ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2026 р. Справа№ 910/3145/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гінза»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 (повний текст складено 22.06.2026)
у справі № 910/3145/26 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гінза»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне товариство «Столична варта»
про стягнення 120 000,00 грн,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
08.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гінза» (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу та про повернення надмірно сплаченої суми судового збору.
У поданій заяві Товариство просило суд ухвалити у справі додаткове рішення, яким розподілити судові витрати, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне товариство «Столична варта» (далі - Варта) на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн; повернути Товариству з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн відповідно до платіжного документа - платіжної інструкції №208 від 19.03.2026.
За текстом заяви Товариство зазначило, що відповідно до п. 3.1 договору №1, укладеного між Товариством та Адвокатським бюро «АБ Валерія Гейка», Товариство як клієнт зобов`язується сплатити Бюро гонорар - винагороду за надання правничої допомоги клієнту шляхом оплати виставлених Бюро рахунків за надання правничої допомоги не пізніше 60 календарних днів з дня отримання рахунку, в порядку погодинної оплати виходячи із розрахунку вартості: 1 (одна) година правничої допомоги - 3000,00 грн, шляхом оплати в безготівковому порядку на банківський рахунок Бюро.
Заявник вважає, що заявлений ним розмір витрат на правничу допомогу адвоката є розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховує витрачений адвокатом час та є співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а тому підлягає сплаті позивачу у повному обсязі.
До заяви Товариство долучило: ордер серії АЕ №1486268 від 20.03.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1374 від 15.03.2005; договір №1 від 01.01.2023 про надання правничої (правової) допомоги; акт від 08.06.2026 про надання правової допомоги за договором №1 від 01.01.2023; детальний опис робіт від 08.06.2026; рахунок №08/06/26 від 08.06.2026.
Позиції учасників справи.
Від Варти заперечення / клопотання щодо поданої Товариством заяви не надійшли.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення (розподіл судових витрат) задоволено частково. Стягнуто з Варти на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Вивчивши надані позивачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії ч. 4 ст. 126 та на підставі ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення. Суд констатував, що ця справа є не складною, розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є малозначною.
Суд зазначив, що зміст позовних вимог свідчить про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами, є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які кардинально змінили би правову позицію щодо даного спору в період розгляду справи прийнято не було, заперечень від відповідача щодо суті спору не надходило. Загалом справа містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позицій, а відносини сторін врегульовані чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників.
На переконання суду, за таких обставин та з огляду на вище зазначене, з урахуванням ціни позову (120 000,00 грн), складністю справи (малозначна), розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у розмірі 15 000,00 грн у межах цієї справи, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є не співмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову.
Тому суд визнав справедливим зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивача та покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2026, Товариство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване додаткове рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції задовольнити у повному обсязі.
Скаржник вважає, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, що відповідно до вимог ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування повністю та ухвалення нового рішення з цього питання.
Позивач зазначає, що не заперечує право суду першої інстанції зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які ним понесені, але тільки у разі дотриманням судом вимог закону та за певних умов - не з власної ініціативи, а лише за клопотанням іншої сторони - відповідача у справі.
Так, згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Апелянт виснує, що суд мав право зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони, тобто відповідача, і обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на відповідача.
Скаржник вважає, що з матеріалів справи та тексту оскаржуваного додаткового рішення не вбачається, що відповідач звертався до суду з таким клопотанням, хоча до заяви позивача про ухвалення додаткового рішення додані докази її направлення відповідачу з додатками. Проте матеріали справи не містять будь-яких заперечень відповідача щодо розміру понесених позивачем витрат, а тому позивач вважає, що відповідач не довів належними доказами неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем.
За доводами Товариства, суд першої інстанції не мав права з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем у справі, а тому вважає помилковим зменшення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу з 15 000,00 грн до 6 000,00 грн, тобто на 9 000,00 грн.
Позиції учасників справи.
Від Варти відзив на апеляційну скаргу або інша заява по суті не надходили.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3145/26 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 до надходження матеріалів справи №910/3145/26.
13.07.2026 матеріали справи №910/3145/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу Товариства на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/3145/26 залишено без руху. Надано Товариству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів направлення копії апеляційної скарги Варті у встановленому порядку. Попереджено Товариство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
16.07.2026 до апеляційної інстанції через «Електронний суд» від представника Товариства Гейка В.І. надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами направлення копії апеляційної скарги Варті у встановленому порядку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/3145/26. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Повний текст постанови складено після виходу головуючого судді Євсікова О.О. з планової відпустки.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Варти 120 000,00 грн заборгованості за договором фінансової допомоги (поворотної фінансової допомоги) від 31.05.2024.
У позовній заяві Товариство зазначило, що орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат, які воно понесло і планує понести, складається з судового збору (3 328,00 грн) та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн, виходячи з розрахунку 3000,00 грн вартості години послуг адвоката. Також Товариство заявило про намір подати докази понесення судових витрат на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 позовні вимоги Товариства задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Варти на користь Товариства 120 000,00 грн боргу та 2 622,40 грн судового збору.
Товариство звернулося із заявою про ухвалення додаткового рішення (розподіл судових витрат), у якій просило стягнути з Варти понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн та повернути Товариству з Державного бюджету України 665,60 грн надмірно сплаченого судового збору.
Ухвалою від 22.06.2026 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Товариства про повернення судового збору та повернув Товариству з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 665,60 грн, сплаченого за платіжною інструкцією №208 від 19.03.2026.
Від Варти заперечення, відзиву або іншої заяви по суті щодо поданої Товариством заяви в частині вимог про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат (стягнення з Варти витрат Товариства на правничу допомогу) не надійшло.
З наданих Товариством документів суд встановив таке.
01.01.2023 Товариство (клієнт) уклало з Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Валерія Гейка» (далі - Бюро) договір про надання правничої (правової) допомоги №1 (далі - договір), за умовами п. 3.1 якого клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар - винагороду за надання правничої допомоги клієнту, що надається шляхом оплати виставлених адвокатським бюро рахунків за надання правничої допомоги не пізніше 60 календарних днів з дня отримання рахунку, в порядку погодинної оплати виходячи із розрахунку вартості: 1 (одна) година правничої допомоги - 3 000,00 (три тисячі) грн, шляхом оплати в безготівковому порядку на банківський рахунок адвокатського бюро.
За результатами надання правничої допомоги складається акт про надання правничої допомоги, який підписується повноважними представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро правничої допомоги і її вартість (п. 3.5 договору).
08.06.2026 сторони підписали акт про надання правової допомоги за договором, згідно з яким адвокат витратив на надання Товариству правничої допомоги 5 годин, а саме:
у березні 2026 року на:
- вивчення, попереднє опрацювання та правовий аналіз матеріалів, наданих клієнтом, щодо правових відносин з ТОВ «Охоронне товариство «Столична варта», які виникли з укладеного між ними договору фінансової допомоги (поворотної фінансової допомоги) від 31.05.2024, стосовно стягнення заборгованості у сумі 120 000,00 грн;
- опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні відносини, які виникли між сторонами;
- формування правової позиції клієнта;
- консультування клієнта щодо необхідності отримання додаткових матеріалів;
- підготовка та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви (з додатками);
08.06.2026 на:
- підготовка процесуального документа - заяви клієнта про ухвалення додаткового рішення по справі про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №910/3145/26 та повернення клієнту зайво сплаченого судового збору.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в т.ч. якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Суд виходить з того, що в силу приписів ст. 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, для надання якої в Україні діє адвокатура, а ст. 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Суд, вирішуючи питання про судові витрати, має брати до уваги такі підтверджені судовою практикою правила застосування норм процесуального права:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (п. 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
- відшкодування судових витрат, у т.ч. на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17).
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд виходить з того, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: у разі зазначення фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п. 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Суд встановив, що Товариство уклало з Бюро договір про надання правничої допомоги, яким сторони визначили погодинну оплату послуг, зокрема, 3 000,00 грн за 1 годину роботи адвоката.
Суд відзначає, що окремо перелічені послуги, надані у березні 2026 року, а саме вивчення, попереднє опрацювання та правовий аналіз матеріалів, наданих клієнтом, щодо правових відносин з Вартою, які виникли з укладеного між ними договору фінансової допомоги (поворотної фінансової допомоги) від 31.05.2024, стосовно стягнення заборгованості у сумі 120 000,00 грн; опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні відносини, які виникли між сторонами; формування правової позиції клієнта; консультування клієнта щодо необхідності отримання додаткових матеріалів є складовими послуги з підготовки позовної заяви, а тому доведені та обґрунтовані витрати Товариства, пов`язані з цією послугою Бюро, можуть бути покладені на Варту.
Водночас саме по собі подання позовної заяви з додатками до суду не є правничою допомогою у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому витрати Товариства, пов`язані з наданням цієї послуги, не можуть бути покладені на відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині, що стосується зменшення судом першої інстанції витрат Товариства на правничу допомогу, які покладені на відповдіача, апеляційний суд зазначає таке.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати у визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також ч. 4-6, 7, 9 ст. 129 ГПК України визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін у вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Отже, процесуальний закон передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст. 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».
Отже, розглядаючи заяву / клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено до документів інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами, та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядає конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення
Надані докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 75-79 ГПК України.
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у cправі №910/9714/22 виснував, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами ст. 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Отже, наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність у суду першої інстанції права на зменшення розміру витрат на правничу допомогу за власної ініціативи.
Суд першої інстанції констатував, що ця справа є не складною і її розгляд здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є малозначною. Суд зазначив, що зміст позовних вимог свідчить про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які кардинально змінили би правову позицію щодо цього спору в період розгляду справи прийнято не було, заперечень від відповідача щодо суті спору не надходило. Загалом справа містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позиції та врегульована чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників.
За таких обставин, з огляду на вищезазначені обставини та з урахуванням ціни позову (120 000,00 грн), пропорційність розміру витрат до предмета спору (складає фактично 8 частину позовних вимог), обсяг позовної заяви та додатків до неї, складність справи (малозначна), розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у межах цієї справи не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є не співмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову.
Тому апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що справедливим буде зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача, що покладається на відповідача, та покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Водночас, щодо включеної до акта від 08.06.2026 наданої 08.06.2026 послуги (підготовка процесуального документа - заяви клієнта про ухвалення додаткового рішення по справі про стягнення судових витру у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №910/3145/26 та повернення клієнту зайво сплаченого судового збору) суд звертається до висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у cправі №910/9714/22 та зазначає таке.
Процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Водночас на підтвердження докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Наведені вище положення ГПК України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у ст. 124, 126, 221 ГПК України.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Водночас положення ч. 8 ст. 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
З огляду на це подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.
Оскільки у заяві, про яку йдеться вище, Товариство також просило про повернення зайво сплаченого судового збору, суд зазначає, що надання послуг правничої допомоги покладає на виконавця (у цьому випадку Бюро) обов`язок надавати такі послуги клієнту (у цьому випадку Товариству) таким чином, щоб не допускати під час її надання помилок або недоліків. Тобто Бюро мало розрахувати розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні позовної заяви (що, до речі, охоплювалося послугою з її підготовки), таким чином, щоб сплатити його одразу у правильному розмірі. Суд вважає, що неправильний розрахунок Бюро судового збору не може створювати для відповідача обов`язку оплачувати підготовку Бюро заяви, спрямованої на виправлення допущеної самим Бюро помилки.
Таким чином, витрати Товариства на послугу, надану 08.06.2026, у будь-якому разі не можуть бути покладені на Варту. Водночас в акті від 08.06.2026 про надання правової допомоги за договором зазначена загальна кількість витраченого виконавцем (Бюро) часу як на послуги у березні 2026 року, так і на послуги 08.06.2026 та відсутня конкретна інформація щодо часу, витраченого на надання послуги 08.06.2026. Суд вважає, що зазначене також має бути враховане при вирішенні питання щодо розміру витрат Товариства на правничу допомогу, які мають бути покладені на Варту, зокрема, в частині, яка не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав для зменшення заявленого Товариством розміру витрат на правничу допомогу, які мають бути покладені на Варту, а тому колегія суддів погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції та вважає його правомірним.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гінза» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/3145/26 залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/3145/26 залишити без змін.
3. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак