ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3296/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богатиря К.В., Ярош А.І.
секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Ейсмонт І.С. на підставі посвідчення
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області - Кльоб К.І. на підставі ордеру
від Південного офісу Держаудитслужби, Подільської міської - не з`явився
від Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року про часткове задоволення заяви Першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову, суддя першої інстанції Демченко Т.І., повний текст складено та підписано 14.08.2026
у справі № 916/3296/26
за позовом Першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби, Подільської міської ради Подільського району Одеської області, Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області
про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 252 725 грн 41 коп.
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.
Перший заступник керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Подільської міської ради Подільського району Одеської області та Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» про визнання недійсними додаткових угод до договору закупівлі та стягнення 252 725 грн 41 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що додаткові угоди № 1 від 31.10.2025 та № 2 від 28.11.2025 до договору закупівлі № 49 від 14.04.2025, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», укладені з порушенням пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України. За твердженням прокурора, продовження строку надання послуг без належного обґрунтування та документального підтвердження призвело до ненарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань.
У позовній заяві прокурор просив: визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 31.10.2025 до договору закупівлі № 49 від 14.04.2025; визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 28.11.2025 до цього договору; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області на користь Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області неустойку та штрафні санкції у сумі 252 725 грн 41 коп. на рахунок [рахунок приховано] у ДКСУ м. Київ, МФО 820172.
12.08.2026 прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу, у національній та іноземній валюті, розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі в інших державах, а також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після постановлення ухвали, у межах суми позовних вимог 252 725 грн 41 коп. Додатково прокурор просив накласти арешт на нерухоме майно Товариства в межах різниці між ціною позову та арештованими коштами у разі їх недостатності.
Необхідність забезпечення позову прокурор мотивував тим, що невжиття заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову. У заяві зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» зареєстроване, у процесі припинення не перебуває, продовжує господарську діяльність та витрачає кошти не для здійснення розрахунків із позивачами. Щодо зустрічного забезпечення прокурор зазначив про відсутність підстав, оскільки запропоновані заходи, на його думку, не спричинять відповідачу матеріальних збитків чи шкоди.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 у справі № 916/3296/26 (суддя Демченко Т.І.) заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Суд першої інстанції наклав на період розгляду справи арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», у національній та іноземній валюті, які містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали, у межах суми позовних вимог 252 725 грн 41 коп.
У задоволенні вимоги про накладення арешту на нерухоме майно Товариства відмовлено. Місцевий господарський суд виходив із того, що арешт може бути накладений на конкретне майно, належне боржнику, а не на абстрактне майно, тоді як прокурор не надав доказів наявності у відповідача нерухомого майна, на яке можна накласти арешт.
Питання зустрічного забезпечення суд вирішив з урахуванням відсутності інформації про можливі збитки відповідача та їх розмір і зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» не позбавлене права подати відповідне клопотання. Ухвалу визначено такою, що підлягає негайному виконанню; її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Не погодившись з ухвалою в частині накладення арешту на грошові кошти, Товариство з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд» 20.08.2026 подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу в частині часткового задоволення заяви про забезпечення позову шляхом арешту коштів та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви; в іншій частині ухвалу залишити без змін.
В апеляційній скарзі Товариство посилається на неповне з`ясування обставин, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм процесуального права.
На обґрунтування першої групи доводів апелянт зазначає, що заявник заходів забезпечення позову повинен довести реальний та обґрунтований ризик утруднення або унеможливлення виконання майбутнього рішення, а не лише послатися на потенційну можливість відповідача розпорядитися майном. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та фактично звільнив прокурора від обов`язку довести конкретні фактичні обставини ризику. Апелянт посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 та від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25, а також на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 у справі № 916/1491/26.
Друга група доводів зводиться до порушення, на думку апелянта, принципу правової визначеності та єдності підходів. Товариство вказує, що накладення арешту на майно та арешту на грошові кошти є одним видом забезпечення позову, а тому обґрунтованість кожного з них мала оцінюватися за єдиними критеріями. Відмовляючи в арешті нерухомого майна через відсутність доказів його наявності, суд, водночас, наклав арешт на кошти за відсутності доказів дій відповідача щодо їх відчуження або зменшення активів.
Третьою групою доводів апелянт обґрунтовує неспівмірність арешту коштів. Товариство зазначає, що має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення, виконує роботи з поточного ремонту й утримання автомобільних доріг, систематично бере участь у публічних закупівлях та за період з 01.01.2022 до подання апеляційної скарги уклало 432 договори про закупівлю. На думку апелянта, арешт коштів може перешкодити розрахункам із контрагентами, придбанню товарів, робіт і послуг, виплаті заробітної плати та сплаті податків й інших обов`язкових платежів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2026 відкладено вирішення питання про відкриття апеляційного провадження до надходження матеріалів оскарження.
03.09.2026 матеріали надійшли до апеляційного суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження апеляційну скаргу прийнято до розгляду, учасникам справи встановлено строк для подання відзиву, розгляд справи призначено на 01.10.2026 о 14:00, явку учасників визнано необов`язковою.
30.09.2026 року через підсистему електронного суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від першого заступника Подільської окружної прокуратури Одеської області надійшов відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Даний відзив було подано 29.09.2026.
В той же час, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі засобами електронного зв`язку.
Дану ухвалу було отримано прокуратурою у системі електронний суд 07.09.2026 о 18:40.
Таким чином, відзив було подано з пропуском строку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
В той же час, в силу положень ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України строк, встановлений судом, не може поновлений, а може бути лише продовжений.
В той же час прокурор не звертався до суду з клопотанням про продовження строку на подання відзиву до закінчення такого строку, а колегія суддів не вбачає підстав для продовження такого строку з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, колегія суддів залишає без розгляду відзив першого заступника Подільської окружної прокуратури Одеської області на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
В судовому засіданні 01.10.2026, представник скаржника підтримав свої доводи та вимоги, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.
Прокурор заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу- без змін.
Разом з тим, в судове засідання інші представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги до їх електронних кабінетів.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності їнших представників учасників справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів оскарження ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 в оскаржуваній частині є такою, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Оскільки ухвала Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 оскаржується лише в частині накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржувана ухвала тільки в частині доводів апеляційної скарги.
В іншій частині ухвала Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 колегією суддів не переглядається.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали та вже було зазначено вище за текстом постанови, Перший заступник керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Подільської міської ради Подільського району Одеської області та Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 31.10.2025 та № 2 від 28.11.2025 до договору закупівлі № 49 від 14.04.2025 та стягнення 252 725 грн 41 коп.
Одночасно з позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у національній та іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі на рахунках, які можуть бути відкриті після постановлення ухвали, у межах суми позовних вимог 252 725 грн 41 коп., а також на нерухоме майно відповідача в межах різниці між ціною позову та арештованими коштами у разі їх недостатності.
Ухвалою від 14.08.2026 заяву задоволено частково: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області, у межах суми позову 252 725 грн 41 коп.; у задоволенні вимоги про арешт нерухомого майна відмовлено з мотивів того, що арешт може бути накладений на конкретне майно, належне боржнику, а не на абстрактне майно, тоді як прокурор не надав доказів наявності у відповідача нерухомого майна, на яке можна накласти арешт. Питання зустрічного забезпечення вирішено з урахуванням відсутності даних про можливі збитки відповідача та їх розмір.
В силу приписів чинного процесуального законодавства України, які зазначені вище за текстом постанови, вирішуючи питання про застосування арешту коштів, суд має встановити наявність спору між сторонами, зв`язок обраного заходу з предметом позову, достатньо обґрунтоване припущення щодо ризику утруднення або унеможливлення виконання майбутнього рішення чи ефективного захисту, а також оцінити співмірність заходу та баланс інтересів сторін і інших осіб.
Такий підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, відповідно до яких характер спору та питання про примусове виконання рішення самі по собі не мають вирішального значення; ключовими є наявність спору, ризик незабезпечення ефективного захисту, співмірність заходу та відсутність зловживання правом.
Колегія суддів враховує також висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, про те, що у спорі щодо стягнення коштів можливість відповідача розпорядитися коштами на рахунках або відчужити майно є очевидною, а вимога доведення самого права відповідача розпоряджатися належним йому майном означала б застосування завищеного стандарту доказування.
Водночас, наведений висновок не означає, що заявник звільняється від обов`язку обґрунтувати необхідність забезпечення позову та навести фактичні обставини, які свідчать про ризик для майбутнього виконання рішення. У постановах від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 та від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 Верховний Суд наголосив, що саме посилання на потенційну можливість ухилення відповідача без належних доказів фактичних обставин недостатнє, а підхід у справі № 905/448/22 не звільняє заявника від доказування обґрунтованої необхідності заходу.
Таким чином, у цій справі підлягає перевірці не питання про те, чи доведено вчинення відповідачем завершеної дії з відчуження коштів, а питання про те, чи дають установлені та підтверджені матеріалами обставини підстави для достатньо обґрунтованого припущення, що без тимчасового арешту грошових коштів виконання можливого рішення про стягнення 252 725 грн 41 коп. може бути ускладнене.
На відміну від ситуацій, у яких заявник обмежується лише загальним посиланням на можливість розпорядження майном, у цій справі суд першої інстанції врахував, що відповідач є діючою юридичною особою, не перебуває у процесі припинення та продовжує господарську діяльність, у межах якої кошти товариства використовуються у поточному обороті. Зазначені обставини узгоджуються також із доводами самого апелянта, який посилається на статус критично важливого підприємства, значний обсяг поточної діяльності та укладення 432 договорів про закупівлю. Отже, з матеріалів справи вбачається не абстрактна можливість, а фактичне здійснення відповідачем господарської діяльності та обігу коштів, що створює об`єктивну можливість їх вибуття з активів до моменту виконання майбутнього рішення.
З огляду на превентивну мету забезпечення позову, вимога про обов`язкове встановлення вже вчиненого відчуження коштів або конкретної підготовчої дії до їх виведення фактично нівелювала б цей інститут. Установлені в цій справі обставини у своїй сукупності дають підстави для висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо ризику утруднення виконання рішення у разі задоволення грошової вимоги прокурора.
Доводи апелянта про те, що місцевий суд застосував різні підходи до арешту коштів і нерухомого майна, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відмова в арешті нерухомого майна зумовлена відсутністю доказів конкретного об`єкта нерухомості, що є необхідною передумовою для визначення предмета арешту. Натомість грошові кошти є родовим об`єктом, який може бути визначений за належністю відповідачу, місцем їх знаходження та граничним розміром арешту. Відмінність у висновках місцевого суду щодо двох частин заяви випливає з різного ступеня конкретизації предмета кожного заходу, а не з непослідовного застосування критеріїв забезпечення позову.
Крім того, оскаржуваною ухвалою фактично застосовано лише арешт грошових коштів у межах суми позову 252 725 грн 41 коп. У задоволенні вимоги про арешт нерухомого майна відмовлено. Тому доводи про подвійне забезпечення позову є безпідставними.
Колегія суддів також не приймає доводи апелянта про неспівмірність арешту у зв`язку зі статусом Товариства як критично важливого підприємства та необхідністю здійснювати розрахунки з контрагентами, виплачувати заробітну плату й сплачувати податки. Вказаний статус та характер діяльності мають бути враховані при оцінці балансу інтересів, проте самі по собі не встановлюють імунітету юридичної особи від заходів забезпечення позову.
Апелянт не надав конкретних даних про залишки коштів на рахунках, визначені платежі, які неможливо здійснити внаслідок арешту, співвідношення суми арешту з фактичним оборотом товариства або повне блокування господарської діяльності. Водночас, арешт коштів обмежено сумою заявленої майнової вимоги, не поширено на кошти, що не належать відповідачу, та не накладено на нерухоме майно. Такий захід має тимчасовий характер, не припиняє права власності Товариства на кошти, а обмежує можливість розпорядження ними лише у визначених судом межах до вирішення спору або скасування заходу забезпечення.
Посилання апелянта на те, що під час розгляду заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не досліджував його заперечення, не свідчить про порушення норм процесуального права, оскільки за частиною першою статті 140 Господарського процесуального кодексу України така заява розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідні заперечення Товариство реалізувало в апеляційному провадженні, однак вони не спростовують вірного висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для арешту коштів у даній справі.
Доводи щодо правомірності укладення додаткових угод, підстав нарахування неустойки та розміру заявленої до стягнення суми стосуються суті спору. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує наперед матеріально-правові вимоги та заперечення сторін, а встановлює лише наявність передумов для тимчасового заходу. Тому ці доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної частини ухвали.
Щодо зустрічного забезпечення, то суд першої інстанції це питання розглянув і зазначив про відсутність інформації щодо можливих збитків відповідача та їх розміру. За змістом статті 141 Господарського процесуального кодексу України зустрічне забезпечення є процесуальним механізмом гарантування відшкодування можливих збитків, а не безумовною передумовою кожного випадку забезпечення позову. Відповідач не позбавлений права подати відповідне клопотання після застосування заходу, про що також правильно зазначено в оскаржуваній ухвалі.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 136, 137, 140, 141 Господарського процесуального кодексу України, встановив зв`язок між арештом коштів та майновою вимогою, визначив захід у межах ціни позову, забезпечив баланс інтересів сторін і навів достатні мотиви часткового задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Добросовісність сторін та наявність чи відсутність порушень основного зобов`язання, що стали підставою для розірвання вказаного договору має вирішуватись в господарсько-правовому спорі за основним зобов`язанням, натомість заявлений захід забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати виплату за банківською гарантією є неспівмірним із предметом даного спору.
Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Як вказано вище, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Таким чином, оцінивши доводи апелянта щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у справі № 916/3296/26.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржувана ухвала, яка переглядається в апеляційному порядку, є правомірною, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову, норми чинного процесуального законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги є такими, що не можуть бути підставою для скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 136, 137, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівкаагрошляхбуд», м. Березівка Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.08.2026 року у справі № 916/3296/26 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді К.В. Богатир
А.І. Ярош