ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/5307/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2026, ухвалене суддею Петренко Н.Д., м. Одеса, повний текст складено 25.05.2026,
у справі №916/5307/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
до відповідача: Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
про стягнення 235 489,43 грн
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" звернулося з позовом до Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 235489,43 грн, з яких: 182257,86 грн - інфляційні втрати та 53231,57 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині проведення своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії, внаслідок чого у останнього виникла перед позивачем заборгованість, що встановлено чинними рішеннями судів про стягнення відповідного боргу.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 02.01.2026 відкрито провадження у справі №916/5307/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2026 у справі №916/5307/25 (суддя Петренко Н.Д.) задоволено позов; стягнуто з Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" 235489,43 грн, з яких: 3% річних у розмірі 53231,57 грн та інфляційні нарахування у розмірі 182257,86 грн, а також стягнуто судовий збір у розмірі 2825,88 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту прострочення відповідачем оплати вартості поставленої йому електричної енергії, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" вимог про стягнення з Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення відповідних компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2026 у справі №916/5307/25 та відмовити у задоволенні позову.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було ухвалене за відсутності представника відповідача під час дії повітряної тривоги, що призвело до порушення процесуального права останнього на участь у судовому розгляді та є підставою для скасування судового рішення. Крім того, скаржник зазначає про неможливість проведення перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову у зв`язку з його неповнотою, а також про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" наявності прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, відсутність преюдиціального значення судових рішень про стягнення заборгованості та відсутність вини Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення у можливій несвоєчасності розрахунків з позивачем за спожиту електричну енергію.
У відзиві на апеляційну скаргу №06/02-1756 від 24.08.2026 (вх.№2534/26/Д2 від 24.08.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" просить апеляційну скаргу Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2026 у справі №916/5307/25 - без змін, посилаючись на правомірність ухвалення оскаржуваного судового рішення у судовому засіданні, призначеному на 15.05.2026, враховуючи невизнання обов`язковою явки представників сторін, наявність всіх необхідних доказів та неналежну реалізацію відповідачем своїх процесуальних прав під час розгляду цієї справи. Поряд з цим, позивач зауважує на наявності у матеріалах справи обґрунтованого розрахунку ціни позову та документального підтвердження факту існування прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, а також на дотриманні позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (235489,43 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 10.08.2026 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
14.06.2018 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, було прийнято постанову №429, якою, зокрема, вирішено видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" ліцензію з постачання електричної енергії споживачу.
В подальшому 26.10.2018 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, було прийнято постанову №1268 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих непобутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" покладається виконання функцій з універсальної послуги на закріпленій території". Згідно з додатком до вказаної постанови Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" є постачальником універсальної послуги на території Одеської області.
На офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" розміщені публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та публічні комерційні пропозиції для споживачів електричної енергії, які мають право на універсальну послугу.
20.02.2019 Селекційно-генетичним інститутом - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення було підписано заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" шляхом приєднання з 01.01.2019.
Відповідно до пункту 1.1 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання.
За умовами пунктів 2.1, 3.4 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за цим договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Датою початку постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена у заяві-приєднанні.
В силу пунктів 5.1, 5.5, 5.8-5.10 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору. Ціна на електричну енергію встановлюється з дотриманням вимог, передбачених Законом України "Про ринок електричної енергії" і Правил роздрібного ринку електричної енергії. Сторони домовились про те, що ціна на електричну енергію, встановлена Регулятором, повинна бути обов`язкова для сторін з дати її введення в дію. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки Споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника, та в інший не заборонений чинним законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни. Оплата рахунка Постачальника за цим договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені у рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятій Споживачем.
Цей договір укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання (пункт 13.1 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг).
У матеріалах справи міститься комерційна пропозиція №1/1-УП, що є додатком №3 до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати вартості спожитої електричної енергії Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" неодноразово зверталося до суду з відповідними позовами про стягнення заборгованості, за результатами розгляду яких ухвалювалися відповідні судові рішення про задоволення позову, які набрали законної сили і є чинними, а саме:
-заборгованість за спожиту електричну енергію за квітень-червень місяці 2019 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 у справі №916/2117/19;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за жовтень-грудень місяці 2019 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/137/20;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за березень-серпень місяці 2021 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 у справі №916/3020/21;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за період з вересня місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1127/22;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за період з травня місяця 2022 року по липень місяць 2023 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 14.02.2024 у справі №916/2411/23;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за період з серпня місяця 2023 року по січень місяць 2024 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 у справі №916/1621/24;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за липень-серпень місяці 2024 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі №916/4614/24;
-заборгованість за спожиту електричну енергію за лютий-грудень місяці 2024 року стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 28.05.2025 у справі №916/3504/24.
У матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", які свідчать про перерахування на користь позивача грошових коштів на виконання вищенаведених судових рішень.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 182257,86 грн та 3% річних у сумі 53231,57 грн, нарахованих внаслідок неналежного виконання Селекційно-генетичним інститутом - Національним центром насіннєзнавства та сортовивчення взятих на себе зобов`язань в частині проведення своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на доведеність позивачем факту прострочення відповідачем оплати вартості поставленої йому електричної енергії, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" вимог про стягнення з Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення відповідних компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо необхідності задоволення позову, проте вбачає наявність правових підстав для скасування останнього з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову з огляду на наступне.
Одним із доводів апеляційної скарги є твердження апелянта про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було ухвалене за відсутності представника відповідача під час дії повітряної тривоги, що призвело до порушення процесуального права останнього на участь у судовому розгляді.
З протоколу судового засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення і в якому представники сторін участі не брали, вбачається, що відповідне судове засідання 15.05.2026 розпочалося об 11:45 та тривало до 12:00.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських і мінометних обстрілів.
Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №733, зокрема, шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу "Увага всім" та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал "Повітряна тривога").
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту, зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №23).
Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "Повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема, для їх негайного переходу до укриття.
Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початок судового засідання оголошено сигнал "Повітряна тривога", господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу у реалізації ними процесуальних прав, зокрема, на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився у судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Обставини оголошення сигналу "Повітряна тривога" у певному регіоні необхідно вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у вказаний у протоколі судового засідання час розгляду справи (15.05.2026 з 11:45 до 12:00) тривала повітряна тривога, сигнал про яку оголошено об 11:05, а відбій - 12:07.
Попри цей факт місцевий господарський суд розглянув справу, зазначивши при цьому у рішенні, що, зокрема, представник Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення у судове засідання не з`явився.
За таких обставин, незважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, з огляду на наявність у Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення об`єктивних і поважних причин, з яких представник останнього не зміг з`явитися до суду, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду з цих причин, тобто за надзвичайної ситуації, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з твердженнями апелянта про те, що, розглядаючи справу під час повітряної тривоги, Господарський суд Одеської області мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосувавши відповідні процесуальні норми з урахуванням загальних засад господарського судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу у реалізації ними процесуальних прав.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується процесуальна справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином вивчені судом.
Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію у суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Відтак суд апеляційної інстанції вважає передчасним завершення розгляду справи за відсутності представника відповідача, який мав об`єктивні перешкоди для явки у судове засідання 15.05.2026 через оголошення сигналу "Повітряна тривога", що свідчить про неналежне виконання місцевим господарським судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що встановлені обставини обмеження права відповідача на участь у розгляді цієї справи є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Аналогічна правова позиція про необхідність скасування судового рішення, ухваленого у судовому засіданні, яке тривало під час сигналу "Повітряна тривога" за відсутності учасника справи, який обґрунтовує свою скаргу на таке рішення доводами про необґрунтоване обмеження його права на участь у судовому розгляді, викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2026 у справі №916/3610/21.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
11.06.2017 набрав чинності Закон України "Про ринок електричної енергії", відповідно до якого суб`єкти господарювання, які одночасно здійснювали діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, повинні були протягом 18 місяців з дня набрання чинності зазначеним законом, тобто до 11.12.2018, забезпечити юридичне відокремлення діяльності оператора системи розподілу від інших видів діяльності вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання (обленерго), у тому числі шляхом створення електропостачальника.
Водночас Закон України "Про ринок електричної енергії" запровадив нову модель системи договірних правовідносин на роздрібному ринку електроенергії.
В силу статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №312 від 14.03.2018 (далі - Правила роздрібного ринку електричної енергії).
Положеннями пункту 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил), та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
В силу пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії постачання електричної енергії споживачу здійснюється, зокрема, якщо споживач є стороною діючих договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач.
Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг - домовленість між постачальником універсальних послуг та побутовим або малим непобутовим споживачем, або іншим споживачем, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу постачальником універсальних послуг за цінами постачальника універсальних послуг (абзац тринадцятий пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії).
Відповідно до пункту 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Як зазначалося вище, рішеннями Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 у справі №916/2117/19, від 16.03.2020 у справі №916/137/20, від 13.12.2021 у справі №916/3020/21, від 30.01.2023 у справі №916/1127/22, від 14.02.2024 у справі №916/2411/23, від 12.06.2024 у справі №916/1621/24, від 17.03.2025 у справі №916/4614/24 та від 28.05.2025 у справі №916/3504/24, які набрали законної сили та є чинними на момент розгляду даної справи, встановлено, що у Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" за зобов`язаннями з оплати вартості спожитої електричної енергії за періоди квітня-червня місяців 2019 року, жовтня-грудня місяців 2019 року, березня-серпня місяців 2021 року, за періоди з вересня місяця 2021 року по квітень місяць 2022 року, з травня місяця 2022 року по липень місяць 2023 року, з серпня місяця 2023 року по січень місяць 2024 року, а також за періоди липня-серпня місяців 2024 року та лютого-грудня місяців 2024 року, у зв`язку з чим відповідний борг за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг було стягнуто на користь позивача.
Зазначеним спростовуються доводи апелянта про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" наявності прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати вартості спожитої електричної енергії, оскільки обставини, викладені у вищенаведених судових рішеннях, у повній мірі відповідають критеріям преюдиційності, встановленим частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що застосування положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку не означає перенесення правової оцінки, наданої судами в інших справах, до предмета доказування у цій справі. Преюдиціальне значення мають саме встановлені судовими рішеннями фактичні обставини, зокрема факт виникнення у відповідача обов`язку оплатити спожиту електричну енергію, розмір відповідної заборгованості, періоди її виникнення та обставини здійснення або нездійснення відповідних платежів, якщо такі обставини безпосередньо встановлені у мотивувальних частинах відповідних судових рішень.
За умови набрання зазначеними судовими рішеннями законної сили та участі у відповідних справах тих самих сторін такі фактичні обставини не можуть бути повторно поставлені під сумнів у новому процесі шляхом фактичного повторного перегляду вже вирішеного спору щодо існування та розміру основного грошового зобов`язання. Інше тлумачення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України суперечило б принципам правової визначеності, остаточності судового рішення та процесуальної економії.
Відповідно, у межах цієї справи відповідач не вправі повторно заперечувати сам факт виникнення та існування основного грошового зобов`язання лише шляхом відтворення заперечень, які вже були предметом судової перевірки у справах за участю тих самих сторін. Натомість предметом доказування у цій справі є наявність прострочення виконання встановлених попередніми судовими рішеннями грошових зобов`язань у відповідні періоди, правильність визначення позивачем періоду такого прострочення та розміру передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань.
Таким чином, попередні судові рішення не звільняють позивача від необхідності довести розмір заявлених у цій справі компенсаційних нарахувань, проте вони усувають необхідність повторного доказування тих фактичних обставин щодо виникнення та існування основного грошового зобов`язання, які вже встановлені судом і набули преюдиціального значення. Саме такий підхід забезпечує баланс між принципом змагальності та принципом правової визначеності, не допускаючи ані автоматичного задоволення позову без доказування, ані повторного розгляду вже вирішеного спору.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено у постанові від 12.12.2019 у справі №911/634/19.
Саме по собі ухвалення судового рішення про стягнення основної заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника до моменту його фактичного виконання, а тому не припиняє й правовідносини сторін у відповідній частині. Судове рішення не замінює собою виконання зобов`язання, а лише підтверджує його наявність та визначає обсяг належного кредиторові захисту станом на відповідну дату. Отже, у разі невиконання такого рішення грошове зобов`язання продовжує існувати до моменту його фактичного виконання, а встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення продовжують діяти за наявності передбачених законом умов.
При цьому заявлені у даній справі вимоги не спрямовані на повторне отримання позивачем сум основного боргу, вже присуджених у попередніх справах, а стосуються виключно майнових наслідків прострочення виконання відповідних грошових зобов`язань за період, який не був предметом стягнення у попередніх судових рішеннях.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача - визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Жодних доводів щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат скаржником не наведено, натомість останній зазначає лише про неможливість проведення перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову у зв`язку з його неповнотою.
Між тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що останнім обґрунтовано нараховано Селекційно-генетичному інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення інфляційні втрати у загальній сумі 182257,86 грн та 3% річних у загальній сумі 53231,57 грн, тим більше, що відповідні періоди нарахування не збігаються з періодами компенсаційних нарахувань, стягнутих судовими рішеннями у справах, в межах яких було заявлено позовні вимоги про стягнення основної заборгованості. При цьому колегія суддів зазначає, що наданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" розрахунок ціни позову є належно деталізованим та відображає достатній обсяг вихідних даних, необхідних для перевірки його методологічної та арифметичної обґрунтованості, у тому числі розрахункові періоди, залишки основної заборгованості, суми і дати проведення оплат, період (кількість днів) прострочення, сукупний індекс інфляції тощо, при цьому правильність цих вихідних даних відповідачем не спростована. За таких обставин, доводи відповідача фактично зводяться не до спростування розрахунку, а до незгоди з самим фактом нарахування передбачених законом компенсаційних сум.
Твердження апелянта про те, що останній є державною науковою установою, фінансування якої здійснюється за рахунок бюджетних коштів, у зв`язку з чим несвоєчасність розрахунків могла мати місце не з вини Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, а внаслідок об`єктивних обставин бюджетного фінансування та особливостей казначейського обслуговування в умовах воєнного стану, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки в силу імперативної норми частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статус юридичної особи як бюджетної або державної установи сам по собі не змінює змісту взятого нею господарсько-правового грошового зобов`язання та не припиняє обов`язку оплатити вартість спожитої електроенергії у встановлений договором строк. Укладаючи відповідний договір та фактично споживаючи електричну енергію, відповідач набув не лише право на її отримання, а й кореспондуючий обов`язок оплатити її в установлені договором строки. При цьому стаття 625 Цивільного кодексу України пов`язує настання передбачених нею наслідків із самим фактом прострочення грошового зобов`язання, а не з наявністю чи відсутністю вини боржника. Відтак питання про причини, з яких відповідач не забезпечив своєчасне фінансування своїх договірних зобов`язань, не впливає на обов`язок сплатити передбачені законом інфляційні втрати та три проценти річних.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову у даній справі.
Колегія суддів також вбачає, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон №540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Крім того, указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на час розгляду цієї справи не скасований та не припинений.
Законом України №2120-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон №2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
В подальшому Законом України №3450-IX від 08.11.2023 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був викладений у новій редакції, згідно з якою у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
04.09.2025 набрав чинності Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Цим Законом виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Відтак до 04.09.2025 діяли спеціальні правила щодо обчислення позовної давності, встановлені пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 07.07.2026 у справі №910/5098/25).
В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.
Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на викладене, звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" до суду у цій справі з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 26.09.2019 по 14.12.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, враховуючи те, що у період з 02.04.2020 по 04.09.2025 діяли спеціальні правила щодо продовження та зупинення позовної давності у зв`язку з загальнодержавним карантином та воєнним станом.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для обмеження позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних останніми трьома роками, що передували подачі позову, у зв`язку з продовженням та зупиненням позовної давності внаслідок загальнодержавного карантину та воєнного стану відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2026 у справі №916/5307/25 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2026 у справі №916/5307/25 скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" до Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення задовольнити.
Стягнути з Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" 53231,57 грн 3% річних, 182257,86 грн інфляційних втрат та 2825,87 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук