ОСОБА_1 .
Така позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22, провадження № 61-17499св23.
23 лютого 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду в листі № 435/0/208/-26 щодо надання методичної інформації з питань правозастосування частини першої статті 27 ЦПК України надав роз`яснення, що ігнорування статусу внутрішньо переміщеної особи при визначенні підсудності справи є порушенням права на доступ на правосуддя. Якщо з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб суд установить, що фактичне місце проживання відповідача як внутрішньо переміщеної особи зареєстроване в іншому районі, справа має бути передана за підсудністю згідно зі статтею 31 ЦПК України. Тобто, відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб є підтвердженням місця проживання особи для визначення територіальної підсудності. Тому, підсудність визначається саме за зареєстрованим місцем проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі. Проте для внутрішньо переміщених осіб таким зареєстрованим місцем перебування є адреса, внесена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та підтверджена довідкою.
Враховуючи, що зареєстрованим місцем перебування відповідача ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що є територією Холодногріського районного суду міста Харкова, підстав, які б вказували на підсудність вказаного позову Лозівському міськрайонному суду Харківської області, не встановлено.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року в справі № 855/364/19, від 05 березня 2020 року у справі № 640/12339/19 зазначено, що якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад, як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Законом України «Про виконання рішень, застосуванням практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Крім того недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону та є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Отже суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
Відповідно до положень ч. 9 ст.187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на викладене, враховуючи роз`яснення Верховного Суду, викладені у листі від 23.02.2026 № 435/0/208-26, доходжу висновку, що цивільну справу № 629/7032/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було помилково направлено Холодногірським районним судом м. Харкова до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.
Враховуючи, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце перебування відповідача як внутрішньо переміщеної особи відноситься до територіальної юрисдикції Холодногірського районного суду м. Харкова, з метою дотримання встановлених законом правил територіальної підсудності вказану цивільну справу слід повернути до Холодногірського районного суду м. Харкова, як помилково повернуту.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 32, 187, 260, 353 ЦПК України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Цивільну справу № 629/7032/26 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід повернути до Холодногірського районного суду м. Харків, як помилково повернуту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Наталія ТКАЧЕНКО