ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 915/1153/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 21.08.2026, прийняту суддею Ільєвою Л.М., м. Миколаїв, про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівка-Еліос"
про стягнення 7 411 275,88 грн
ВСТАНОВИВ:
У липні 2026 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівка-Еліос", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 7411275,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" послалося на наявність у нього грошових вимог до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Земельний фонд", які виникли, зокрема, у зв`язку з невиконанням укладеного між ними договору про надання поворотної фінансової допомоги №3/10-13 від 22.10.2013 та були предметом судового розгляду у справах №910/4136/14 і №910/22119/14. Поряд з цим, за твердженням позивача, відповідні майнові зобов`язання Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Земельний фонд" перед позивачем перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівка-Еліос" в силу частини шостої статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у зв`язку з набуттям останнім за результатами електронного аукціону №SPE001-UA-20241226-78312 права власності на єдиний майновий комплекс зазначеного державного підприємства. До складу заявленої до стягнення заборгованості позивач включив основний борг, штраф, 3% річних, інфляційні втрати, судові витрати та відшкодування витрат арбітражного керуючого, розмір яких, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр", встановлювався судовими рішеннями у справах №910/4136/14 та №910/22119/14.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 04.08.2026 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
Дана ухвала суду обґрунтована ненаданням позивачем доказів на підтвердження виникнення заборгованості у сумі 7411275,88 грн, у тому числі відповідних договорів, розрахунків визнаних сум тощо, на підставі яких у позивача виникли відповідні вимоги до боржника/відповідача; неповним відображенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" розміру вимог у наведеній у позові зведеній таблиці, а також незазначенням реквізитів рахунку позивача та ненаданням документа, який підтверджує наявність такого рахунку.
10.08.2026 до місцевого господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" на виконання вищезазначеної ухвали про залишення позову без руху надійшла заява про усунення недоліків б/н від 08.08.2026 (вх.№11742/26 від 10.08.2026).
У вищенаведеній заяві про усунення недоліків б/н від 08.08.2026 (вх.№11742/26 від 10.08.2026) позивач вказав реквізити свого банківського рахунку в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк", підтверджені довідкою банку №В6/15-4388 від 06.08.2026 про наявність такого рахунку; зазначив договір про надання поворотної фінансової допомоги №3/10-13 від 22.10.2013 як первинну підставу виникнення основного боргу; послався на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2014 у справі №910/4136/14, яким вирішено спір щодо невиконання цього договору; навів обставини подальшого розгляду грошових вимог у межах справи №910/22119/14 про банкрутство; обґрунтував перехід зобов`язань до відповідача положеннями частини шостої статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"; а також виклав деталізований розрахунок заявлених до стягнення 7411275,88 грн із зазначенням кожної складової, її розміру, періоду нарахування та правової підстави. Крім того, позивач повідомив місцевий господарський суд про те, що всі докази, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, подані разом з позовною заявою та заявою про усунення недоліків, а доказів, які не можуть бути подані ним з об`єктивних причин, немає. До заяви про усунення недоліків, зокрема, було додано копію рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2014 у справі №910/4136/14 та довідку Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" №В6/15-4388 від 06.08.2026 про відкриття рахунку.
В подальшому ухвалою Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 21.08.2026 (суддя Ільєва Л.М.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" повернуто позивачу.
В обґрунтування даної ухвали суд першої інстанції зазначив про те, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження існування заборгованості у заявленому розмірі 7411275,88 грн, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2014 у справі №910/4136/14 стосується меншої суми, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/22119/14 визнано кредиторські вимоги позивача в іншому розмірі, а ухвалою від 15.11.2017 кошти у сумі 134263,57 грн стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр", а не на його користь. При цьому місцевий господарський суд також послався на неподання позивачем клопотання про витребування відповідних договорів та розрахунків і ненаведення причин неможливості самостійного отримання таких документів шляхом ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 21.08.2026 про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що місцевий господарський суд вийшов за межі повноважень, притаманних стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки замість перевірки відповідності позовної заяви формальним вимогам Господарського процесуального кодексу України здійснив оцінку достатності та переконливості поданих доказів, фактично вирішуючи питання доведеності заявленої заборгованості до відкриття провадження у справі, що є неприпустимим.
У відзиві на апеляційну скаргу №28/09/2026 від 28.09.2026 (вх.№3461/26/Д1 від 29.09.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Улянівка-Еліос" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, посилаючись на правомірність повернення позову внаслідок неповного усунення позивачем виявлених місцевим господарським судом недоліків позовної заяви, що не може вважатися обмеженням доступу до правосуддя.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною другою статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена у пункті 6 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.09.2026 перегляд останньої за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Вимоги до змісту та форми позову, а також до документів, які додаються до позовної заяви, встановлено статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Пунктом 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, які підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
В силу частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому вказана норма зобов`язує позивача подати всі наявні у нього докази, але не встановлює вимоги вже на стадії пред`явлення позову довести ними заявлені вимоги у такому обсязі, який суд наперед визнає достатнім для їх задоволення.
За змістом частини третьої статті 164 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності до позовної заяви додається, зокрема, клопотання про витребування доказів.
Отже, саме по собі неподання такого клопотання не є недоліком позовної заяви, якщо позивач не посилається на наявність доказу, який він не може подати самостійно. Відтак положення статті 164 Господарського процесуального кодексу України прямо розмежовують обов`язок позивача додати наявні докази та факультативну можливість заявити клопотання про витребування доказів за потреби.
Частинами першою, третьою, четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позовна заява залишається без руху у разі недодержання вимог статей 162, 164, 172 цього Кодексу; якщо позивач усунув недоліки у встановлений судом строк, позовна заява вважається поданою у день первинного її подання і приймається до розгляду; повернення позову допускається у разі, якщо встановлені судом недоліки у відповідний строк не усунуто.
Тобто передбачена статтею 174 Господарського процесуального кодексу України процедура залишення позову без руху є процесуальним механізмом усунення недотримання встановлених законом вимог до форми та змісту позовної заяви і доданих до неї документів. Натомість вона не є окремою попередньою стадією доказування обґрунтованості заявлених матеріально-правових вимог та не наділяє суд повноваженнями до відкриття провадження встановлювати, чи доводять подані позивачем документи факт існування спірного зобов`язання у заявленому розмірі.
У постанові від 08.06.2022 у справі №913/618/21 Верховний Суд наголосив, що дослідження доказів відбувається на стадії розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Зокрема, у вказаній справі Верховний Суд визнав помилковим повернення позову з тієї підстави, що позивач не надав банківських виписок та платіжних доручень, які місцевий суд вважав необхідними для підтвердження здійснених відповідачем оплат.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.04.2023 у справі №911/1721/22: на стадії відкриття провадження суд надає оцінку доданим до позову доказам виключно з точки зору наявності чи відсутності процесуальних підстав для відкриття провадження, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, а не перевіряє подані позивачем докази по суті спору. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів належить до завдань підготовчого провадження.
У постанові від 18.09.2023 у справі №910/17306/21 Верховний Суд додатково роз`яснив, що позивач додає до позовної заяви ті докази, які, на його думку, підтверджують викладені ним обставини, а оцінка наявності або відсутності належного обґрунтування правових підстав заявленого позову здійснюється при розгляді спору по суті; їх можлива необґрунтованість може бути підставою для відмови у позові, але не для його повернення.
Наведений правовий підхід зберігає актуальність і послідовно застосовується Верховним Судом.
Зокрема, у постанові від 03.08.2026 у справі №916/1319/26 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду про скасування ухвали щодо повернення позову, наголосив, що суд першої інстанції не вправі на стадії вирішення питання про відкриття провадження надавати матеріально-правову оцінку заявленим вимогам, оскільки така оцінка можлива лише при вирішенні спору по суті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2024 у справі №320/14843/23 сформулювала аналогічний за своїм процесуальним змістом підхід, зазначивши, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував вимоги, а також ненадання доказів на їх підтвердження не можуть використовуватися як підстава для залишення заяви без руху та її подальшого повернення, якщо такі питання за своїм змістом мають вирішуватися після відкриття провадження.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до правовідносин у даній справі, колегія суддів вбачає, що після подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" заяви про усунення недоліків місцевий господарський суд фактично перейшов від перевірки відповідності позову вимогам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України до перевірки достатності доказів для встановлення існування заборгованості у заявленому розмірі.
Так, позивач на виконання ухвали від 04.08.2026 навів первинну підставу виникнення спірного грошового зобов`язання, зазначив договір №3/10-13 від 22.10.2013, додав рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2014 у справі №910/4136/14, описав подальшу процесуальну історію його вимог у справі про банкрутство №910/22119/14, навів правову підставу, з якою він пов`язує перехід цих зобов`язань до відповідача, а також виклав детальний розрахунок кожної зі складових загальної суми 7411275,88 грн.
Отже, незалежно від того, чи є такі доводи у кінцевому підсумку юридично та фактично обґрунтованими для задоволення позову, після подання заяви про усунення недоліків із позовних матеріалів було можливо визначити предмет позову, його фактичні та правові підстави, зміст заявленої матеріально-правової вимоги, складові ціни позову та докази, на які позивач посилається в обґрунтування своєї позиції.
Натомість висновок Господарського суду Миколаївської області про те, що рішення у справі №910/4136/14 підтверджує лише частину заявленої суми, а окремі ухвали у справі №910/22119/14 не підтверджують існування боргу саме у тому розмірі та правовій природі, на які посилається позивач, є вже висновком щодо доказової сили, достатності, взаємозв`язку та правового значення конкретних доказів, а відтак може бути зроблений виключно за результатами їх дослідження та оцінки під час розгляду спору, а не при здійсненні процесуального контролю за оформленням позовної заяви.
В силу статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Така оцінка за своєю природою передбачає здійснення правосуддя у вже відкритому провадженні із забезпеченням сторонам можливості реалізувати принципи змагальності та диспозитивності, надати пояснення, заперечення, додаткові докази та висловити позицію щодо доказів іншої сторони.
Встановлення того, чи має позивач матеріально-правове право на стягнення заявленої ним суми, якою є правова природа такого відшкодування, чи перейшло відповідне зобов`язання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівка-Еліос" та чи охоплюється воно частиною шостою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", становить частину предмета судового розгляду по суті.
Саме тому поняття "недостатність доказів для підтвердження позовних вимог" не є самостійною передбаченою статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України вадою форми чи змісту позовної заяви і не може трансформуватися у передбачену частиною четвертою статті 174 цього Кодексу підставу для її повернення.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що в оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд, відтворюючи підстави залишення позову без руху, послався, зокрема, на частину четверту статті 164 Господарського процесуального кодексу України. Проте вказана норма регулює перелік документів, що додаються до позовної заяви про визнання акта чи договору недійсним, і передбачає необхідність додання оспорюваного акта або договору чи клопотання про його витребування. Предметом даної справи є стягнення грошових коштів, а не визнання акта чи договору недійсним, у зв`язку з чим зазначена норма не могла бути правовою підставою для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" обов`язку надати певний визначений судом обсяг доказів на підтвердження обґрунтованості заявленої до стягнення суми.
Не погоджується апеляційний господарський суд і з висновком місцевого суду про те, що відсутність клопотання про витребування додаткових договорів, розрахунків або інших матеріалів справи про банкрутство свідчить про неусунення недоліків позову.
Як зазначалося вище, частина третя статті 164 Господарського процесуального кодексу України передбачає подання клопотання про витребування доказів у разі необхідності, а позивач у заяві про усунення недоліків прямо повідомив, що всі докази, якими він обґрунтовує свої вимоги, ним подані та доказів, які він не може подати з об`єктивних причин, немає.
За таких обставин, місцевий господарський суд фактично сформував власне бачення того, які саме докази позивач повинен додатково здобути для доведення позову, а потім використав неподання таких доказів як підставу для недопуску позову до судового розгляду. Такий підхід не відповідає ані змісту статті 164 Господарського процесуального кодексу України, ані принципу змагальності, відповідно до якого кожна сторона самостійно визначає свою процесуальну позицію та несе ризик наслідків невчинення відповідних процесуальних дій.
Водночас формальні недоліки, пов`язані з вимогами частини сьомої статті 162 та частини сьомої статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення реквізитів банківського рахунку юридичної особи та подання документа, що підтверджує його наявність, позивачем усунуто, адже у заяві б/н від 08.08.2026 (вх.№11742/26 від 10.08.2026) наведено IBAN рахунку, найменування банку та інші відомості, а до заяви додано довідку Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" №В6/15-4388 від 06.08.2026. Відповідні вимоги статей 162 та 164 Господарського процесуального кодексу України дійсно діють з 24.04.2026, однак матеріали справи підтверджують їх виконання позивачем після залишення позову без руху.
Позивачем також усунуто зауваження суду першої інстанції щодо відсутності повного розрахунку ціни позову, оскільки у заяві про усунення недоліків наведено окремо десять складових заявленої до стягнення суми із зазначенням їх розмірів та підстав.
Таким чином, на момент постановлення оскаржуваної ухвали про повернення позову ті недоліки позовної заяви, які за своєю природою дійсно стосувалися її форми та змісту, позивачем були усунені, а подальші зауваження місцевого господарського суду стосувалися вже достатності доказів та обґрунтованості окремих елементів заявленої матеріально-правової вимоги.
При цьому положення частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України не надають суду дискреції повернути позов через те, що після усунення формальних недоліків він не переконаний у достатності доказів для майбутнього задоволення заявлених вимог.
Окремо апеляційний господарський суд звертає увагу на безпідставність наведення Господарським судом Миколаївської області у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали висновків Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" щодо обов`язку сторін у розумні інтервали часу цікавитися станом відомого їм судового провадження та недопустимості процесуальної бездіяльності.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалу про залишення позову без руху було вручено позивачу 06.08.2026, у зв`язку з чим кінцевим строком усунення недоліків є 17.08.2026, а заява про їх усунення надійшла через підсистему "Електронний суд" вже 10.08.2026, тобто в межах встановленого строку. Більше того, сам місцевий господарський суд не встановив пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" процесуального строку.
За таких обставин, будь-яка процесуальна бездіяльність або несвоєчасне реагування зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" у цій справі відсутні, а тому наведена практика Європейського суду з прав людини не стосується фактичних обставин, які стали підставою для повернення позову, та не могла обґрунтовувати застосування до позивача процесуального наслідку у вигляді повернення позовної заяви.
Крім того, твердження місцевого господарського суду про можливість повторного звернення позивача до суду після усунення недоліків не усуває допущеного порушення. Право повторно подати позов не надає суду можливості повернути вже подану позовну заяву за відсутності передбачених законом підстав для такого повернення та не може виправдовувати створення для особи додаткових процесуальних перешкод у доступі до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2024 у справі №320/14843/23 наголосила на необхідності уникнення надмірного формалізму при застосуванні норм, що регламентують прийнятність позову, та зазначила, що повернення заяви можливе лише у разі неусунення саме таких недоліків, які є порушенням установлених законом вимог до позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що під час апеляційного перегляду ухвали про повернення позовної заяви на підставі частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України підлягає перевірці не лише безпосередньо ухвала про її повернення, а й законність та обґрунтованість вимог, викладених в ухвалі про залишення позову без руху.
Саме такий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 18.09.2023 у справі №910/17306/21.
Відтак та обставина, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2026 про залишення позову без руху окремо від рішення суду не підлягала апеляційному оскарженню, не перешкоджає колегії суддів при перегляді оскаржуваної ухвали від 21.08.2026 про повернення позову встановити, чи відповідали зазначені у ній вимоги дійсним приписам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що місцевий господарський суд неправильно застосував положення статей 162, 164, 174 Господарського процесуального кодексу України, ототожнивши дві різні процесуальні категорії - недоліки позовної заяви, які можуть перешкоджати відкриттю провадження, та недоведеність позовних вимог, яка може бути встановлена лише за результатами розгляду спору.
Фактично місцевий господарський суд до відкриття провадження вирішив, які з поданих позивачем доказів підтверджують борг, які не підтверджують його, яка сума встановлена кожним із судових актів та чи має окрема складова заявленої до стягнення суми належну правову природу. Водночас відповідач на цій стадії ще не отримав можливості подати відзив, спростувати твердження позивача, висловити свою позицію щодо правонаступництва та розміру зобов`язання, а позивач - надати відповідь на такі заперечення.
Такий підхід суперечить самій природі змагального господарського процесу і перетворює передбачений статтею 174 Господарського процесуального кодексу України технічний механізм забезпечення належного оформлення позову на засіб попереднього вирішення спору без відкриття провадження.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За приписами статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи те, що висновок місцевого господарського суду про неусунення позивачем недоліків позовної заяви не відповідає фактичному змісту заяви про усунення недоліків та доданих до неї документів, а оскаржувана ухвала постановлена внаслідок неправильного застосування статей 162, 164, 174 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 21.08.2026 про повернення позовної заяви - скасуванню, а позовна заява та додані до неї документи - передачі до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 174, 232, 233, 236, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 280-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області №915/1153/26 від 21.08.2026 про повернення позовної заяви скасувати.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" та додані до неї документи направити до Господарського суду Миколаївської області для вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та у випадках, встановлених статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук