ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 909/573/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М., Манюка П.Т.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2168/26) та б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2169/26)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 ( повне рішення складено 16.06.2026, суддя Гула У.І.)
та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026 ( повне рішення складено 25.06.2026, суддя Гула У.І.)
у справі № 909/573/26
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленнерго", м. Івано-Франківськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна",
м. Чернігів
про: стягнення 10 791,48 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Приватне акціонерне товариство "Прикарпаттяобленнерго" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" про стягнення 10 791,48 грн, з яких: 8 930,88 грн пені, 1 860,60 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 2025/2236 від 17.12.2025 в частині порушення вимог щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, штраф в заявленому до стягнення розмірі.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 у справі №909/573/26 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРЕЙД Україна» на користь Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" заборгованість в розмірі 10 791,48 грн, з яких: пеня у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару 8 930,88 грн, штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару 1 860,60 грн. та 2 662,40 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено неповне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині поставки товару, що підтверджується частковим виконанням замовлення (заявки) на поставку. У зв`язку з частковим виконання договору, позивачем, на підставі п. 8.2 договору обґрунтовано нараховано відповідачу пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення - 8 930,88 грн та штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару, що становить 1 860,60 грн. Відповідачем прострочення виконання зобов`язання щодо поставки не заперечується, доказів на спростування позиції позивача - відповідачем не надано.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026 у справі №909/573/26 заяву Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленнерго" про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРЕЙД Україна» на користь Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. Відмовлено в задоволенні заяви в частині вимоги щодо стягнення 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Частково задовольняючи розмір витрат на професійну правничу допомогу місцевий господарський суд вказав, що враховуючи ціну позову (10 791,48 грн) заявлена сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною, що суперечить принципам розумності та пропорційності. Враховуючи наведене, суд першої інстанції вказав, що обґрунтованою та такою, що відповідатиме складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт є правнича допомога в розмірі 1 500,00 грн.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги:
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 та додаткове рішення від 25.06.2026 у справі № 909/573/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Скаржник зазначає, що договір між сторонами було укладено 17.12.2025, після втрати чинності ГК України (28.08.2025 року), тому суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин висновки Верховного суду, що були сформовані на підставі ст. 549 ЦК України (в редакції 16.01.2003) та ст. 231 ГК України (в редакції 16.01.2003).
Апелянт вважає, що нарахування пені у спірних правовідносинах регулюється абз. 2 ч. 3 ст. 549 ЦК України, згідно якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково визнав зобов`язання з поставки товару грошовим зобов`язанням та застосував норму права ст. 549 ЦК України, в редакції до 28.08.2025 року, в той же час спірні правовідносини виникли з 17.12.2025 року.
Щодо оскарження додаткового рішення то апелянт вказує, що суд першої інстанції неправомірно долучив та врахував при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат докази, які позивач не подав з позовом, чи на стадії вирішення спору, а звернувся з заявою та додав документи після вирішення справи по суті, чим, на думку апелянта, порушив норми процесуального права.
Тому апелянт вважає, що долучення доказів понесених витрат, їх врахування судом та задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу є неправомірними.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 справу № 909/573/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Манюка П.Т.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/216/26) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 у справі № 909/573/26; постановлено здійснювати розгляд справи № 909/573/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2169/26) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026 у справі № 909/573/26; прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2169/26) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026 у справі № 909/573/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/216/26) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 у справі № 909/573/26.
07.08.2026 сформовано в системі «Електронний суд» та цього ж дня зареєстровано в суді відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому він просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі № 909/573/26 - залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що у цьому спорі, пеня є договірною, добровільно погодженою сторонами при укладенні договору, а тому підлягає застосуванню відповідно до умов укладеного між сторонами правочину.
На думку позивача, відповідач фактично стверджує, що після втрати чинності ГК України сторони взагалі позбавлені можливості погоджувати пеню за порушення строків поставки товару, виконання робіт чи інших не грошових зобов`язань. Однак таке тлумачення суперечить загальним засадам цивільного законодавства, принципу свободи договору, правовій природі неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та усталеній практиці господарського обороту.
Щодо додаткового рішення суду то позивач стверджує, що відповідач не доводить ані недостовірності поданих позивачем документів, ані того, що правнича допомога фактично не надавалася, ані того, що присуджена судом сума у розмірі 1 500,00 грн є неспівмірною чи необґрунтованою. Усі доводи апеляційної скарги зводяться виключно до формального посилання на дату оформлення окремих документів та власне тлумачення процесуальних норм ГПК України.
Апеляційний суд зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження було доставлено до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленнерго" 08.07.2026 о 20:20 год.
Відповідно до абз. 2 п. 5 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Оскільки ухвалу про відкриття апеляційного провадження позивач отримав 09.07.2026, то останнім днем на подання відзиву було 20.07.2026, в той час як позивач подав відзив на апеляційну скаргу - 07.08.2026.
Колегія суддів звертає увагу відповідача, що ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
В той же час, у цьому випадку, позивач подав відзив на апеляційну скаргу зі спливом вісімнадцяти днів після закінчення строку, встановленого ухвалою апеляційного суду від 08.07.2026.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу не порушував питання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд залишає без розгляду відзив позивача на апеляційну скаргу в порядку ч. 2 ст. 118 ГПК України як такий, що поданий з пропуском строку.
При цьому, керуючись принципом змагальності сторін, з огляду на те, що позивач до відзиву не долучав доказів на підтвердження чи спростування обставин справи, суд бере до уваги викладені аргументи у відзиві на апеляційну скаргу як письмові пояснення учасника справи в порядку ст. 42 ГПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
17.12.2025 року між Приватним акціонерним товариством «Прикарпаттяобленнерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРЕЙД УКРАЇНА» було укладено Договір № 2025/2236 про закупівлю товарів.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в 2026 році передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити за цінами, встановленими даним договором, товар (рукавиці в асортименті).
Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Пунктом 1.5 Договору сторони визначили місце виконання договору - м. Івано-Франківськ.
Загальна сума договору становить 498 990,00 грн. Закупівля буде проведена згідно з затвердженим бюджетом покупця на 2026 рік. У випадку зміни обсягів фінансування на 2026 рік стосовно предмету закупівлі покупець має право вносити зміни до даного договору або ініціювати його розірвання (п. 2.1., 2.2. Договору).
Постачальник відвантажує товар, що є предметом поставки за цим договором, покупцю за цінами, що визначені в п. 1.1 цього договору, дійсними та незмінними протягом чинності цього договору (п. 3.1.).
Згідно з п.5.1. Договору поставка Товару проводиться партіями в асортименті і кількості відповідно до поданої покупцем заявки за встановленими цим Договором цінами, з якісними характеристиками й у строки, які не перевищують 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання від Покупця заявки на поставку. Весь обсяг товару повинен бути поставлений протягом строку дії цього Договору.
Пунктом 5.2 Договору сторони визначили, що Заявка надсилається Покупцем електронною поштою на адресу Постачальника. Також у вказаному пункті сторони погодили, що надіслана на електронну пошту заявка вважається такою, що має юридичне значення.
Згідно з п.8.2 Договору у разі нездійснення поставки у встановлені строки та у визначених Договором обсягах, Постачальник сплачує пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а в разі порушення термінів поставки більш ніж на 10 календарних днів - сплачує Покупцю додатково штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару.
Відповідно до п.12.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
03.03.2026 відповідачем отримано заявку на поставку рукавиць робочих у кількості 1373 пари, ціна за одиницю з ПДВ 20,40 грн, сума всього з ПДВ 28 833,00 грн, що підтверджується скріншотом електронного повідомлення про направлення заявки на електронну пошту та вкладеним в дане повідомлення файлом (заявкою).
Відповідно до погоджених сторонами договору умов кінцевою датою поставки товару за заявкою від 03.03.2026 є 17.03.2026 (десятий робочий день).
За заявкою від 03.03.2026 відповідачем виконано зобов`язання частково, а саме поставлено товар у кількості 487 пар на загальну суму 10 227,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 90 від 12.03.2026.
Доказів виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за заявкою на постачання товару від 03.03.2026 у сумі 18 606,00 грн з ПДВ, у кількості 886 пар матеріали справи не містять.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не заперечує факту прострочення виконання зобов`язання щодо повної поставки товару.
При перегляді рішення по суті спору та додаткового рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Укладений між сторонами Договір від 17.12.2025 № 2025/2236 за своєю правовою природою є договором поставки.
03.03.2026 відповідачем отримано заявку на поставку рукавиць робочих у кількості 1373 пари, ціна за одиницю з ПДВ 20,40 грн, сума всього з ПДВ 28 833,00 грн.
На підтвердження поставки відповідачем товару за заявкою від 03.03.2026 позивач надав видаткову накладну №90 від 12.03.2026, відповідно до якої постачальником здійснено поставку товару у сумі 10 227,00 грн.
Згідно з п. 5.1. договору поставка товару проводиться партіями в асортименті і кількості відповідно до поданої покупцем заявки за встановленими договором цінами, з якісними характеристиками й у строки, які не перевищують 10 робочих днів з дня отримання від покупця заявки на поставку.
Пунктом 5.2 договору визначено, що заявка надсилається покупцем електронною поштою на адресу постачальника. Заявка, надіслана електронною поштою, вважається такою, що має юридичну силу.
У відповідності до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Отже, як встановлено судами, відповідно до умов договору, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 17.03.2026 включно.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено і не спростовується сторонами, що відповідач в порушення умов договору не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару за заявкою на постачання товару від 03.03.2026.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі нездійснення поставки у встановлені строки та у визначених договором обсягах, постачальник сплачує пеню у розмірі 1% від вартості недопоставлених товарно-матеріальних цінностей за кожен день прострочення, а в разі порушення термінів поставки більше ніж на 10 календарних днів - сплачує покупцю додатково штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару.
Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на користь позивача 8 930,88 гривень пені за період з 18.03.2026 до 04.05.2026 та 1 860,60 грн штрафу, так як вартість недопоставленого товару згідно з заявкою від 03.03.2026 становить 18 606 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо методологічної та арифметичної правильності поданого позивачем розрахунку.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним договору від 17.12.2025 № 2025/2236 про закупівлю товарів чи окремих його пунктів, договір, зокрема пункт 8.2, яким передбачено стягнення неустойки у відповідному розмірі є чинними і ніким не оспорюється.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
До того ж, відповідач не заперечує прострочення виконання зобов`язання за вказаним договором, а не погоджується лише з нарахуванням пені за прострочення вказаного зобов`язання.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, надав їм правильну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення задоволенні позовних вимог.
Також як було зазначено вище, відповідач просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРЕЙД Україна» на користь Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Щодо доводів скаржника на скасування додаткового рішення у справі №909/573/26 суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК).
Частинами 1-3 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК).
Так позивачем виконано вимоги ч.1 ст. 124 ГПК України, а саме: у позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач очікує понести становить 15 000 грн. Документи, що підтверджують розмір витрат на правову допомогу будуть надані суду після закінчення розгляду справи.
Рішення у справі №909/573/26 було ухвалено 16.06.2026, позивач звернувся до суду з заявою про стягнення витрат на професійну допомогу 18.06.2026, тобто в п`ятиденний строк, чим дотримався вимог ГПК України.
Отже, позивачем виконані вимоги ГПК України щодо зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат та строку на подання доказів понесених ним витрат.
Щодо посилання скаржника на те, що додані до заяви позивача про стягнення витрат докази існували на момент ухвалення рішення колегія суддів не бере до уваги, оскільки чинним ГПК України передбачено лише обов`язок щодо зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат та строк на подання такої заяви, що позивачем було дотримано. Інших підстав для скасування додаткового рішення апелянт не вказав.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 та додаткове рішення від 25.06.2026 у справі №909/573/26 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2168/26) та б/н від 03.07.2026 (вх. суду від 03.07.2026 № 01-05/2169/26) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2026 у справі № 909/573/26 залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя П.Т. Манюк