ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/4492/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Пономаренко Д.О.,
від відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 року, суддя в І інстанції Рога Н.В., повний текст якого складено 17.04.2026, в м. Одесі
у справі: №916/4492/25
за позовом: Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь"
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ
Державне промислове підприємство "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" про визнання недійсним Договору про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023, укладеного між ДПП "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" та ТОВ "Автомагістраль-Південь".
В обґрунтування позову ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» зазначив, що останній є державним підприємством, основним завданням якого було перекидання технічної води з Каховського водосховища до Південного водосховища для забезпечення водопостачання населення та промислових підприємств Кривого Рогу. Відповідні послуги надавалися КП «Кривбасводоканал» на підставі договору №1тн/389-ЗБУТ від 29.12.2017.
06.06.2023 внаслідок підриву російськими військами греблі Каховської ГЕС відбулося стрімке падіння рівня води у Каховському водосховищі, що унеможливило водозабір та призвело до припинення роботи насосних станцій каналу Дніпро - Кривий Ріг і фактичного зупинення діяльності позивача з перекидання води. У липні 2023 року договірні відносини між позивачем та КП «Кривбасводоканал» були припинені у зв`язку із запровадженням альтернативних схем наповнення Південного водосховища.
З метою ліквідації наслідків знищення Каховської ГЕС постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 №566 передбачено реалізацію експериментального проєкту з будівництва магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище. На виконання цього проєкту 19.07.2023 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області та ТОВ «Автомагістраль-Південь» укладено договір №Б-В-1.
15.08.2023 Дніпропетровською регіональною комісією з питань ТЕБ та НС прийнято рішення щодо механізму компенсації витрат за електричну енергію, спожиту насосними станціями магістрального водогону до завершення його будівництва. На виконання цього рішення 24.08.2023 між сторонами укладено договір №226 про відшкодування вартості електричної енергії, відповідно до якого позивач мав компенсувати витрати на електроенергію, спожиту на визначених у додатку до договору об`єктах, які, за умовами договору, використовуються виключно у господарській діяльності позивача.
Водночас позивач стверджує, що фактично не здійснював господарської діяльності з перекидання води з р. Інгулець до Південного водосховища, оскільки КП «Кривбасводоканал» відмовилося від отримання відповідних послуг, а наповнення Південного водосховища здійснювалося за іншими, альтернативними схемами. При цьому будівництво магістрального водогону за договором №Б-В-1 тривало, а електрична енергія на об`єктах, визначених договором №226, споживалася ТОВ «Автомагістраль-Південь» у межах виконання будівельних та пусконалагоджувальних робіт.
Позивач також зазначає, що витрати на електричну енергію для виконання таких робіт були передбачені договором №Б-В-1, а самі пусконалагоджувальні роботи проводилися на підставі укладених між сторонами договорів №231 та №232 від 24.08.2023. Відтак, на думку позивача, фактичне споживання електроенергії на об`єктах водогону не свідчить про використання її позивачем для власної господарської діяльності та не створює передбаченого договором №226 обов`язку щодо її компенсації.
Посилаючись на те, що договір №226 укладений для забезпечення діяльності, яка фактично не здійснювалася позивачем, а електроенергія споживалася відповідачем у процесі будівництва водогону, позивач вважає, що такий договір суперечить вимогам частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України та порушує його права та інтереси.
Крім того, позивач заперечує проти покладення на нього обов`язку компенсувати вартість електричної енергії лише на підставі виставлених відповідачем рахунків, оскільки, на його думку, такі рахунки не підтверджують фактичного надання йому послуг та виникнення відповідного грошового зобов`язання. Листування сторін також, за твердженням позивача, не підтверджує визнання ним відповідних зобов`язань.
За таких обставин позивач просить визнати недійсним договір про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023, укладений між ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» та ТОВ «Автомагістраль-Південь».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25 у задоволені позову - відмовлено повністю.
Суд дійшов висновку, що метою спірного Договору №226 від 24.08.2023 було забезпечення можливості ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» відновити господарську діяльність з перекидання технічної води. Відповідно до протоколу №47 від 15.08.2023 Дніпропетровської регіональної комісії з питань ТЕБ та НС на позивача покладено обов`язок укласти договори компенсації витрат за електричну енергію, спожиту насосними станціями магістрального водогону.
Згідно з Типовим положенням, затвердженим постановою КМУ від 17.06.2015 №409, рішення регіональної комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов`язковими для виконання підприємствами, установами та організаціями на відповідній території. Відтак укладення Договору №226 було обов`язковим для позивача.
Суд не прийняв доводи позивача про те, що обов`язок з компенсації виникає лише за умови використання об`єктів водогону для його господарської діяльності, оскільки ні Договором №226, ні Договором №Б-В-1 від 19.07.2023 не передбачено використання об`єктів водогону виключно після завершення його будівництва. Натомість Договір №226 укладено на період будівництва магістрального водогону, а обов`язок з компенсації витрат виникає протягом такого будівництва.
Суд також не встановив порушення ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки Договір №226 був похідним від договору на будівництво магістрального водогону та спрямований на забезпечення робіт, необхідних для його будівництва. Об`єкти, на яких споживалась електроенергія, використовувалися ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ», а тому укладення договору відповідало його визначеній меті. Крім того, суд звернув увагу на презумпцію правомірності правочину, встановлену ст. 204 ЦК України. Для визнання договору недійсним позивач повинен не лише довести наявність передбачених законом підстав, а й порушення свого права чи законного інтересу.
За сукупністю встановлених обставин суд дійшов висновку, що Договір №226 від 24.08.2023 відповідає вимогам цивільного законодавства, підстав для визнання його недійсним не встановлено, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ", в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про добровільне укладення Договору №226 від 24.08.2023, оскільки його підписання було зумовлене обов`язковим виконанням протоколу №47 від 15.08.2023 Дніпропетровської регіональної комісії з питань ТЕБ та НС та необхідністю ліквідації наслідків знищення Каховської ГЕС. При цьому Позивач стверджує, що фактично не здійснював перекидання води об`єктами будівництва магістрального водогону, не укладав відповідного договору з КП «Кривбасводоканал» та не отримував прибутку від такої діяльності, у зв`язку з чим передбачені договором правові наслідки не настали.
На думку Скаржника, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України спірний договір мав бути спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, однак фактичного використання Позивачем об`єктів водогону у господарській діяльності не відбулося. Також Скаржник посилається на ст. 42 Водного кодексу України, зазначаючи, що для здійснення перекидання води необхідним було укладення договору з КП «Кривбасводоканал», яке відмовилося від його укладення у зв`язку з відсутністю потреби у використанні об`єктів водогону до завершення їх будівництва та наявністю альтернативних схем наповнення Південного водосховища.
Скаржник не погоджується і з висновком суду про виникнення обов`язку з компенсації вартості електроенергії протягом усього періоду будівництва водогону, вважаючи, що такий обов`язок виникав лише за умови фактичного використання відповідних об`єктів у господарській діяльності Позивача. При цьому електроенергія, спожита під час будівельних та пусконалагоджувальних робіт, на його думку, підлягала оплаті в межах договору №Б-В-1 від 19.07.2023.
Крім того, Скаржник стверджує, що спірний договір суперечить інтересам держави, оскільки покладає на державне підприємство обов`язок компенсувати витрати без отримання доходу від відповідної господарської діяльності, що може призвести до виникнення збитків підприємства та недоотримання коштів державним бюджетом.
Також Скаржник посилається на відсутність на момент укладення договору правового механізму передачі та використання незавершених об`єктів будівництва, який був запроваджений лише постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2024 №469. У зв`язку з цим, на його думку, використання насосних станцій Позивачем було юридично неможливим, що також стало однією з причин відмови КП «Кривбасводоканал» від укладення договору на перекидання води.
На підставі наведеного Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, його висновки не відповідають фактичним обставинам, а спірний договір укладений з порушенням вимог цивільного законодавства, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив обставини укладення Договору №226 від 24.08.2023 про відшкодування вартості електричної енергії між ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» та ТОВ «Автомагістраль-Південь». Укладення цього договору було зумовлено необхідністю забезпечення електричною енергією насосних станцій новозбудованого магістрального водогону, будівництво якого здійснювалося на виконання державного експериментального проєкту з ліквідації наслідків знищення Каховської ГЕС.
Відповідач звертає увагу, що відповідно до протоколу №47 від 15.08.2023 Дніпропетровської регіональної комісії з питань ТЕБ та НС на ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» було покладено обов`язок укласти договори щодо компенсації витрат за спожиту насосними станціями електричну енергію. Враховуючи обов`язковість рішень такої комісії, укладення Договору №226 було необхідним та відповідало вимогам законодавства.
За умовами Договору №226 відповідач зобов`язався компенсувати вартість електричної енергії, спожитої на визначених у додатку до договору об`єктах, а договір діяв до 31.12.2023 та передбачав його автоматичне продовження за відсутності заяви сторін про припинення або зміну. При цьому матеріали справи не містять доказів звернення будь-якої зі сторін із такою заявою.
Відповідач також зазначає, що спірний договір за своєю правовою природою регулює відносини у сфері надання послуг, а його умови визначають порядок компенсації фактично понесених витрат на електричну енергію. Відтак твердження позивача про відсутність господарської діяльності щодо використання відповідних об`єктів саме по собі не свідчить про недійсність договору.
На думку відповідача, позивач не довів наявності передбачених законом підстав для визнання Договору №226 недійсним, зокрема не зазначив, яким саме актам цивільного законодавства чи інтересам держави і суспільства суперечить його зміст. При цьому правові наслідки договору фактично настали, а тому заявлений позов, на думку відповідача, спрямований на уникнення виконання зобов`язань щодо оплати спожитої електричної енергії.
Також відповідач наголошує, що наявність підстав для недійсності правочину та порушення прав чи інтересів особи визначаються станом на момент його вчинення.
Крім того, відповідач повідомляє про постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі №904/6114/25, якою задоволено вимоги ТОВ «Автомагістраль-Південь» про стягнення заборгованості за Договором №226 від 24.08.2023 у розмірі 45 199 573,90 грн та частково штрафних санкцій і судових витрат, що, на думку відповідача, додатково підтверджує фактичне виконання та юридичні наслідки спірного договору.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25; призначено справу №916/4492/25 до розгляду на 25.08.2026 о 12:00 та в подальшому оголошено перерву до 29.09.2026 о 10:30.
16.06.2026 до апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство «Кривбасводоканал».
В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що основним видом його діяльності є забезпечення перекидання водних ресурсів до маловодних регіонів, зокрема до Південного водосховища, з якого забір води здійснює КП «Кривбасводоканал» на підставі відповідного дозволу та договору. Після знищення Каховської ГЕС у липні 2023 року правовідносини за цим договором припинилися, а позивач фактично не здійснював перекидання води до Південного водосховища.
Позивач наголошує, що відповідно до статті 42 Водного кодексу України забір води первинними водокористувачами з водогонів міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів здійснюється на підставі договору з підприємством, яке забезпечує відповідне перекидання води. Відтак КП «Кривбасводоканал» може підтвердити або спростувати факт використання об`єктів магістрального водогону та здійснення перекидання води у період дії Договору №226 від 24.08.2023.
Крім того, позивач зазначає, що після внесення постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2024 №469 змін до постанови №566 від 06.06.2023 саме КП «Кривбасводоканал» було передано у зберігання з правом використання та технічної експлуатації об`єкти незавершеного будівництва магістрального водогону. На думку позивача, це додатково підтверджує необхідність участі підприємства у справі.
Позивач також вказує, що стягнення з нього заборгованості за Договором №226 може мати наслідком встановлення факту використання ним об`єктів водогону у господарській діяльності та виникнення збитків, у зв`язку з чим він не виключає подальшого звернення з вимогами про їх відшкодування до КП «Кривбасводоканал». Таким чином, рішення у цій справі може безпосередньо вплинути на права та обов`язки зазначеного підприємства.
З огляду на викладене, посилаючись на частину першу статті 50 ГПК України, позивач вважає необхідним залучити КП «Кривбасводоканал» до участі у справі як третю особу на його стороні для повного та всебічного з`ясування обставин спору.
29.06.2026 від відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача про залучення третьої особи, в яких останній зазначає, що позивач не обґрунтував, на які саме права чи обов`язки цього підприємства може вплинути рішення суду. На думку відповідача, позивач фактично просить залучити КП «Кривбасводоканал» лише для підтвердження обставин щодо нездійснення господарської діяльності з перекидання води, які не є предметом спору.
Відповідач звертає увагу, що предметом спору є дійсність Договору №226 від 24.08.2023, за яким передбачено відшкодування вартості електричної енергії, спожитої на визначених у договорі насосних станціях. При цьому факт споживання електроенергії цими об`єктами, на думку відповідача, вже встановлений у судових справах №904/589/24, №904/352/24 та №904/1918/24, за результатами яких з позивача стягнуто понад 46 млн грн витрат за спожиту електроенергію.
Крім того, відповідач посилається на набрання законної сили постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/6114/25 за позовом ТОВ «Автомагістраль-Південь» до ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» про стягнення заборгованості за Договором №226 та вважає, що наведені обставини підтверджують виникнення реальних правових наслідків за спірним договором.
Відтак відповідач вважає, що підстав для залучення КП «Кривбасводоканал» до участі у справі не наведено.
В судовому засіданні 29.09.2026 брав участь представник позивача. Відповідач участі не брав, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши клопотання Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство «Кривбасводоканал», судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 - 4 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У п.п.8.16-8.18 постанови від 27.02.2024 у справі №912/164/20 Верховний Суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі. Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №201/2760/20.
У розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
Отже, в силу наведеної вище норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права та обов`язки і в силу положень частини четвертої обов`язком суду є зазначення обставин, на які саме права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду.
Верховний Суд у п.8.19 постанови від 22.06.2023 у справі №908/119/22 виходив з того, що самі по собі вказівки у позовній заяві щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не є свідченням того, що їх участь у справі є необхідною, обґрунтованою, а рішення може впливати на їхні права, обов`язки та інтереси.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому у неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас, предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у такому процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Зі змісту поданого клопотання вбачається, що необхідність залучення КП «Кривбасводоканал» позивач обґрунтовує тим, що це підприємство може підтвердити або спростувати обставини щодо здійснення перекидання води об`єктами будівництва магістрального водогону у період дії Договору №226 від 24.08.2023, а також у подальшому може бути відповідачем за вимогами позивача про відшкодування збитків.
Водночас предметом спору у даній справі є визнання недійсним Договору №226 від 24.08.2023 про відшкодування вартості електричної енергії, укладеного між ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» та ТОВ «Автомагістраль-Південь». При цьому позивачем не наведено обґрунтування того, що рішення у цій справі безпосередньо вплине на існуючі права чи обов`язки КП «Кривбасводоканал» щодо позивача або відповідача.
Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на можливість підтвердження КП «Кривбасводоканал» обставин фактичного перекидання води стосується оцінки доказів та встановлення обставин, які входять до предмета доказування у справі, однак саме по собі не свідчить про наявність у зазначеного підприємства процесуальної заінтересованості, передбаченої статтею 50 ГПК України.
Таким чином, позивачем не доведено, які саме конкретні права та обов`язки КП «Кривбасводоканал» можуть виникнути, змінитися або припинитися у разі задоволення чи відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Договору №226 від 24.08.2023, а також яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на такі права та обов`язки.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених статтею 50 ГПК України підстав для залучення КП «Кривбасводоканал» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Передумовою укладення вищезазначеного Договору стала загальновідома подія, а саме: підрив російськими військами 6 червня 2023 року близько 2:50 ночі греблі Каховської ГЕС, що забезпечує південь України електроенергією і прісною водою, в результаті чого, через неконтрольований витік води, відбулося стрімке падіння рівня води у Каховському водосховищі нижче рівня його мертвого об`єму, що призвело до неможливості здійснення водозабору із даного джерела та повної зупинки насосних станцій каналу Дніпро - Кривий Ріг.
06 червня 2023р. Постановою Кабінету Міністрів України №566 "Про виділення коштів з фонду ліквідації наслідків збройної агресії для реалізації експериментального проєкту з будівництва магістральних водогонів у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції" затверджено Порядок
реалізації експериментального проєкту з будівництва магістральних водогонів, у п.2 якого зазначено, що експериментальний проєкт спрямований на мінімізацію наслідків надзвичайної ситуації, пов`язаної із знищенням Каховської гідроелектростанції та забезпеченням життєдіяльності населення України в умовах критичного зниження рівня води у Каховському водосховищі.
Відповідно до п. 4 вищезазначеного Порядку учасниками експериментального проекту є Міндовкілля, Держводагентство, Генеральний штаб Збройних Сил, ДСНС, Криворізька міська рада (за згодою), Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська та Херсонська обласні військові адміністрації, Агентство відновлення, служби відновлення та розвитку інфраструктури в областях, проєктні та будівельні організації.
Як вбачається із матеріалів справи, 19 липня 2023р. між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (Замовник) та ТОВ "Автомагістраль Південь" (Підрядник), з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022р. № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 р. № 566, Наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 06.07.2023р. № Н-287/07- 02/02.2, був укладений Договір №Б-В-1 на закупівлю робіт: Нове будівництво магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище для забезпечення водою м. Кривий Ріг у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Дніпропетровська область (ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) (далі - Договір №Б-В-1 на закупівлю робіт від 19.07.2023р.)
Відповідно до п. 1.1. Договору №Б-В-1 на закупівлю робіт від 19.07.2023р. Підрядник у порядку та на умовах, визначених цим Договором, своїми силами і засобами на власний ризик та/або з залученням субпідрядних організацій зобов`язується виконати Роботи: "Нове будівництво магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище для забезпечення водою м. Кривий Ріг у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Дніпропетровська область (ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь)" у відповідності з державними будівельними нормами, державними стандартами та розробленою проєктною документацією, та в визначений відповідно Договору термін, а Замовник зобов`язується прийняти належним чином виконані у відповідності з цим договором роботи та сплатити їх вартість.
Найменування об`єкту: "Нове будівництво магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище для забезпечення водою м. Кривий Ріг у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Дніпропетровська область".
Місце розташування Об`єкту: 00000, Україна, Дніпропетровська область, Криворізький район, магістральний водогін р. Інгулець - Південне водосховище.
Підрядник здійснює виконання Робіт в строки, передбачені Графіком виконання робіт (Додаток № 3), в повному обсязі, до повної готовності Об`єкту та його готовності до введення в експлуатацію (п. 1.2 Договору №Б-В-1 на закупівлю робіт від 19.07.2023р.).
Отже, згідно з Договором №Б-В-1 на закупівлю робіт від 19.07.2023р. ТОВ "Автомагістраль Південь" взяло на себе зобов`язання ліквідувати негативні наслідки, пов`язані із знищенням Каховської гідроелектростанції, шляхом будівництва нового магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище.
15 серпня 2023 року Дніпропетровською регіональною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій було проведено позачергове засідання, оформлене протоколом №47, згідно якого вирішено:
- забезпечити приєднання насосних станцій об`єкта "Нове будівництво магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище для забезпечення водою м. Кривий Ріг у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Дніпропетровська область" до мереж АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" для будівництва і пусконалагоджувальних робіт (керівнику АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" - Терещуку А.І.);
- забезпечити укладання договору на користування електроенергією між підрядними організаціями та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на період будівництва і пусконалагоджувальних робіт (керівникам Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області - Коломійцеву О.А., АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" - Терещуку А.І.);
- визначити механізм та укласти договори компенсації витрат за спожиту насосними станціями магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище електричну енергію до завершення будівництва об`єкту "Нове будівництво магістрального водогону р. Інгулець-Південне водосховище для забезпечення водою м. Кривий Ріг у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Дніпропетровська область" (керівникам Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області - Коломійцеву О.А., Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" - Харитонову Є.Б.).
ДПП "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" згідно з Статутом (нова редакція), затвердженим Розпорядженням голови облдержадміністрації від 05.03.2028р. №Р-125/0/3-18, засноване на державній власності, належить до сфери управління Дніпропетровської обласної державної адміністрації та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом.
Відповідно до п. 2.1. Статуту ДПП "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" створено з метою отримання відповідного прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності: забезпечення перекидання води у маловодні регіони, технічна експлуатація водопровідних мереж і водогосподарських споруд, утримання їх у належному технічному стані; забезпечення перекидання високомінералізованих шахтних вод; забезпечення споживачів якісною технічною та питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж.
На виконання вищезазначеного рішення, 24 серпня 2023р. між ТОВ "Автомагістраль-Південь" (Сторона-1) та ДПП "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" (Сторона-2) був укладений Договір №226 про відшкодування вартості електричної енергії (далі - Договір №226 від 24.08.2023р.), згідно з п. 1.1. якого Сторона-2 зобов`язується здійснювати відшкодування витрат вартості електричної енергії, що несе Балансоутримувач на об`єктах, визначених у Додатку 1 до даного Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору №226 від 24.08.2023р. даним Договором сторони засвідчують, що зазначені у Додатку 1 об`єкти є невід`ємними складовими виробничого циклу Сторони-2 та використовуються виключно нею у своїй господарській діяльності, у зв`язку із чим витрати вартості електричної енергії Сторони-1 підлягають компенсації Стороною-2.
У Додатку 1 до Договору №226 від 24.08.2023р. зазначено перелік об`єктів приєднання, а саме:
1. НС (насосна станція) - 1; Тип електроенергії - AR; Місце встановлення засобів обліку - ЯКНО-1 10кВ; Тип приладу розрахункового обліку НІК2303ART.1000.VC.15; № приладу обліку - 11690365.
2. НС (насосна станція) - 2; Тип електроенергії - AR; Місце встановлення засобів обліку ЯКНО-1 6кВ; Тип приладу розрахункового обліку НІК2303ART.1000.VC.15; № приладу обліку - 11690364.
Розділом 2 сторони Договору №226 від 24.08.2023р. погодили компенсацію витрат та порядок розрахунків, зокрема:
- Витрати вартості електричної енергії, що несе Балансоутримувач здійснюється Стороною-2 на підставі виставлених рахунків шляхом перерахування Стороною-2 грошових коштів безпосередньо до уповноваженого банку на поточний рахунок Сторони-1 не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання рахунків від Сторони-1. Виставлені Стороною-1 рахунки на компенсацію витрат останнього за відшкодування вартості електричної енергії на об`єктах зазначених в Додатку 1 повинні містити № та дату основних Договорів про постачання електричної енергії, укладених між Стороною-1 та Енергопостачальниками. відповідно до яких здійснюється компенсація вартості з електропостачання на об`єктах (п. 2.1.).
- Вартість відшкодування електричної енергії, що надається Балансоутримувачем та в подальшому компенсується Стороною-2 визначається по кількості спожитої електричної енергії Стороною-2 у розрахунковому періоді (розрахунковий період - період вказаний в договорах про постачання електричної енергії між Балансоутримувачем та енергопостачальними організаціями) та діючими тарифами, затвердженими НКРЕКП в Україні. Кількість спожитої електричної енергії підтверджується своєчасно наданими копіями актів про використану електричну енергію, які складені між Балансоутримувачем та Електропостачальниками (п. 2.2.).
- Кількість спожитої електричної енергії в розрахунковому періоді визначається по показам лічильників комерційних вузлів обліку, встановлених на об`єктах, визначених у Додатку 1 до цього Договору або на об`єктах енергопередавальних організацій, через які здійснюється живлення об`єктів у повному обсязі, якщо електрична енергія споживається тільки Стороною-2 (п. 2.3.).
- Кількість спожитої та генерованої реактивної енергії визначається відповідно п.2.2. Договору (п. 2.4.).
- На період використання об`єктів зазначених у Додатку І Сторона-2 компенсує Балансоутримувач)' вартість послуг з державної повірки комерційних вузлів обліку, по яким фіксуються обсяги спожитої електроенергії в повному обсязі або частково (пропорційно обсягу спожитої енергії) (п. 2.5.).
Також, відповідно до п. 3.1. Договору №226 від 24.08.2023р. Сторона-1 зобов`язується забезпечити виставлення рахунків за відшкодування електричної енергії Стороні-2 за діючими розцінками і тарифами, а Сторона-2 зобов`язується прийняти виставленні рахунки Балансоутримувачем та оплатити їх у строки і на умовах, визначених цим Договором (п. 3.2.).
Згідно з п. 6.1. Договору він набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2023р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Пунктом 6.4. Договору №226 від 24.08.2023р. сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Матеріали справи не містять доказів звернення будь-якої зі сторін із заявою про припинення Договору №226 від 24.08.2023р.
Предметом спору по даній справі є визнання недійсним Договору про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023 р., укладеного між ДПП "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" та ТОВ "Автомагістраль-Південь".
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено наявності визначених законом підстав для визнання Договору про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023 недійсним, зокрема недодержання сторонами в момент його укладення вимог частин першої, третьої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.
В частині першій статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що, зокрема, підтверджується висновками, сформульованими в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.
Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).
Так, позивач вважає договір №226 таким, що суперечить вимогам частині 1 (цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам), частині 5 (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) статті 203 ЦК України,
Вказує, що Договір №226 суперечить інтересам держави, оскільки покладає на державне підприємство витрати без отримання доходу від відповідної діяльності, а на момент його укладення був відсутній правовий механізм передачі та використання незавершених об`єктів будівництва, запроваджений лише постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2024 №469.
Зазначає, що фактично не здійснював перекидання води об`єктами магістрального водогону, не укладав відповідного договору з КП «Кривбасводоканал» та не отримував доходу від такої діяльності, у зв`язку з чим, на його думку, передбачені договором правові наслідки не настали. Використання об`єктів водогону для перекидання води було неможливим без відповідного договору з КП «Кривбасводоканал», яке відмовилося від його укладення. Вважає, що обов`язок компенсувати вартість електроенергії виникав лише за умови фактичного використання об`єктів у господарській діяльності Позивача, тоді як електроенергія під час будівельних та пусконалагоджувальних робіт мала оплачуватися в межах іншого договору №Б-В-1 від 19.07.2023.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання Договору про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023 недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, укладенню Договору №226 від 24.08.2023 передувала надзвичайна ситуація, пов`язана зі знищенням 06.06.2023 Каховської гідроелектростанції, внаслідок чого виникла необхідність у реалізації невідкладних заходів для забезпечення населення водою.
У зв`язку із цим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 №566 затверджено Порядок реалізації експериментального проєкту з будівництва магістральних водогонів, спрямованого, зокрема, на мінімізацію наслідків надзвичайної ситуації, пов`язаної зі знищенням Каховської гідроелектростанції, та забезпечення життєдіяльності населення.
На виконання зазначених заходів 19.07.2023 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області та ТОВ «Автомагістраль-Південь» укладено Договір №Б-В-1 на закупівлю робіт з нового будівництва магістрального водогону р. Інгулець - Південне водосховище.
У подальшому, 15.08.2023, Дніпропетровською регіональною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій проведено позачергове засідання, за результатами якого прийнято рішення, оформлене протоколом №47.
Цим рішенням, зокрема, передбачено для позивача необхідність забезпечити підключення насосних станцій нового магістрального водогону до електричних мереж для проведення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, забезпечити укладення договорів щодо використання електричної енергії на період будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, а також визначити механізм і укласти договори компенсації вартості електричної енергії, спожитої насосними станціями магістрального водогону, до завершення будівництва об`єкта.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Типового положення про регіональну та місцеву комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №409, комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі надзвичайної ситуації організовує роботу з локалізації або ліквідації надзвичайної ситуації відповідного рівня.
Пунктом 10 цього Типового положення встановлено, що рішення комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов`язковими для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Таким чином, рішення регіональної комісії №47 від 15.08.2023 створювало для позивача обов`язок виконати прийняте в межах її повноважень рішення, у тому числі шляхом укладення відповідного договору компенсації витрат на електричну енергію.
На виконання зазначеного рішення 24.08.2023 між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» укладено Договір №226 про відшкодування вартості електричної енергії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведена послідовність подій свідчить про наявність об`єктивної передумови та конкретної мети укладення спірного договору, а тому не підтверджує доводів позивача про відсутність у сторін наміру створити передбачені ним правові наслідки.
Зміст Договору №226 є визначеним та безпосередньо встановлює права й обов`язки сторін.
Так, пунктом 1.1 договору передбачено обов`язок Сторони-2 відшкодовувати витрати вартості електричної енергії, понесені Балансоутримувачем на об`єктах, визначених у Додатку 1.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що зазначені об`єкти є невід`ємними складовими виробничого циклу Сторони-2 та використовуються нею у господарській діяльності.
Розділом 2 договору визначено порядок встановлення обсягу та вартості електричної енергії, що підлягає компенсації, зокрема на підставі показників комерційних вузлів обліку, відповідних документів та діючих тарифів.
Отже, Договір №226 безпосередньо встановлює конкретне цивільно-правове зобов`язання позивача щодо відшкодування визначених договором витрат.
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Підписавши Договір №226, позивач погодився з його умовами, у тому числі щодо об`єктів, на яких здійснюється споживання електричної енергії, порядку визначення її обсягу та вартості, а також строку дії договору.
Безпосередньо у тексті Договору №226 відсутні посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 №566, рішення Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, оформлене протоколом №47 від 15.08.2023, чи будь-які інші рішення органів державної влади або місцевого самоврядування як на підставу виникнення передбачених договором цивільно-правових зобов`язань. Натомість сторони безпосередньо погодили зміст договору, його предмет, права та обов`язки, порядок визначення обсягу і вартості електричної енергії та порядок її компенсації.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від укладення Договору №226, заявляв про незгоду з його умовами, повідомляв про неможливість його укладення чи вчиняв будь-які дії, спрямовані на відмову від його підписання.
Навпаки, Договір №226 був добровільно підписаний уповноваженими представниками обох сторін, що свідчить про погодження ними його умов.
При цьому сама по собі наявність рішення регіональної комісії, яким передбачалося укладення договорів компенсації вартості електричної енергії, не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості вільно сформувати свою волю щодо укладення саме Договору №226 на погоджених сторонами умовах.
Колегія суддів також враховує поведінку сторін після укладення Договору №226.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач направляв позивачу рахунки та документи, передбачені договором, а між сторонами виник спір щодо обсягу та вартості електричної енергії, яка підлягає компенсації.
Зазначене має значення для оцінки доводів позивача про те, що сторони не мали наміру створювати правові наслідки. Навпаки, їхня подальша поведінка свідчить про те, що Договір №226 виконувався сторонами, породжував відповідні права та обов`язки.
При цьому для висновку про невідповідність правочину вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України необхідно встановити відсутність у сторін наміру створити правові наслідки саме на момент його вчинення. Саме по собі невиконання окремих договірних дій або подальший спір щодо виконання договору такого висновку не зумовлює.
У цій справі сукупність обставин укладення Договору №226, його зміст, визначені сторонами права та обов`язки, погоджений механізм розрахунків, а також подальша поведінка сторін свідчать про реальність правовідносин, які сторони мали намір врегулювати.
Не доведено позивачем і порушення вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.
Для застосування частини першої статті 203 Цивільного кодексу України необхідно встановити конкретну суперечність змісту правочину вимогам закону або належним чином доведеним охоронюваним законом інтересам, чого позивачем не доведено.
Посилання апелянта на те, що ДПП «КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ» повинно було компенсувати витрати на електричну енергію, не отримуючи, на його думку, доходу від перекидання води, фактично свідчить про оцінку економічної доцільності укладеного договору.
Водночас економічна невигідність договору для однієї зі сторін сама по собі не означає суперечності його змісту закону чи інтересам держави і суспільства.
Навпаки, обставини укладення Договору №226 свідчать, що його укладення було пов`язане з реалізацією заходів щодо подолання наслідків знищення Каховської гідроелектростанції та забезпечення населення водою в умовах надзвичайної ситуації, тобто відповідало визначеній державою публічній меті.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач фактично ототожнює дійсність правочину з належним виконанням передбачених ним зобов`язань.
Водночас саме по собі невиконання, неналежне виконання або виникнення спору щодо обсягу договірного зобов`язання не свідчить про недійсність договору. Такі обставини можуть бути предметом оцінки під час вирішення спору щодо наявності та розміру заборгованості, обсягу фактично спожитої електричної енергії, правомірності виставлення відповідних рахунків та наявності підстав для їх оплати, але не доводять автоматично недодержання вимог статті 203 Цивільного кодексу України на момент укладення правочину.
Відтак доводи позивача про те, що насосні станції використовувалися під час будівельних та пусконалагоджувальних робіт відповідачем, а не для безпосереднього перекидання води в межах господарської діяльності позивача, можуть мати значення для встановлення підстав та обсягу конкретних грошових вимог за Договором №226, однак самі по собі не доводять недійсності цього договору.
Так само факт незавершеності на момент укладення Договору №226 будівництва магістрального водогону та його невведення в експлуатацію не свідчить про відсутність правових підстав для укладення договору.
Як правильно встановив суд першої інстанції, ані Договором №226 від 24.08.2023, ані Договором №Б-В-1 від 19.07.2023 не встановлено, що компенсація витрат на електричну енергію можлива виключно після завершення будівництва магістрального водогону або введення його в експлуатацію.
Навпаки, пунктом 6.1 Договору №226 визначено, що він діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, а пунктом 6.4 передбачено можливість продовження строку його дії за відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору.
Отже, сторони пов`язали виникнення та реалізацію договірних правовідносин не виключно із завершенням будівництва та введенням об`єкта в експлуатацію, а з періодом реалізації відповідного проєкту та виконанням визначених договором зобов`язань.
Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що витрати на електричну енергію, використану ТОВ «Автомагістраль-Південь» для здійснення будівельних та пусконалагоджувальних робіт, повинні були включатися до ціни Договору №Б-В-1. Зазначені доводи стосуються виконання іншого договору - Договору №Б-В-1 від 19.07.2023, який не є предметом розгляду даної справи. Наявність такого договору сама по собі не виключає можливості укладення сторонами Договору №226, яким було врегульовано окреме питання компенсації витрат на електричну енергію.
Безпідставними є також доводи апелянта щодо подальшого нормативного врегулювання порядку використання та передачі об`єктів магістрального водогону. Спірний Договір №226 укладено 24.08.2023, а тому питання його відповідності вимогам законодавства має оцінюватися виходячи з нормативно-правового регулювання, чинного на момент його укладення. Подальше внесення змін до нормативного регулювання, зокрема прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2024 №469, саме по собі не може свідчити про недійсність правочину, укладеного до набрання чинності такими змінами.
Отже, обставини, на які посилається позивач, щодо фактичного використання об`єктів водогону, завершеності будівництва, порядку передачі об`єктів, подальшої зміни нормативного регулювання та розподілу витрат між учасниками будівництва не свідчать про наявність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для недійсності Договору №226 на момент його укладення.
Суд вважає, що встановлення того, чи були фактично спожиті відповідні обсяги електричної енергії, ким саме вони були спожиті, чи відповідають заявлені до компенсації суми умовам пунктів 1.1- 2.3 Договору №226 та чи підлягають вони оплаті позивачем, належить до предмета доказування у спорі щодо виконання відповідного грошового зобов`язання.
Натомість у межах спору про недійсність правочину необхідно встановити наявність дефекту самого правочину, передбаченого законом, який існував на момент його вчинення.
В свою чергу позивачем такого не доведено.
Відтак доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з покладеним на нього Договором №226 обов`язком компенсувати вартість електричної енергії та з наслідками його виконання, однак така незгода сама по собі не є підставою для визнання правочину недійсним.
Колегія суддів також враховує, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на усунення конкретного порушення його цивільного права або законного інтересу. Визнання договору недійсним не може використовуватися лише як спосіб уникнення виконання договірного зобов`язання за відсутності передбачених законом підстав для недійсності правочину.
За встановлених у цій справі обставин позивач не довів, що укладення Договору №226 порушило його цивільне право чи законний інтерес у спосіб, який може бути усунутий шляхом визнання цього договору недійсним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання Договору про відшкодування вартості електричної енергії №226 від 24.08.2023 недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державного промислового підприємства "КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 у справі №916/4492/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.10.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська